Скажи, хто твій посол: як конфлікт президента і прем'єра Польщі докотився до Києва
Хто сьогодні є послом Польщі у Києві? Для поляків відповідь на це питання тепер стала не дуже очевидною. Більш того, відповідь тепер залежить від того, яку політичну партію вони підтримують.
У день 33-ї річниці проголошення Незалежності України до Києва із незапланованим візитом прибув президент Польщі Анджей Дуда. Він зустрівся з президентом Зеленським та прем'єром Шмигалем, взяв участь в офіційних урочистостях, наголосивши, що День незалежності України – це в якомусь сенсі День незалежності усієї Центральної Європи, а Росію та росіян очікують поразка та покута.
Незважаючи на охолодження польсько-українських відносин, зокрема зернову кризу, блокаду кордону та претензії поляків до української політики пам’яті, не можна не помітити, що між Дудою та Зеленським є певна "хімія".
Президенту Польщі подобається бувати в України, де він залишається одним із найпопулярніших закордонних лідерів (у 2023 році йому довіряли 87% українців на противагу 43% довіри вдома).
І де він може позитивно виділитися на тлі прем’єра Дональда Туска, що очолює уряд від грудня минулого року.
Не треба було ходити до ворожки, щоб після минулорічних парламентських виборів у Польщі зрозуміти: президентові з "ПіС" буде непросто ужитися з опозиційною коаліцією. У внутрішній політиці Дуда передбачувано блокуватиме усі спроби відмотати назад судову реформу, лібералізувати антиабортне законодавство чи даватиме помилування політичним побратимам з кримінальними вироками.
Інтригою стала закордонна політика, де (за винятком європейського напрямку) між "ПіС" та "Громадянською коаліцією" різниця поглядів є мінімальною.
Після понад пів року співіснування президента та уряду з різних політичних формацій у закордонній політиці маємо приклади вдалої синергії. Поїздка Дуди до США та зустріч з Трампом (який сприймає Дуду набагато краще за Туска) готувалися у повному порозумінні з МЗС на чолі з Радославом Сікорським. Міністерство також підготувало план та ключові тези для президентського візиту до Китаю.
Результатом обох подорожей, між іншим, стало міцне наголошення на необхідності підтримки України та встановлення справедливого миру на українських умовах.
Однак є питання, у яких між Дудою та МЗС "палає" не менше, ніж між Монтеккі та Капулетті – і це питання призначення нових послів.
І ця проблема тепер безпосередньо стосується України. Адже саме в той час, коли Анджей Дуда прибув до Києва, у польському МЗС озвучили новину, що напряму б'є по амбіціях президента.
Посли де-юре та де-факто
У польській дипломатії загалом було прийнято, що посади керівників диппредставництв обіймають кадрові дипломати.
Випадки, коли призначення послом стає подарунком чи послугою для близького для партії влади експерта, діяча культури чи політика, трапляються, але радше у безпроблемних країнах.
Оскільки "ПіС" після приходу до влади у 2015 році добряче перетрусив кадровий склад МЗС та дипломатичного корпусу, коаліція 15 жовтня не хотіла залишатися у боргу. Вже у березні інформаційний портал Onet.pl повідомив, що Сікорський націлився зняти понад 50 послів-номінантів "ПіС". А невдовзі МЗС підтвердило цю інформацію.
З одного боку, таке рішення є логічним – за польським законодавством, посол реалізує на місці лінію зовнішньої політики країни, яку за конституцією визначає уряд. Тому важко уявити, що державу за кордоном представляє фахівець, що відверто не підтримує лінію свого міністерства.
Саме МЗС Польщі подає кандидатури послів спеціальному конвенту, в якому засідають представники президента, прем’єра та міністра закордонних справ. Після того як конвент схвалює кандидатуру, до цільової країни йде запит на агреман. Якщо згоду отримано – прізвище номінанта стає публічним, його кандидатура обговорюється на парламентській Комісії закордонних справ. Після її схвального відгуку (це у 99% випадків формальність) посла офіційно призначає президент Польщі. І тут прихований другий бік справи.
