Римський статут із російським акцентом: як Україна ратифікує договори з помилками у перекладі

Юристів не люблять за надмірну прискіпливість до слів. Утім, у міжнародних документах кожне слово справді має бути обґрунтоване та виважене. 

Просто зараз Україна може створити для себе купу проблем, бо ми ратифікували помилковий переклад Римського статуту, який здатен ускладнити притягнення до відповідальності російських пропагандистів за їхні заклики до геноциду українців. І це лише один приклад, про який детально буде йтися далі у цій статті. 

Здавалося б, важливість коректного перекладу термінів не треба детально доводити – достатньо згадати про підписаний у 1994 році у Будапешті "Меморандум про гарантії безпеки", англійська версія якого не містить жодних згадок про "гарантії", а натомість документ присвячений "безпековим запевненням" ("Європейська правда" детально пояснювала, як це сталося, і чому цей мовний трюк був навмисним). Однак будапештська історія із болючими для багатьох українців наслідками – не унікальна.

В українському праві вже зараз є низка прикладів, коли переклад міжнародних договорів містить помилки, які викривлюють їхню суть. Про ці випадки відомо – але чіткого механізму виправлення цих проблем досі не з’явилося.

На додаток є чимало договорів, які досі не мають офіційного українського перекладу, адже Україна ратифікувала їх ще за радянських часів. Натомість є російська версія цих документів, до якої багато хто "звик", але й вона нерідко має відмінності від англомовного тексту.

Та й з узгодженням нових перекладів не все ідеально.

А зважаючи на те, що рух України до вступу в ЄС вимагає перекладу тисяч правових актів, унормування правил офіційного перекладу стає особливо нагальним.

"Геноцид російською" та виклики для українського правосуддя

Перш за все зауважимо: навмисні помилки перекладу на кшталт тієї, що є у назві Будапештського меморандуму, є радше винятком (але, на жаль, не поодиноким – так, до російських версії актів ООН є певні питання).

Зазвичай держави, що ведуть переговори про якийсь багатосторонній договір або міжнародну конвенцію, приділяють чимало зусиль тому, щоби різні мовні версії документа були дійсно ідентичним. А далі, у процесі ратифікації, країни-учасниці перекладають документ своїми мовами так, щоб не викривити його першочерговий задум.

Щоправда, в Україні склалася дивна ситуація: чимало ратифікованих нашою державою документів досі не мають офіційного українського перекладу.

У цьому переліку є чимало міжнародно-правових актів, які регулюють закони та звичаї ведення війни та покарання за найтяжчі міжнародні злочини. Їх ратифікувала ще радянська Україна до 1991 року, і до початку російської агресії мало хто переймався тим, чи є український переклад цих актів, а якщо є – то що в ньому записане.

Після 2014 року питання стало набувати актуальності. 

Але значних кроків для впорядкування цієї проблеми так і не було здійснено – ані за 10 років від початку російської агресії, ані за 2,5 роки від повномасштабного вторгнення. 

Дивовижною є ситуація, коли Україна переконувала весь світ у тому, що Росія порушує конвенцію "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього", не маючи при цьому офіційного перекладу цієї конвенції українською мовою. До жовтня 2022 року на сайті Верховної Ради був опублікований оригінал Конвенції російською. Потім його видалили і тривалий час в офіційній базі законодавства текст конвенції був відсутній у принципі, сайт ВР видавав "помилку 404". 

І це питання не лише іміджеве (було дійсно соромно через відсутність українського перекладу такого важливого для нас документа), а й змістовне, адже неякісний переклад або термінологічна неузгодженість можуть призвести до проблем у правозастосуванні й доведенні злочинів росіян на міжнародному рівні. У підсумку ми у ГО "LingvaLexa" зробили та надали державі переклад цієї конвенції, але й на те, щоб затвердити цей переклад як офіційний, знадобився цілий рік.

Хтось може сказати: "То в чому проблема? Якщо радянська Україна ратифікувала цей документ російською мовою, тепер треба перекласти його українською і опублікувати переклад".

Але саме цей приклад засвідчує, наскільки небезпечною є орієнтація на російські версії документів ООН.

А також те, що з міжнародними договорами просто "переклад документа" не завжди працює.

Дійсно, Конвенція проти геноциду має п’ять рівнозначних примірників усіма офіційними мовами ООН: англійською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами. Але у процесі перекладу ми виявили кілька різночитань. Одна з ключових розбіжностей – назва важливого терміна, який різними мовами переданий як "incitement" (англ.), "incitation" (фр.), "instigación" (ісп.) і "подстрекательство" (рос.). 

Найпростіше перекласти це слово українською як "підбурювання". Однак цей переклад був би помилковим.

