Імпічментом не залякати: як Макрон змушує опонентів створити зручний для себе уряд
Лише тиждень пройшов від завершення у Франції "олімпійського перемир’я" (паузи на політичні питання, що діяла під час Олімпіади у Парижі) до першої гучної політичної кризи.
А точніше – до оголошення лівою опозицією планів добиватися імпічменту президента Емманюеля Макрона.
Причиною такого кроку є відмова президента вносити на посаду прем’єра кандидатуру Люсі Касте – незадовго до початку Олімпійських ігор саме її кандидатуру узгодили всі партії, що входять до блоку "Нового народного фронту" (ННФ).
За логікою лівих, оскільки саме ННФ здобув перше місце на нещодавніх парламентських виборах, президент зобов’язаний внести на посаду голови уряду їхнього кандидата.
Однак сам Макрон – іншої думки. Він заявив, що не вважає, що парламентські вибори мають переможця. Замість цього президент закликав усі парламентські партії до себе на консультації, які мають пройти 23 серпня.
Крок за кроком президент Франції бере політичну ситуацію під свій контроль – і стає ближче до того, щоб отримати на посаді прем’єра прийнятну для себе особу.
Погроза імпічментом
Президент Макрон "повинен знати, що всі конституційні засоби будуть використані для його звільнення, не буде покори його ганебному кроку проти основного правила демократії: у Франції єдиним господарем є народне голосування", – стаття з такою гучною заявою вийшла у газеті The Tribune Sunday.
Автори статті – низка лівих політиків, включаючи лідера партії "Нескорена Франція" Жана-Люка Меланшона.
Серед іншого, главу держави звинувачують в "інституційному перевороті проти демократії", вираженому в тому, що він відмовився "взяти до відома" результати парламентських виборів.
Ця заява – реакція на відмову президента Макрона вносити на посаду прем’єра кандидатуру Люсі Касте, узгоджену всіма партіям, що входять до блоку "Новий народний фронт".
Певною мірою заява про можливий імпічмент стала для лівих кроком безвиході – ННФ має у Національному зібранні лише 193 мандати, тоді як для більшості необхідно 289.
Для отримання більшості потрібне залучення до коаліції центристів або правих партій, проте із цим у ННФ явно є проблеми.
"Ми не божевільні, ми чудово розуміємо, що наша більшість є відносною", – написала напередодні у листі до інших парламентських партій Люсі Касте.
Цей лист отримали лідери всіх політичних сил, окрім ультраправого "Національного об’єднання" Марін Ле Пен – з ними ліві за будь-яких обставин не збираються створювати коаліцію. У цьому листі Касте спробувала "переконати людей поза лавами ННФ у необхідності створення більшості".
Проте інші політичні сили не відреагували на цей заклик.
І це дало Макрону підстави відмовитися від висунення кандидатури Касте.
Обурення Меланшона на цю відмову легко зрозуміти. Схоже, це був останній шанс "Нескореної Франції" взяти участь у створенні більшості – принаймні, у нинішньому парламентському скликанні.
В оточенні Макрона не приховують планів створити коаліцію без залучення ані партії Ле Пен, ані "Нескореної Франції".
А відповідно, партія, що має найбільше парламентське представництво серед лівих сил, має всі шанси пролетіти повз коаліцію.
На ймовірність такого сценарію вказує й реакція інших лівих партій на погрозу імпічментом – наразі жодна інша політична сила цю ідею не підтримала. Так само не підтримала це і кандидатка у прем'єри від лівих Люсі Касте.
У "Нескореній Франції" запевняють, що варіант імпічменту є "цілком можливим". Проте власних голосів депутатів від цієї партії достатньо лише для того, щоб запустити процедуру імпічменту (як це востаннє було у 2016 році, коли праві спробували запустити імпічмент президента Франсуа Олланда).
Натомість ймовірність сценарію, за яким ідею відсторонити Макрона від посади підтримають по дві третини депутатів і в Національному зібранні, і в Сенаті, фактично є нульовою.