Згідно зі статтею 39 Конституції, без президента у Польщі неможливо ані призначити, ані зняти посла.
Тож навіть якщо кандидатуру схвалили конвент та комісія парламенту, агреман отримано, але президент номінацію не підписав – формально ця людина не є послом.
І навпаки, якщо МЗС відкликав посла на консультації, дає знати, що не хоче працювати з цією людиною, та навіть вже схвалено кандидатуру та отримано агреман на ім’я наступника – без підпису президента старий посол і далі формально представляє країну.
Навіть якщо посол сам хоче піти з посади, але президент не підписує наказ – той формально залишається послом.
Справу призначення нових послів у канцелярії Дуди сприйняли не просто як елемент політико-ідеологічної боротьби і не просто як захист своїх людей.
Це наріжний камінь ідентичності "ПіС", засада, якої дотримується голова партії Ярослав Качинський та дотримання якої вимагає від оточення.
Тому представник президента – керівник президентської Ради міжнародної політики Мешко Павляк – голосує проти усіх пропозицій МЗС на конвенті, а сам Дуда, за поодинокими винятками, не підписує номінації від МЗС. Навіть якщо ця людина вже має агреман та пройшла парламентську комісію.
У МЗС знайшли відповідь на президентську блокаду.
Міністерство відкликає послів на консультації до Варшави, виплачує посольську зарплатню (щоправда, тільки ставку, без відрядження та компенсації коштів на життя, які і складають більшу частину доходів польських дипломатів за кордоном).
А тим часом представництвом керує тимчасовий повірений.
На початку червня в інтерв’ю Telewizja Republika президент заявив, що кадрове укомплектування дипломатичних представництв "здійснюється за допомогою службістських методів". Він також підкреслив, що поки обіймає посаду – не підписуватиме, серед іншого, номінацію Богдана Кліха на посаду посла в США та Ришарда Шнепфа до Італії.
Марчин Масталерек, шеф канцелярії та "голос Качинського у домі Дуди", так взагалі зрізав: ті дипломати, яких відправляють у відрядження, є послами не Польщі, а лише партії Туска "Громадянська платформа".
А віднедавна така політично-юридична драма розгортається й довкола польського диппредставництва в Києві.
Запломбований кабінет
Серед учасників президентського візиту до Києва 24 серпня журналіст "Європейської правди" побачив Ярослава Гузи, офіційного посла Польщі у Києві.
Щоправда, попри протокол, він не зустрічав президента, а приїхав до Києва разом із Анджеєм Дудою і разом із ним повернувся до Варшави.
І це не випадковість. Ще у червні МЗС відкликало його на консультації і ясно дає зрозуміти: міністр закордонних справ Радослав Сікорський бачить на чолі посольства у Києві іншу людину.
Гузи – історик та соціолог за освітою, член молодіжних структур "Солідарності", опозиціонер, що боровся з комуністичною владою в Польщі, а під час воєнного стану рік перебував у в’язниці.
Він відомий експерт у справах безпеки та Східної Європи, деякий час був заступником міністра оборони, проте дипломатичної кар’єри ніколи не робив.
Проте він завжди був близький до "ПіС", як і його родина – дружина Агнешка Ромашевська 17 років була директоркою телебачення "Белсат" (формально це один з каналів польського державного ТБ), а теща Зофія Ромашевська є довіреною радницею президента Дуди у справах судової реформи.
У березні минулого року інформація про те, що саме Гузи замінить у Києві Бартоша Цихоцького, вперше потрапила до преси. Проте номінацію посла Ярослав Гузи офіційно отримав тільки 24 жовтня 2023 року – тобто після парламентських виборів, коли вже було ясно, що "ПіС" втрачає владу, а керувати країною буде нова коаліція.
Коли у грудні 2023 року Гузи доволі скромно прийняли в українському МЗС, у Варшаві журналісти жартували, чи новий посол затримається кілька тижнів, чи кілька місяців. Проте під час розмови з телеканалом TVN 24 посол наголошував, що не переживає через свою посаду: президент та уряд мають спільні погляди у сфері підтримки України, а під час візиту до Києва міністр Сікорський не сказав нічого, що б змусило його збиратися додому.
