Покарання за Курськ: як Італія перетворюється на проблему України та до чого тут репортаж про ЗСУ

В італьських медіа останніми тижнями розгоряється скандал, що напряму пов’язаний з Україною.

В його епіцентрі – журналістка Стефанія Баттістіні та її оператор Сімоне Трайні, що висвітлювали протиправну агресію РФ проти України, а у серпні першими із західних журналістів відзняли репортаж на Курщині, який засвідчив, що українські військові не порушують міжнародне гуманітарне право на території, яку контролюють. Через це Баттістіні та її колега очікувано стикнулися з кримінальною справою, яку відкрили проти них в РФ, та з погрозами російської пропаганди.

Але далі сталося неочікуване: редакція відкликала з України і повернула додому групу Баттістіні.

І є всі підстави вважати, що це рішення продиктоване зовсім не турботою про безпеку медійників.

Що відбувається? Чому Італія, що постачає зброю для ЗСУ і відома експресивними проукраїнськими заявами своєї прем’єрки Мелоні, втрачає інтерес до України, а підтримка нашої держави спадає?

Про це ми поговорили з Яриною Грушею – публіцисткою, перекладачкою та авторкою статей "ЄвроПравди" – та радимо переглянути цю розмову у відеоформаті.

А якщо ви віддаєте перевагу читанню – ми підготувати також стислий виклад тез, які почули від італійської експертки.

Про інцидент зі Стефанією Баттістіні

Ця історія дійсно дуже скандальна і дії редакції викликають запитання.

Стефанія, з якою я особисто знайома, спеціалізується на висвітленні подій у гарячих точках. Війна в Україні для неї не перша. А за те, як вона висвітлювала російську агресію в Україні, вона отримувала дуже багато італійських нагород – тобто до її професійності питань немає.

Поясню, що відбулося.

Ще у першій половині серпня Стефанія отримала дозвіл поїхати на Курщину – першою з представників міжнародних медіа. 14 серпня на італійських телеканалах виходить сюжет звідти, де вона показує, що переходить кордон з Росією, що Україна вже там, показує, що там відбувається, і каже, що Росія так і не відповіла на український контрнаступ на Курщині.

Після цього у Росії проти Стефанії та її оператора відкрили кримінальну справу. І цим не обмежилося: на додаток уся проросійська спільнота Італії згуртувалася проти неї, аж до погроз на її адресу.

І у відповідь на це італійська редакція відкликає її з України!

Причому сама Стефанія проти цього рішення, вона хотіла би продовжити роботу в Україні. Їй є багато чого розповісти не тільки про контрнаступ, а й про те, як живе Україна зараз, у серпні 2024 року.

Але їй не дозволили цього зробити і заборонили не тільки роботу на Курщині (хоча перед цим редактор каналу дав згоду на цей сюжет), а й зйомки в Україні.

Формально редакція каже, що "це заради її безпеки". Але насправді в цьому відкликанні відчувається не турбота про Стефанію, а страх Італії перед Росією. Тобто йдеться не про те, що Росія може зробити конкретно Стефанії Баттістіні, а про те, як вона може відповісти Італії загалом на міжнародному рівні.

Бо, на жаль, італійці чомусь досі дуже сильно бояться "великого російського ведмедя".

Про страх перед Росією, що поширений в Італії

На жаль, це є фактом: попри різке падіння міжнародного впливу Росії, а тим більше у Європі, італійці досі сприймають її як таку собі "велику суперсилу", яка протистоїть Америці, "потужну державу" – хоча ми з вами знаємо, що це не так.

Цей феномен пов’язаний і з глибоким італійським антиамериканізмом.

Ще один корінь цього – те, що багато італійських лівих підтримують Палестину, і тому в їхньому баченні всі, хто підтримує Ізраїль, включно з Америкою – це щось недобре. Тому на тлі конфлікту в Газі проросійські настрої додатково пішли вгору.

І зрештою, критикувати Байдена, Білий дім, США за будь-що, навіть за їхні позитивні дії – це ж безпечно. А критикувати Росію – для багатьох італійців трохи лячно, бо "мало що вона зробить".

Страх перед Росією дійсно досі поширений у Італії.

Це – страх чогось невідомого, оскільки Росія насправді була дуже погано вивчена в Італії, її імідж тут міфізований (а Україну взагалі не вивчали, українцям бракує своєї суб'єктності у розумінні світу багатьма в Італії).

Цю проблему дуже важко подолати, але зрушення у цьому вже є.

Однак в історії зі Стефанією Баттістіні ця проблема зробила свій внесок.

Навіть ті "голоси Росії", які живуть в Італії або є її громадянами, почали завуальовано погрожувати журналістці за її репортажі з Курщини – наприклад, Ніколай Лілін, або Андреа Лучіді. Мовляв, "обережно, коли щось п'єш зі своєї чашки, бо раптом там буде полоній або "Новічок".

Але від російських пропагандистів у своїх телеграм-каналах лунали і прямі погрози смертю. Спершу – на адресу Стефанії, а потім й інших журналістів, які після неї потрапили на Курщину – знімальної групи CNN тощо. Але жодні з них не відкликали свої знімальні групи з України – а Стефанію відкликали.

