Правий розворот: що обіцяє змінити новий уряд Франції і чого від нього чекати Україні
Новий уряд Франції буде "республіканським, прогресивним і європейським", запевнив напередодні першого його засідання прем’єр-міністр Мішель Барньє. Він закликав міністрів бути "бездоганними і скромними", працювати у "найбільшій згуртованості", а також мати "повагу" до "всіх політичних партій".
Втім, такі заклики не збільшили довіру до нового уряду з боку опозиції. З першого дня роботи нового уряду йому загрожує вотум недовіри.
Про готовність проголосувати проти цього уряду вже заявили депутати від лівого блоку "Новий народний фронт".
За словами лідера соціалістів Олів'є Фора, ліві голосуватимуть за вотум недовіри, оскільки нинішній уряд є "найбільш правим урядом в історії П’ятої республіки", а на додачу – з "реакційною" складовою.
І це не єдина проблема, яка стоїть перед новим урядом. Набагато важливіше те, що він став командою, до якої увійшли політики з дуже різними поглядами.
І їм буде надзвичайно складно досягти компромісів.
А на додачу новий уряд зазнаватиме дуже потужного зовнішнього впливу – як від президента Емманюеля Макрона, так і від партії Марін Ле Пен "Національне об’єднання", в руках якої – ключ до вотуму недовіри урядовій команді.
Чи зможе за таких умов новий уряд Франції працювати ефективно? Які зміни анонсує цей уряд?
І чого від нього варто чекати Україні? Спойлер: серед урядових призначень є позитивний сигнал для Києва.
Обіцянка прем’єра
Новопризначений голова уряду Франції Мішель Барньє планував оголосити повний склад свого уряду ще у п’ятницю 20 вересня. Тим більше – що частина кандидатів вже була оприлюднена у ЗМІ.
Однак несподівано від урочистого оголошення довелося відмовлятися.
Причина – конфлікт навколо кандидатів у міністри, що мали бути призначені за квотою "Республіканців".
Незадоволення депутатів-макроністів викликали кандидатури Брюно Ретайо (який мав бути призначений на мегаважливу посаду міністра внутрішніх справ), якого звинувачували у расистських висловлюваннях.
Втім, цю кандидатуру відхилити не вдалося, зокрема через те, що саме такий голова МВС є гарантією, що вотум недовіри новому уряду не підтримає ультраправе "Нацоб’єднання".
Менше пощастило Лоранс Гарньє, яка мала очолити Міністерство зі справ родини. Гарньє, серед іншого, відома тим, що є активісткою руху Manif pour tous, який виступає проти права на шлюб для одностатевих пар та проти можливості усиновлення дітей такими парами.
Також Гарньє була категоричною противницею включення до конституції права на аборт.
Висунення на посаду міністра з прав родини такої ультраконсервативної політикині змусило макроністів згадати й про погляди самого Барньє. Як відомо, у 1981 році він голосував проти закону про остаточну декриміналізацію одностатевих відносин, через що його призначення на посаду прем’єра викликало побоювання у ЛГБТ-спільноті.
У цю суперечку довелося втрутитися особисто президенту Макрону, який попросив прем’єра відкликати кандидатуру Гарньє.
Також, щоб заспокоїти критиків нового уряду, прем’єру запропонували публічно пообіцяти, що "основні закони", що стосуються "соціального прогресу" будуть "повністю збережені" його урядом.
Мішель Барньє був змушений дати таку обіцянку.
І це відкрило шлях до остаточного затвердження його уряду.
Як компенсацію "Республіканці" отримали посади міністрів сільського господарства, вищої освіти та з питань заморських територій.
І звичайно – посаду міністра внутрішніх справ.
"Навести лад, навести лад та навести лад"
"Звичайно, вони французи. Але вони не французи за своєю ідентичністю. На жаль, у другому, третьому поколінні відбувається певна регресія до етнічного походження", – саме так минулого року майбутній міністр внутрішніх справ Брюно Ретайо коментував масштабні заворушення, що прокотилися французькими містами.
І ця фраза ледь не коштувала йому міністерського призначення. І одночасно – створила йому імідж противника мігрантів.