Кримінальне право України передбачає два різні злочини: прямі та публічні заклики до геноциду та підбурювання до геноциду. Ці слова схожі за своїм значенням у побутовій мові, але у правовому вимірі вони набувають дуже різного значення. Ключовою різницею є те, що для того, щоб довести злочин підбурювання до геноциду, необхідно юридично довести і сам геноцид (а наразі він не доведений ані на рівні України, ані на міжнародному рівні). Натомість довести заклики до геноциду можна вже зараз, ще до юридичного встановлення факту геноциду як такого. І ця робота вже ведеться – за цей злочин оголошено підозри декільком ключовим російським пропагандистам.

Щоб визначити, який саме термін має бути у подібних спірних випадках, треба враховувати контекст, цілі договору, а також звертатися до підготовчих матеріалів щодо переговорів про текст конвенції та її мету. Словом, треба щоразу ставити перед собою питання: що мали на увазі автори Конвенції та яким українським словом найкраще можна виразити їхній намір?

Римський статут: як не повторити чужі помилки

До затвердження офіційного перекладу Конвенції проти геноциду, який зараз опублікований на сайті ВР, інтернетом гуляли неофіційні варіанти, у яких був вжитий термін "підбурювання", що походить радше з російської версії договору (замість "заклику до геноциду", який є окремим злочином за українським Кримінальним кодексом).

І, на жаль, ця помилка вже має розвиток.

Ключовою новиною останніх тижнів для усіх фахівців, що опікуються питаннями міжнародного правосуддя, є рішення України офіційно долучитися до Міжнародного кримінального суду, тобто ратифікувати Римський статут МКС.

Однак офіційний переклад Римського статуту (який був здійснений ще у 2002 році, а зараз поданий президентом на ратифікацію і ратифікований парламентом) називає заклики до геноциду "підбурюванням". 

Україна – не перша держава, що стикається із суперечністю цих термінів.

Аналогічна ситуація вже була у Міжнародному кримінальному трибуналі щодо Руанди. 

Хоча в англомовній версії Статуту цього трибуналу "заклик" та "підбурювання" до геноциду були присутні як два різні концепти, що позначаються двома різними словами: "instigation" та "incitement", у французькій версії перекладачі використали один термін – "L’incitation". Це, за відгуками юристів, що працювали над переслідуванням винних у різанині в Руанді, призвело до жахливої плутанини під час роботи над кейсами, які стосувалися закликів до геноциду. 

Тому дуже важливо було запобігти повторенню цих проблем. У французькій та англійській версіях Римського статуту МКС для опису цих злочинів вжиті різні терміни. Але в російській версії Римського статуту та в його офіційному українському перекладі цей досвід не врахований. В українській англійське "solicite", "abet" та "incite" переклали єдиним терміном "підбурювання" (аналогічно до російськомовної версії). 

Це лише приклад того, які проблеми можуть з’явитися через відсутній або неякісний переклад міжнародних договорів.

А проблема – значно ширша.

Наразі на сайті ВР немає навіть перекладу одного з основних документів міжнародного публічного права – Статуту ООН (хоча сама ООН зробила такий переклад). Також немає українського перекладу Конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту та Першого протоколу до неї, Конвенції про деякі обмеження в користуванні правом захоплення у морській війні тощо. 

Окремий блок становлять питання щодо низки угод, статус яких узагалі не зрозумілий – бо у базі законодавства відсутній не лише переклад українською, а й офіційна публікація щодо цього документа, через що взагалі не зрозуміло, чи є Україна стороною цих угод, чи ні. Це питання стосується декількох актів міжнародного гуманітарного права – наприклад, Гаазької декларації щодо заборони застосування куль, що легко сплющуються і розгортаються у тілі людини, укладеної у 1899 році.

Переклад є, але не той

Утім, навіть наявні офіційні переклади низки конвенцій українською мовою часом містять помилки, пропущені або дописані "нізвідки" слова або термінологічні неточності. 

Іноді це архаїчні або дивні конструкції. Наприклад, у Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 рік) можна знайти слово "власті" (замість "влади", або "authorities") або неологізм "гаданий злочинець" (замість "імовірний", або "alleged"). 

Утім, це найменша проблема. Набагато гірше, якщо вживається існуючий, але хибний термін. І знову – зовсім не сюрприз – у цих помилок помітні російські "хвости". 

Переклади Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них просто рясніють помилками. Наприклад, в англійському тексті Додаткових протоколів використовуються терміни "military objectives" і "civilian objects"; міжнародне гуманітарне право чітко розмежовує ці поняття, та й український переклад очевидний – це "військові цілі" та "цивільні об’єкти", які не можуть бути військовими цілями. Французькою мовою ця різниця передана ще більш виразно – "objectifs militaires" ("військові цілі") та "des biens de caractère civil" ("матеріальне майно цивільного характеру"). 

