План "Перемога" для Молдови: як у РФ хочуть здолати Санду на виборах президента
1 серпня у Молдові офіційно почалася президентська передвиборча кампанія, яка є украй важливою – і для чинної влади, і для її партнерів на Заході, і для Кремля, який намагається повернути Молдову у свою орбіту, а також для його численних агентів впливу у Кишиневі.
Ці вибори та дорога до них неодмінно принесуть чимало несподіванок, і про деякі з них можна говорити вже зараз.
Ставки дуже високі, і чинна влада додатково їх підвищила, поєднавши голосування за президента із референдумом про зміну конституції, де пропонують закріпити європейський курс Молдови. Це – політтехнологічний крок. Його мета – мобілізувати проєвропейського виборця, який заодно, раз вже прийде на дільниці, зможе проголосувати і за переобрання чинної президентки Маї Санду. Однак є і побічні ефекти. Задача Санду навіть ускладнилася. Успіх її референдуму не настільки очевидний; до того ж неясно, як уникнути розшарування країни, адже Молдова не є монолітною у ставленні до ЄС.
Утім, до референдуму варто повернутися окремо, а зараз – про вибори президента.
На перший погляд, тут немає інтриги. Мая Санду є безумовним лідером і питання радше у тому, чи вона переможе у першому турі, чи доведеться голосувати двічі. Однак насправді наслідки цих двох сценаріїв – дуже відмінні.
Це пов’язано з тим, що для всіх політичних гравців Молдови – і прозахідних, і проросійських – кампанія 2024 року буде лише розминкою перед більш важливими парламентськими виборами 2025 року, на яких партія влади PAS напевно втратить одноосібний контроль над парламентом.
Тож попри очікувану перемогу на президентських виборах Санду може втратити левову частку впливу та повноважень.
"Європейська правда" пояснює, що відбувається у сусідній країні.
Санду вже не та?
20 жовтня у Молдові відкриються дільниці на виборах президента країни. Точніше, уперше в історії країни голосування розпочнеться навіть раніше – у деяких країнах та на деяких молдовських дільницях планують розтягнути його на два дні, у інших – дозволять голосувати поштою.
Це саме по собі робить вибори знаковими, бо далі цей експеримент можуть поширити і на виборців у інших країнах, що означатиме принципову зміну правил та балансу електоральних сил. Утім, ця тема заслуговує на окрему статтю, коли ЦВК Молдови затвердить нові перехідні правила у деталях.
Молдова за конституцією є парламентсько-президентською республікою, де повноваження глави держави є доволі обмеженими, і щоби мати реальний вплив на рішення у країні, президенту або президентці потрібна потужна фракція у парламенті. Саме такою є ситуація зараз.
Мая Санду уособлює всю повноту влади, але їй вдається це лише завдяки тому, що її партія PAS має у парламенті монобільшість. На попередніх виборах, у 2021 році, PAS отримала настільки високі результати саме завдяки особистому рейтингу Санду, яка тоді тільки почала роботу на посаді президента і мала високий кредит довіри.
Три роки по тому партія Санду загалом зберігає їй вірність, виконує усі стратегічні побажання очільниці держави та акумулює на собі негатив через невдачі влади, передусім у соціальній та економічній сфері.
Формально президентка Молдови відповідає лише за теми зовнішньої політики, за контакти з партнерами, зустрічі зі світовими лідерами тощо. А ще – за політичне зближення з ЄС, де Кишинів дійсно має успіх. Тобто, якщо спрощувати, то Санду відповідає за досягнення; а негативи і складні рішення – це сфера уряду і парламенту, який цей уряд призначає.
Утім, навіть це не дозволило Маї Санду уникнути падіння рейтингів.
Адже серед пересічних молдован мало хто вірить у те, що цей розподіл повноважень є реальним. Громадяни вважають її відповідальною за все – і за досягнення, і за невдачі, і за економіку, і навіть за зростання цін на бензин.
Велике соцопитування, проведене у травні-червні на замовлення американського IRI, засвідчило украй полярне ставлення до чинної президентки. Її люблять більше за усіх інших політиків Молдови, але й ненавидять також найбільше. 37% молдован відповіли, що ставляться до президентки "украй негативно". Вищим цей показник є лише у токсичного проросійського олігарха Ілана Шора, причетного до крадіжки мільярда євро з банків Молдови. Разом із 16% тих, хто ставиться до Санду "загалом негативно", її антирейтинг перевищує 50%, і саме на цьому наполягають її опоненти.