І при цьому те ж італійське телебачення не відкликає своїх журналістів з Москви – мовляв, там безпечно.

Про "проросійський ухил" італійських партій

У суспільстві дійсно є проблеми з підтримкою України: італійці, здається, "втомлені" російською агресією – і всі політичні сили слідують цим настроям.

Дуже показовою стала кампанія перед виборами до Європарламенту.

Ми ж усі пам’ятаємо яскраву підтримку України з боку Джорджії Мелоні у минулому. Так, от, на цих виборах її партія взагалі уникала згадок про Україну.

В Італії було дві партії, які поставили на підтримку України у своїх кампаніях – це Azione Карла Календи та Italia Viva Маттео Ренці. Обидві включили до своїх списків українців, які балотувалися у депутати Європарламенту. Але політблоки, які сформували ці дві партії, набрали від 3% до 4% кожен і не подолали прохідний бар'єр.

Натомість партій, які налаштовані проти України, було багато, і вони активно вели на цьому кампанію.

Достатньо згадати проросійського Маттео Сальвіні, лідера партії "Ліга", який вхопився за заяви Макрона про те, що він не виключає присутності в Україні французьких військ – і взявся повторювати, що "жоден італієць не буде вмирати в Україні", "жоден італієць не піде воювати за Макрона".

Навіть лівоцентристська Демократична партія, яка раніше займала дуже проукраїнську позицію – тепер перестала такою бути. У партії змінилося керівництво, її очолила Еллі Шляйн, яка ніби й не робить ніякого акценту на міжнародну політику, але бере у список до європейського парламенту відкрито антиукраїнських кандидатів – таких як Чечілія Страда та Марко Тарквіньйо, і вони всю кампанію, протягом двох місяців повторюють, що не треба давати зброю Україні. Мовляв, "якщо мене виберуть, я не голосуватиму за військову підтримку України".

І це – в Демпартії, яка завжди нас підтримувала!

Причина в тому, що партія бачить, які настрої переважають у суспільстві, і намагається цим настроям слідувати. І ця ставка зіграла: і Тарквіньйо, і Страда пройшли до Європейського парламенту.

Так само антиукраїнським лишається "Рух 5 Зірок", хоча їхні рейтинги впали.

І треба визнати, що попри це, Мелоні й далі підтримує Україну, хоч і не проактивно.

Але багато італійських експертів побоюються, що і це може змінитися після виборів нового президента США. Що у разі перемоги Дональда Трампа Мелоні, яка має близьку до нього ідеологію, може також переглянути свою політику щодо України.

Але це – лише один зі сценаріїв, і багато залежатиме від того, що робитиме Трамп навіть у разі, якщо він переможе.

Чому зникла підтримка України у суспільстві

Пересічні італійці у своїй більшості насправді і не проукраїнські, і не антиукраїнські.

Їх коректніше назвати просто байдужими.

Я підкреслю – це стосується не всіх. Є небайдужі італійці, і я хочу їм за це подякувати. Досі дуже багато італійців приїжджають в Україну, допомагають – але у масі підтримка починає спадати.

Вони більше не фокусуються на українській темі, їм це більше не цікаво.

Є також вплив італійських бізнесів, які втратили через відсутність російських туристів, а туризм – це важлива для Італії галузь економіки. Тому приїзд росіян до Італії (а їх і зараз можна зустріти просто на вулицях, на шопінгу або на курортах) не викликає в італійців негативу, їх ніхто не виганятиме звідти.

Ще одна зміна почалася після Курського наступу. Італія є однією з небагатьох держав ЄС, що публічно виступає проти ударів по Росії і забороняє використовувати будь-яку італійську зброю для ударів по РФ.

Тут треба зрозуміти, що італійське суспільство – дуже католицьке.

Тут дійсно думають на кшталт "якщо вас б'ють, то підставте іншу щоку".

Хай як цинічно це звучить, але поки ми, українці, страждаємо, поки нас вбивають – "усе добре". Але як тільки ми починаємо опиратися, та ще й на Курськ пішли, то це вже недобре, це вже "трошки не по-католицьки".

Тому і всередині Італії лунали закиди в бік Стефанії Баттістіні, мовляв, ось ти поїхала в Курськ, чого ж ти там не розслідувала найголовніше – чи не стріляють ЗСУ по росіянах італійською зброєю?

Але я є оптимісткою та вважаю можливим переламати цю тенденцію.

Повернути той рівень підтримки України, що був у 2022 році, в італійському суспільстві – реально.

І я вважаю, що ключове значення тут має присутність українців в Італії.

Ми маємо поширювати більше інформації про нашу країну. Знаходити кейси, які розповідають про нашу культуру, розкривають образ українця і досягають пересічних італійців. Бо якщо є підтримка народу, то автоматично буде і політична підтримка.

Тож треба продовжувати розповідати про Україну в Італії, і робити це не тільки через політику, а й через культуру, і через історію, і через музику тощо. Заходити "з інших дверей".

Бо це Італія. Вони люблять таке.

Записав Сергій Сидоренко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"