То звідки ж в українських офіційних перекладах взявся однаковий термін "об’єкти" і для військових, і для цивільних? 

Відповідь проста: з російських примірників Додаткового протоколу. 

Це в принципі відповідає давній російській традиції – зводити майно цивільного характеру в один ряд із військовими цілями як у військовому, так і в дипломатично-правовому сенсі. 

Часом перекладачі міжнародних договорів додають проблеми і самостійно – наприклад, по-різному перекладаючи ідентичні терміни, а то й цілі абзаци, немов це художній переклад. 

Якщо в першій, другій і третій Женевських конвенціях широковживаний термін "hostilities" перекладається як "воєнні дії", то в четвертій – як "бойові дії". Воєнні дії за своєю суттю більш широкий термін, ніж бойові дії. Ми ж не хочемо сказати, що Четверта конвенція не поширюється на деякі види воєнних дій?

Трапляються й помилки, коли переклад узагалі повністю суперечить оригіналу, як у статті 146 IV Женевської конвенції, зміст якої в українському варіанті розвернутий до протилежного (англомовний варіант закінчується словами "…provided such High Contracting Party has made out a prima facie case", а український – "…за умови, що така Висока Договірна Сторона не має доказів, які давали б підстави для обвинувачення таких осіб").

Помилки треба виправляти, а не замовчувати

Варто коротко зазначити, як переклад набуває статусу офіційного, адже і тут – не без складнощів. 

Існує постанова КМУ, що визначає: офіційний переклад затверджується керівником структурного підрозділу Міністерства закордонних справ України. Але є питання: хто саме надає МЗС нові переклади? І по-друге, як виправити вже наявні помилкові переклади, які були офіційно затверджені, а часом і ратифіковані?

Наразі подати в МЗС відсутній переклад може профільний орган виконавчої влади. Наприклад, конвенції, які регулюють питання у сфері міжнародного гуманітарного права, може подати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. 

От тільки на практиці це часом лише створює проблеми.

Так, у 2023 році МінТОТ "організувало переклад українською мовою 29 чинних міжнародних договорів України", замовивши переклади відсутніх текстів конвенцій в ТОВ "Компанія "Про-Консалтінг". Підрядник використав машинний переклад на кшталт гугл-транслейта, і результат закономірно не мав нічого спільного з перекладом, який можна затвердити як офіційний. Ці переклади мали численні шедевральні формулювання, на кшталт: "розміщувати інтернованих відповідно до національності, мови і митниці" (замість "звичаїв", тобто "customs"). Часом з "перекладу" було навіть складно здогадатися, про що йшлося в оригіналі. І дійсно, словосполучення "влада членів і майно окупаційних сил" може викликати подив, сміх тощо, але точно не додасть розуміння обов’язків держави-окупанта. 

Тоді ситуацію "зам’яли", переклади пішли у смітник. Але за час, що минув відтоді, адекватної альтернативи не з’явилося. 

Варто підкреслити: якісні переклади вимагають неабияких зусиль і перевантажені державні органи дійсно можуть не мати необхідних ресурсів. Тому цілком можливо звернутися по допомогу до громадського сектору, визначивши чіткі критерії оцінювання якості перекладів.

А окрім того, є відкрите питання внесення змін до вже наявних офіційних перекладів. А таких змін доведеться вносити чимало. Десь достатньо точкових, але дуже важливих коректив (як у Римському статуті). А деякі конвенції та протоколи до них перекладені настільки погано, що необхідно не виправляти точкові помилки, а робити повторний переклад. 

Наразі законодавство не передбачає механізмів редагування або повторного перекладу наявних офіційних/ратифікованих перекладів.

Переклад для євроінтеграції 

Значно краща ситуація з перекладом acquis communautaire, тобто регуляторних актів ЄС.

У цій сфері Україна має добрий досвід ще від часів Угоди про асоціацію. А торік, готуючись до переговорів про членство, уряд затвердив окремий порядок перекладів євроінтеграційних актів. За ним відповідні профільні міністерства та відомства ініціюють переклади дотичних до їхньої сфери діяльності регламентів, директив та інших актів ЄС; далі Урядовий офіс євроінтеграції через Офіс підтримки інвестицій організовує переклад; результат надсилає назад в ініціюючий орган для термінологічної перевірки; профільні спеціалісти в робочій групі дивляться, чи правильно перекладені терміни, чи відповідають вони затвердженому глосарію; і лише після узгодження фінальної редакції переклад затверджує і публікує спільний урядовий комітет. 