Мовляв, люди перестали довіряти Санду (значною мірою це так) і хотіли би змінити владу (поза межами Кишинева таких справді більшість).
Варто зазначити, що навіть на початку свого президентства Санду мала значну кількість противників, передусім серед проросійської частини населення Молдови. У 2020 році вона перемогла у тодішнього проросійського президента Додона, отримавши майже 58% голосів – але ж решта 42% нікуди не поділися.
Навіть зараз, за повномасштабної російської агресії проти України, близько половини молдовських виборців у опитуваннях відповідають, що Росія має бути серед ключових економічних та політичних партнерів Кишинева. Це – особливість суспільства Молдови, де думка "треба дружити з усіма – і з ЄС, і з Росією" є наскрізною, а російська пропаганда, попри усі законодавчі обмеження лишається одним з ключових джерел контенту, який споживають молдовани, особливо російськомовні – просто тепер її менше дивляться в телеефірі, а більше в інтернеті.
Словом, не дивно, що за цей, лояльний до Росії електорат розгорнулася серйозна боротьба.
Додони не здаються
Формально кампанія лише розпочинається і реєстрація кандидатів ще попереду, але перелік найреальніших суперників Санду вже відомий.
Найпопулярнішим представником опозиції, лідером рейтингів серед усіх опонентів влади є вже згаданий проросійський експрезидент, очільник Партії соціалістів Республіка Молдова (ПСРМ) Ігор Додон.
Утім (сюрприз!) Додон оголосив, що не піде на вибори.
Як вважають у Молдові, реальна причина цього – те, що лідер ПСРМ за всіма опитуваннями програє Санду. Він теж має високий антирейтинг; він теж був у владі і не створив дива за цей період.
А ще проблемою є те, що Москва не готова ставити на Додона, який одного разу вже програв, і не фінансуватиме його кампанію.
Але ПСРМ, як ключова опозиційна сила, не може ігнорувати вибори, а тому в команді Додона обрали йому тимчасову заміну: соціалісти висунуть своїм кандидатом колишнього генпрокурора Молдови Александра Стояногло.
У цьому виборі є логіка.
Стояногло – гагауз, тож він може спробувати зібрати голоси виборців Гагаузії – одного з найбільш проросійських та анти-сандівських регіонів Молдови. А ще він перебуває у давньому публічному конфлікті з Маєю Санду, звинувачує її у порушенні закону і навіть має підстави для цього: торік Стояногло довів у Європейському суді з прав людини, що уряд Санду порушив його права під час його звільнення з посади. І хоча до ефективності Стояногло на посаді генпрокурора була маса питань, зараз опозиція намагається позиціонувати його у ролі "комісара Каттані" (це цитата!), який націлений на боротьбу з корупцією, що входить до найбільших проблем у сприйнятті пересічних громадян.
Чи вдасться опозиції розкрутити рейтинг "комісара Стояногло"? Поки неясно, але у Додона цього дуже прагнуть, адже це дає шанс виграти змагання за медійну та фінансову підтримку з боку РФ.
Але у соціалістів не бракує конкурентів на цьому полі.
Кремлівський "Шанс" для кожного
Останні кілька років головним представником Росії у молдовській політиці є Ілан Шор, про якого ми згадали на початку статті.
Олігарх, колишній депутат парламенту Молдови, лідер молдовських популістів, заочно засуджений за співучасть у крадіжці мільярда євро, є нині головним публічним ворогом Санду і її команди у молдовській політиці, і не без підстав. Від 2022 року прибічники Шора намагаються розхитати ситуацію у Молдові, не надто приховуючи, що їхня мета – скинути чинну прозахідну владу. Фінансування цієї активності ведеться з Росії, і це також не надто приховується – Шор, який зараз переховується у Москві, навіть публічно визнає, що передає кеш своїм молдовським соратникам.
Влада Молдови регулярно закриває черговий канал фінансування, вилучає кошти – але виходячи з того, що активність триває і далі – повністю перекрити потік не виходить. Торік у Санду зважилися на радикальний крок і законодавчо заборонили партію "Шор", а коли команда Шора зареєструвала для нього ще одну партію за назвою "Шанс" – то її теж зняли з виборів.