Макрон шукає союзників
Перед початком Олімпійський ігор президент Макрон пообіцяв, що відразу після їх завершення, вже в середині серпня, розпочне діалог про призначення нового уряду.
Проте на практиці відбулось геть інакше. Ігри завершилися, проте президент Франції поїхав відзначати 80-річчя висадки союзників у Провансі, потім взяв участь у святкуванні звільнення від нацистів маленького містечка біля своєї літньої резиденції – словом, робив усе, окрім того, що обіцяв.
Зрештою, він таки оголосив початок консультацій, проте аж на 23 серпня. Така затяжна пауза виглядає досить дивно, адже вже в середині вересня новопризначений уряд має представляти проєкт держбюджету країни на 2025 рік.
А тепер, навіть за найоптимістичнішими оцінками, призначення уряду відбудеться лише на початку вересня.
Одне з найпоширеніших пояснень такої паузи – відсутність згоди потенційних союзників на реалізацію політичного плану Макрона.
Цей план полягає у тому, що "Новий народний фронт" розколюється, причому помірковані ліві – соціалісти та екологи – створюють коаліцію з президентським блоком. В ідеалі до них приєднуються і "Республіканці" – точніше, та частина правоцентристської партії, яка відмовилася йти на альянс з ультраправими.
У разі реалізації такого сценарію нова коаліція матиме не менше 400 мандатів, що суттєво перевищує парламентську більшість. А головне, ані ліві, ані праві не матимуть у ній блокуючого пакета – і це має додатково збільшити можливості для президента.
Проте реалізація такого плану не стало легким завданням. Зокрема, "Республіканці" заявляють про неготовність вступати до коаліції з лівими.
Та ще більшою проблемою є те, що проти такого плану довгий час виступав лідер соціалістів Олів'є Фор, який не хотів виглядати "розкольником" лівого блоку. Однак вже зараз помітно, що у партії є потужна опозиція, яка вимагає розпочати коаліційні переговори з президентським блоком, нехай навіть ціною відмови від альянсу з "Нескореною Францією".
На їхню думку, це є єдиним шансом добитися від Макрона призначення "лівого" прем’єра, і цей шанс не можна згаяти.
Тим більше, в команді президента Франції підтверджують готовність Макрона внести на посаду прем’єра кандидатуру колишнього голови уряду Бернара Казнева.
Останній очолював французький уряд у 2016-2017 роках, за президентства Олланда. А ще він був міністром внутрішніх справ у попередньому уряді Мануеля Вальса, де чудово співпрацював із Макроном, який тоді займав посаду міністра економіки, фінансів та цифровізації.
Перспектива отримати посаду прем’єра може стати вагомим аргументом для соціалістів. Можливо, настільки вагомим, що змусить забути і передвиборчі обіцянки "Нового народного фронту". Головна з них – скасування пенсійної реформи Макрона, ключового здобутку другої каденції чинного президента.
Скоріш за все, президент Франції не захоче відмовлятися від цієї реформи – а відповідно, коаліційні переговори будуть дуже непростими.
В запасі у Макрона є й інша опція – добиватися коаліції з "Республіканцями", щоб потім доєднати до неї лівих. Це гірший варіант, оскільки праві мають меншу кількість мандатів.
Але схоже, що у Макрона розглядають і цей варіант.
Невипадково серед ймовірних кандидатів у прем’єри фігурують аж двоє топпредставників "Республіканців".
Перший – Мішель Барньє, колишній міністр закордонних справ та єврокомісар із внутрішньої торгівлі.
Другий – Ксав'є Бертран, нинішній голова регіональної ради О-де-Франс, який в минулому також займав міністерські посади та довгий час претендував на лідерство у партії.
* * * * *
Ще півтора місяця тому було складно уявити, що президент Макрон збереже свій вплив на політичні процеси.
Проте, не вигравши вибори, він поступово виграє у післявиборчих переговорах.
І це збільшує шанси, що зовнішня політика Парижа залишиться незмінною. Так само, як незмінною залишиться і підтримка України Францією.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"