Дуже добре, що процедурою прописана принаймні термінологічна перевірка (хоча навіть і з правильними термінами можна спотворити сенс, тож перевірку добре було би робити комплексну). 

І так само дуже добре, що перевірку роблять предметні спеціалісти. 

Завдяки їхнім зусиллям вже затверджений офіційно англо-український глосарій термінів acquis. Наголосимо, глосарій хороший, хоч там подекуди трапляються орфографічні помилки, а також є окремі світоглядні зауваження:) Наприклад, слово "vodka" має перекладатися виключно як "водка", і цей термін не включає українську горілку. Що ж, цілком можливо, що з юридично-прагматично-політичних причин нам навіть вигідно відділяти українські горілчані вироби від якоїсь там "водки".

Насправді горілчаний приклад – це чудова ілюстрація того, чому переклади юридичних текстів мають вичитувати редактори-юристи зі знанням профільної теми, і саме за ними має бути фінальне рішення. Адже коли в процесі перекладу рішення ухвалюють виключно перекладачі, ті можуть захопитися словоформами та мовною чистотою, створюючи неузгодженості та проблеми. 

А коли йдеться про акти ЄС, наслідки можуть бути дуже серйозними.

Наприклад, ще донедавна англійське слово "recycling" в Україні часто перекладали як "утилізація відходів" – і це давало підстави видавати скидання відходів на звалище за відповідність екологічним директивам. На щастя, в новому Законі "про управління відходами" з 2022 року від розпливчастої "утилізації" відмовилися, натомість чітко прописали видалення відходів і їхнє відновлення, одним із видів якого є рециклінг. Хоча з точки зору перекладача-мовознавця слова рециклінг не існує! Але у цьому разі виявилося краще запровадити неологізм, щоби дійсно втілити європейський підхід у цій царині.

Але попри відносний прогрес у перекладах acquis, кількість запланованих-але-так-і-не перекладених документів не знижується. Та й самому процесу часом бракує зрозумілості. 

Наприклад, на сторінках державних органів України, представництва ЄС в Україні і відповідних проєктів технічної допомоги анонсовано перший посібник перекладу цих актів українською мовою, і 19 липня 2024 відбулася його презентація – проте прочитати цей посібник досі неможливо. На час написання цієї статті його неможливо купити у книгарнях або скачати в інтернеті. 

Утім, колись він, очевидно, з’явиться. Але постає питання: чи потрібно буде тоді внести зміни в усі попередньо зроблені переклади, для відповідності правилам цього посібника?

І нарешті, є проблема з розумінням того, наскільки важливою є якість перекладів.

Інакше неможливо трактувати те, що у тендерах на переклад acquis, які оголошує Офіс підтримки інвестицій, єдиним критерієм визначення переможця є ціна. Не дивно, що на такий тендер подається дуже мало перекладацьких агенцій. 

Як наслідок, цьогорічний переможець з чотирма кваліфікованими штатними перекладачами має за чотири місяці перекласти більш як п’ятнадцять тисяч сторінок складних юридичних текстів, при цьому оплата в 269 гривень за сторінку включає в себе повний технологічний процес – переклад, перевірку, редагування, коректуру, узгодження термінології, внесення правок після рекомендацій ініціатора перекладу і, звісно, адміністративні витрати і прибуток підприємства. 

Щиро бажаємо переможцю виконати зобов’язання – зрештою, йдеться про роботу, важливу для всієї держави. Утім, досвід підготовки посібника з судової практики міжнародних кримінальних трибуналів ставить під сумнів економічну і практичну можливість реалізації такого надскладного проєкту.

Єдиний варіант, як можна фізично встигнути опрацювати такий обсяг документів – це редагування машинного перекладу, коли людина тільки вносить правки в зроблений програмою переклад. Цей метод може давати непогані результати і має офіційну підтримку Єврокомісії, але тоді було би правильно не видавати у тендері переклад за ручний.

І найголовніше: яким би шляхом переклад не було зроблено, він має бути якісним, з оцінкою його якості не лише термінологічною перевіркою, а більш поширеними галузевими методами, які враховують те, що навіть одна помилка, що спотворює розуміння (наприклад, неправильний переклад термінів "incitement" або "prima facie") означає принципову хибність перекладу документа, який стане частиною українського законодавства.

Автори:

Анна Вишнякова, голова та засновниця ГО "LingvaLexa", юристка, авторка книги "Заклики до геноциду: притягнення пропагандистів до відповідальності"

Андрій Бєсєдін, синхронний перекладач, юрист, член Міжнародної асоціації перекладачів конференцій та Американської асоціації перекладачів