Обійми з Путіним, партнерство з Україною: який зовнішній курс обрав Азербайджан

Чи є Азербайджан союзником України?

З формальної точки зору відповідь очевидна – так, адже ця країна включена Києвом до переліку своїх стратегічних союзників.

А як воно насправді? Це питання актуалізувалося після державного візиту до Азербайджану російського лідера Владіміра Путіна, що відбувся 19 серпня. Візит, який можна описати в кращих традиціях радянського новоязу – "в теплой и дружественной атмосфере".

Азербайджанська сторона підкреслює знаковий характер візиту Путіна та його найвищий дипломатичний статус. З точки зору Баку, цим візитом очільник Кремля остаточно визнав нову реальність на Південному Кавказі і засвідчив, що він на боці переможця.

То чи означає це входження Баку в орбіту впливу Кремля? Чи йдеться про спроби всидіти на двох стільцях, зберігаючи добрі відносини і з РФ, і з Україною (а разом із тим – і з Заходом)? Спробуємо розібратися.

Чого боїться і чого прагне Баку

Найбільший резонанс в українському сегменті соціальних мереж викликало повідомлення, що під час візиту оголошено про плани розширення співпраці азербайджанської державної нафтової компанії SOCAR із "Газпромом".

При цьому в Азербайджані помітили антисокарівську кампанію в українських сегментах соцмереж і гостро на неї прореагували.

Саме тому цей епізод дозволив побачити аргументацію азербайджанської сторони, а також певні межі, які у Баку не готові переступати.

Зокрема, у Баку бояться проєктів з Росією, які не отримають схвалення Єврокомісії і потенційно можуть зашкодити розширенню ринку азербайджанського газу в ЄС. Тому применшують значення ймовірних газових оборудок з "Газпромом".

Та найбільше у Баку обурюються звинуваченням у фінансуванні війни проти України.

Водночас у Баку солодко посміхаються Путіну і одночасно радіють, що над ними не нависає бригада морської піхоти в Дербенті. Також Баку активно просуває "Серединний коридор", який передбачає логістичні маршрути, фактично альтернативні до російського напрямку.

А ще – Баку інтенсивно шукає союзників у регіоні і намагаються пришвидшити інтеграційні процеси з країнами Центральної Азії, щоб таким чином збільшити свою участь у світовій торгівлі і транзиті, що потенційно має позитивно вплинути на безпеку країни.

В Азербайджані знають ціну російським спробам представляти себе як і тюркську державу, на тлі відверто колоніального ставлення до тюркської спадщини та ідентичності. Не полишають тут і спроби покращити відносини з Вашингтоном і країнами Європи.

Однак в Азербайджані вважають, що саме слабка Росія є найвигіднішим союзником для їхньої країни.

Така Росія не висуває ніяких додаткових умов щодо дотримання прав людини чи демократичних принципів, гостро потребує взаємодії з кожною союзною державою, готова виконувати свою частину домовленостей, незважаючи на репутаційні втрати – іміджеві втрати від "зради" Вірменії були достатньо помітними.

А ще Росія поки що готова платити високу ціну за нейтральний або проросійський вектор.

З іншого боку, в Баку впевненні, що без Росії успішно завершити військово-дипломатичну операції в Карабасі було неможливо.

Зокрема, зараз Азербайджан використовує РФ для тиску на Вірменію – так само, як вірменська діаспора намагається обмежити економічні та політичні контакти Азербайджану з країнами Європи і США, Баку підриває економічні і політичні інтереси Вірменії в Росії.

Це чимала допомога, тож не дивно, що у Баку готові оплатити цей борг, зокрема символічними кроками, такими як теплий прийом для кремлівського диктатора.

Дрейф Азербайджану

Можна припустити, що в Баку уважно спостерігали, як розвивалися відносини Саудівської Аравії зі Сполученими Штатами після вбивства журналіста Хашоггі.

Тоді слідство виявило, що за злочином стоїть спадковий принц і фактичний керівник королівства. Це спричинило гостру кризу у відносинах Ер-Ріяда і Вашингтона.  