Словом, у цьому питанні влада Санду готова битися без правил.
А Захід, розуміючи, що насправді йдеться про спротив гібридній атаці Кремля, а не про політичну боротьбу, готовий закривати очі навіть на грубі порушення демократичних принципів з боку команди Санду.
Поза тим, російська влада продовжує триматися Ілана Шора як свого фаворита і намагається об’єднати усі інші партії навколо нього. Навесні для цього створили політичний блок "Перемога", і навіть церемонію його створення провели у Москві. А у перші ж дні передвиборчої кампанії російські державні медіа повідомили, що "Перемога" визначила свого кандидата у президента.
"Офіційним" кандидатом Кремля став колишній соціаліст Василе Боля.
Але чи "доживе" він до дня виборів, зважаючи на досвід зняття владою шорівських кандидатів у минулому? Щодо цього у Москві певності немає, тому зареєструватися планує також дублер – експрем’єр Василе Тарлєв, який у 2000-х, в період правління компартії Молдови, протягом 7 років очолював уряд. Тарлєв давно не бере активної участі у політичному житті, але має яку-не-яку впізнаваність. А ще – подорожує до Росії, де його помічали у компанії людей з оточення Шора.
Також про висування оголосила ще одна публічна опонентка Санду, експрокурорка Вікторія Фуртуне, яка зняла свій передвиборчий ролик з голубом в руках у центрі Тирасполя ("столиця" підконтрольного РФ Придністров’я).
І це не всі гравці, що прагнуть зібрати проросійський та "санду-скептичний" електорат. Досі неясно, зокрема, чи не піде на вибори екскерівниця уряду Гагаузії Ірина Влах (це, якщо станеться, вдарить по позиції іншого гагауза Стояногло).
Ну і щоб доповнити відчуття фантасмагорії щодо молдовської політики, додамо, що у президенти піде також журналістка Наталія Морарь – напевно, найбільш неоднозначний персонаж у медіаполі Молдови. Тривалий час Морарь позиціонувалася як незалежна розслідувачка, що розповідає про олігархів країни, аж доки не стало відомо, що вона є коханкою одно з найодіозніших олігархів Вячеслава Платона, з яким кілька разів робила інтерв’ю і від якого народила дитину.
Платона називали "рейдером №1" Молдови та співавтором масштабної схеми відмивання російських грошей "ландромат". У 2020 році за сприяння вже згаданого вище генпрокурора Стояногло Платон ненадовго вийшов з в’язниці і відразу зник з країни, а за ним поїхала і Морарь. Тоді ж стало відомо про їх стосунки та спільну дитину, що зруйнувало репутацію Морарь.
Мотиви її балотування наразі лишаються невідомими, але в тому, що це додасть драйву кампанії – сумніватися не доводиться.
Столиця рулить
Є й інші політики, які заявляли про намір балотуватися (серед них два експрем’єри, ексочільник МЗС, екссоратник Санду тощо), але вони навряд чи мають шанс вийти у другий тур, а колишні урядовці, швидше за все, не зможуть отримати навіть скільки-небудь серйозний результат.
Однак розповідь про передвиборчу картину буде неповною, якщо не згадати про мера Кишинева Іона Чебана. У минулому Чебан був соціалістом, соратником Додона та позиціонувався як проросійський політик, але після обрання мером у 2019 році він змінив імідж та наголошує на своїй прозахідності та проєвропейськості. Чебан не приховує намірів вийти зі столичного рівня на загальнонаціональний, створив для цього партію MAN (яка, втім, лишається "віртуальною" і має представників лише у владі Кишинева).
Поза тим, Чебан виявився популярним мером і накопичив непоганий особистий рейтинг.
Він – єдиний політик зі списку потенційних кандидатів у президенти, хто має рейтинг довіри вищий за рейтинг недовіри (49%/40%). А у Кишиневі його популярність ще вища – 68% ставляться до нього "дуже добре" або "загалом добре", і лише 29% – "загалом погано" або "дуже погано". І хоча його президентські рейтинги за опитуваннями не є високими, він міг би поборотися за вихід у другий тур.
Іронія в тому, що він вже публічно пообіцяв не брати участь у виборах.
Як вважають, це було частиною такого собі пакту про ненапад між ним та командою Санду, яка раніше дуже активно атакувала Чебана за проросійське минуле, але на певний час публічна ворожнеча стихла.