Та коли за два місяці Onet.pl опублікував список послів "на вихід", прізвище Гузи вже було у ньому.
У цьому контексті прикметно, що попри ці сигнали від нової польської влади Володимир Зеленський наприкінці квітня урочисто прийняв вірчі грамоти від Гузи. Не звертаючи увагу на те, що на той момент вже було достеменно відомо, що МЗС Сікорського не хоче працювати з цим послом.
Можна припустити, що таким чином Володимир Зеленський нагадав другу Дональду, який ніяк не хотів щось зробити з надокучливою блокадою польсько-українського кордону, що у Варшаві у нього також є друг Анджей, який не має багато повноважень, але досі може попсувати уряду нерви.
Проте далі справа повернулася: МЗС швидко провів і через конвент, і через парламентську комісію майже десять нових кандидатів на голів диппредставництв. Старих послів, зокрема й Гузи, викликали до столиці на консультації без перспективи повернення.
Не очікуючи на формальне призначення Дудою, номінанти МЗС їдуть до країн призначення у статусі тимчасових повірених. Власне, у такому статусі, наприклад, до Берліна вже прибув схвалений МЗС, але не Дудою Ян Томбінський, колишній голова представництва ЄС в Україні.
Саме в такому форматі вже 1 вересня має прибути до Києва новий посол (чи то тимчасовий повірений) Пйотр Лукасевич. Про це 24 серпня (тобто саме під час передування Дуди у Києві) повідомив речник МЗС Польщі.
Ще у липні Лукасевич отримав схвалення з боку парламентської комісії, що дозволяє припустити, що відповідний агреман надійшов з Києва принаймні у червні.
Лукасевич є визнаним експертом у галузі безпеки та військового співробітництва. Учасник стабілізаційних місій в Іраку у 2004-2005, потім – військовий аташе в Ісламабаді та Кабулі, з 2009 – уповноважений Міністерства оборони у справах Афганістану. У 2012-2014 – посол у цій країні.
Останніми роками викладав та публікував експертні коментарі. Зокрема, 21 лютого 2022 року опублікував текст "Ї..ти Путіна. І взяти Україну до НАТО".
Реакції на його призначення були змішаними: з одного боку, він фахівець з військової співпраці, сьогодні найважливішого компоненту польсько-українських відносин. З іншого – те, що Україною займатиметься спец з Афганістану, країни безкінечної війни, не сповнює оптимізмом щодо того, як українське майбутнє бачать у Сікорського.
Проте посол Ярослав Гузи не має наміру здаватися без бою.
Про це говорять джерела у МЗС Польщі, про це свідчить і його візит разом із президентом Дудою до Києва – як писала Gazeta Wyborcza, перед від’їздом з Києва він навіть запломбував посольський кабінет на Ярославовому Валу.
Тож якщо Дуда з Туском та Сікорським не домовляться, він може де-юре очолювати посольство в Києві до літа 2025 року, аж поки каденція Дуди не добіжить кінця і на посаду не вступить новий голова польської держави.
І це лише за умови, що коаліція Туска до того часу не розвалиться, а вибори не виграє новий кандидат від "ПіС" – в такому разі справа може тягнутися роками.
* * * * *
Наостанок варто відповісти на питання, чи може цей скандал мати вплив на українсько-польські відносини.
Навряд чи цей вплив буде безпосереднім, адже хоча посол і є важливим провідником політики уряду, але ця політика може реалізовуватися і без нього.
Натомість брак політичної єдності серед поляків у часи стількох безпекових загроз напевно не сприятиме міжнародному сприйняттю Варшави як цілісного та ефективного партнера.
Тим більше, що є всі шанси припускати, що дипломатична криза триватиме всю першу половину 2025 року – час головування Польщі в ЄС. На яке у Києві є особливі сподівання.
Автор: Олена Бабакова,
журналістка (Варшава)