Однак, незважаючи на сильний тиск, Мухаммад бін Салман не пішов навіть на символічні поступки США і дочекався повного розвороту американської політики.

В очікуванні нормалізації відносин з США Саудівська Аравія пішла на нормалізацію відносин з Іраном, посилила співпрацю з Китаєм і приймала у себе Путіна. Також Ер-Ріяд не підтримав ідею залити ринок нафтою, щоб збанкрутувати Росію, натомість почав координувати з Москвою стратегію на нафтовому ринку.

Слабкість, яку демонструє Захід на багатьох прикладах, від Саудівської Аравії, Ірану і до Росії, створює відчуття вікна можливостей, а подвійні стандарти викликають щиру образу.  

В Баку щиро і справедливо обурюються тим, що їхня законна боротьба за відновлення територіальної цілісності не знаходить підтримки.

А образа на Захід добре лягає на загальне антизахідне медійне поле в країні і в усьому регіоні. 

Як наслідок, від азербайджанських експертів усе частіше можна почути про суверенітет і суб’єктність своєї країни. При цьому під суверенітетом розуміється насамперед свобода від впливів країн Заходу на рішення уряду Азербайджану.

Постійно підкреслюється, що Азербайджан буде самостійно визначати, з ким і які відносини підтримувати.

Таку політику в Баку називають багатовекторною, яка єдино можлива для країни в поточних геополітичних умовах.

Азербайджан справді знаходиться в дуже непростій ситуації у вибухонебезпечному регіоні. Наприклад, у Баку цілком серйозно прораховували сценарії у разі початку регіональної війни і ймовірність іранського нападу.

Ці страхи актуалізували чутки, що Іран завдасть удару помсти за вбивство лідера ХАМАС Ісмаїла Ханії по міфічних секретних об’єктах ізраїльських спецслужб в Азербайджані.

Показово, що нещодавній візит секретаря російського радбезу Сергєя Шойгу до Тегерану і Баку частиною азербайджанських експертів подається як спроба Москви не допустити ірано-азербайджанської конфронтації.

Але головне – картина світу, створена азербайджанськими елітами, близька до російської концепції суверенітету.

І це рано чи пізно почне впливати на азербайджанське сприйняття України і російсько-української війни.

Однак зараз симпатії азербайджанців безперечно на боці України, про що не забувають нагадувати коментатори в Баку.

Образа за "невдячність" України

За постійними згадками офіційного Баку про свою суверенність, особливо у порівнянні з Вірменією, також читається гордість і навіть пиха за блискучу військово-дипломатичну перемогу у Карабаській війні.

Тому не випадково звучить теза про те, що зараз Україна більше потребує підтримки Азербайджану, аніж навпаки.

А на додачу в Баку нагадують, що Україна не зробила всього, що могла, для Азербайджану, коли 20% його території було окуповано вірменами.

До того ж треба розуміти, що російські пропагандисти вільно працюють в Азербайджані й також активно працюють над поглибленням непорозуміння між Києвом та Баку.

У цьому контексті не варто дивуватися, що від початку повномасштабної війни підтримка Баку обмежилася переважно риторичним рівнем. І не проявилася навіть у голосуванні на Генасамблеї ООН.

Баку зараз бачить себе регіональним лідером, здатним об’єднувати навколо себе інші країни, геополітичним гравцем з амбіціями і фантазією, як, наприклад, підтримка "поневолених Францією народів".

Зараз подібна активність не вписується у пріоритети української влади. Але не виключено, що в окремих сферах інтереси Києва та Баку можуть збігатися й приводити до співпраці.

Але в найближчій перспективі "запаморочення від успіхів" може зіграти з Баку злий жарт.

Адже модерацією ситуації на Південному Кавказі займаються Збройні сили України. І геополітичні розрахунки Баку будуть змінюватися залежно від того, де проходитиме лінія фронту в російсько-українській війні.  

При цьому виграш України однозначно зміцнить безпеку Азербайджану, адже саме український опір подарував азербайджанському президенту Ільхаму Алієву слабку Росію.

Автор: Сергій Данилов,

заступник директора Центру близькосхідних досліджень