Але, по-перше, невідомо, чи він дотримається цієї обіцянки, а по-друге, зараз знову почалися публічні тертя між ним і представниками влади, через що Чебан днями вже зробив загадкову заяву, що може переглянути свої плани на осінь.
Чи йдеться про можливість його висування, чи про підтримку іншого кандидата – наразі не зрозуміло.
План Санду
Ці виклики та непередбачувані повороти, яких точно станеться чимало у наступні три місяці, зроблять перегони у Молдові цікавими і матимуть значення для парламентських виборів 2025 року.
Однак на результат виборів президента як такий це навряд чи вплине.
Дійсно, у Санду є проблема із антирейтингом, за опитуванням IRI до неї більш чи менш прихильно ставляться 47% опитаних. Але в усіх інших топполітиків та лідерів партій, крім Іона Чебана, цей показник ще гірший. Дійсно, про готовність проголосувати за Санду на виборах президента зараз кажуть лише близько 30%. Але жоден інший політик і близько не підходить до цього показника.
Кожен з кандидатів, які зараз заявили або натякають на свою участь у виборах, має настільки серйозні проблеми, що не видається суперником, здатним обіграти Маю Санду.
Додатковою проблемою є розпорошеність проросійського електорату. Партія Додона категорично не хоче розчинятися у тіні нового кремлівського фаворита Шора і готується просувати Стояногло. Кандидати від Шора (яких може виявитися навіть більше ніж два) додатково вносять сум'яття. У якийсь момент перед днем голосування вони, імовірно, все ж домовляться, але чим довше триватиме розділена кампанія, тим меншою буде синергія від об’єднання – ті виборці, хто "повірили" у Александра Стояногло, не обов’язково погодяться голосувати за Василе Болю, і навпаки.
Зважаючи на це, Санду може бути навіть вигідно, щоби у перегонах лишилися усі її противники, які ділитимуть між собою протестний електорат.
Але чи не з’явиться хтось, хто "відкусить" значну частку виборців самої Санду? Це – інтрига, хоча з політичних гравців, які зараз розглядаються як можливі кандидати у президенти, на таку роль може претендувати лише Чебан. Але й він наразі, з низки причин, не має помітних шансів на успіх.
Та головний козир Маї Санду – це виборці за кордоном.
Молдова – країна з великою діаспорою та дуже лояльною системою організації закордонних дільниць у ЄС (натомість, у Росії можливості голосування суттєво "прикручені"). Через це частка закордонних виборців є дуже суттєвою, а вибір молдован за кордоном суттєво відрізняється від вибору мешканців Молдови.
Так, у другому турі минулих президентських виборів закордонні виборці забезпечили понад 15% голосів, і понад 90% з них підтримали Санду. Зараз явка закордонних виборів обіцяє бути нижчою, але у будь-якому разі, їхні голоси не залишають шансів на перемогу жодного проросійського кандидата у президенти.
За цих умов головною інтригою цих виборів є те, чи зможе Мая Санду перемогти вже у першому турі. Саме таку задачу-максимум ставить її команда. І для цього результату їй дійсно треба добряче попрацювати під час передвиборчої кампанії, а також переконатися, що на її електоральне поле не претендує Чебан або інший потужний кандидат з прозахідною риторикою.
І, нарешті, ще одна надзадача для Маї Санду, яка виникне, якщо вибори перейдуть у другий тур – виграти вибори всередині Молдови, тобто без урахування діаспори.
Цей виклик ще складніший.
На минулих виборах Санду це вдалося – підрахунок голосів суто з молдовських дільниць лишив за нею перевагу у кількадесят тисяч голосів. Але чи вдасться їй зараз повторити результат 2020 року? Якщо ж президентка матиме тут невдачу, то це стане суперпотужним козирем в руках опозиції, яка надалі зможе дорікати Маї Санду, мовляв, мешканці Молдови її не обирали.
А на додаток, той політик, який вийде у другий тур проти Санду, автоматично стане магнітом для об’єднання опозиції (а також російської допомоги) на наступні парламентські вибори.
Словом, навіть за відсутності інтриги щодо переможця виборів у Молдові – на кону справді багато. Тож "Європейська правда" і надалі розповідатиме вам про перебіг кампанії у сусідній країні.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"