Дійшло до того, що під час передачі повноважень попередній міністр Жеральд Дарманен влаштував своєрідний демарш, розповівши, що його повне імя – Жеральд Мусса Жан Дарманен, а ім'я Мусса він отримав на честь свого алжирського діда – та все життя мав приховувати це ім’я.
"Цілком очевидно, що якби мене звали Мусса Дарманен, то мене б не обрали мером чи депутатом і я би не був з першої спроби призначений міністром внутрішніх справ", – заявив ексміністр своєму наступнику.
Натомість сам Ретайо запевняє, що у своїй роботі матиме три пріоритети: "навести порядок, навести порядок та навести порядок".
"Я вірю в порядок як умову свободи. Коли немає порядку, свобода під загрозою",
запевняє він.
Втім, новий міністр вже в перший день роботи показав свою принциповість, анонсувавши притягнення до відповідальності депутата від ультралівої партії "Нескорена Франція" Рафаеля Арно.
Останній звинуватив поліцію у вбивстві декількох корінних жителів Нової Каледонії (яка є заморською територією Франції) під час масштабних протестів, що нещодавно прокотилися островом.
"Те, в чому я не поступлюся – я не потерплю жодної фізичної чи словесної образи поліції… Усі ті, хто зробить мішенню наших поліцейських чи наших жандармів, знайдуть мене на своєму шляху", – пообіцяв новий міністр.
А що стосується посилення контролю за міграцією, то тут новий голова уряду доручає "робити практичні речі, такі, які роблять усі наші сусіди, щоб контролювати та обмежувати імміграцію, яка стає нестерпною".
А новий міністр внутрішніх справ у відповідь обіцяє "відновити порядок", але попереджає: "все не станеться за помахом чарівної палички", адже "підйом назад буде крутим".
Вже зараз оглядачі прогнозують, що такий стиль нового міністра здатний лише "плеснути олії" до протестних настроїв.
Тож, не маючи можливості замінити Ретайо на більш помірковану фігуру, у Макрона вирішили створити йому своєрідну противагу. На цю роль обрано колишнього депутата-соціаліста (до речі, єдиного лівого політика в нинішньому уряді) Дідьє Міго – він став міністром юстиції.
Щоправда, у політичному житті Міго не бере участі з 2010 року, обіймаючи натомість посади голови Рахункової палати, а також очолюючи Вищий орган із забезпечення прозорості політичного життя.
Проте сам факт призначення на цю посаду політика з поглядами, часто протилежними до поглядів нового голови МВС, свідчить, що протистояння між міністерствами внутрішніх справ і юстиції обіцяє стати ключовою точкою напруги у новому уряді.
Зміни для України
"Президент головує, а уряд керує", – так новий голова уряду описав модель своєї співпраці з президентом Макроном. А також пообіцяв утриматися від конфліктів з ним, адже "це не буде в інтересах країни".
Нинішній формат уряду не можна віднести до класичних прикладів "співмешкання" – так у Франції називають ситуацію, коли президент і прем’єр є представниками партій-суперниць.
Попри те, що основна увага ЗМІ була прикута до нових міністрів, обраних за квотою "Республіканців", переважна більшість уряду була все ж призначена від пропрезидентських сил.
Недарма опоненти президента Франції, зокрема президент "Нацоб’єднання" Жордан Барделла, називають цей уряд "поверненням макронізму через чорний хід".
Зокрема, як вважається, президент Макрон напряму контролює щонайменше третину нового уряду. А якщо додати міністрів, призначених за квотою партій, що входять у спільний блок із макроністами, то можна сказати, що під контролем президента – впевнена більшість.
Так, за квотою президента були призначені міністри оборони та закордонних справ.
Адже саме президент відповідає за національну безпеку та зовнішню політику.
Що важливо для України, міністр оборони Себастьян Лекорню став одним із небагатьох членів попереднього уряду, що зберегли свої посади.
Як зазначають політики, близькі до президента Макрона, перепризначення Лекорню від самого початку було вирішеним фактом і "жодного разу не ставилося під сумнів".
Інша ситуація склалася з очільником МЗС, адже попередній міністр Стефан Сежурне нещодавно був делегований до Брюсселя й наразі чекає на затвердження на посаду виконавчого віцепрезидента Єврокомісії з питань процвітання та промислової стратегії.
Замість нього міністром закордонних справ було призначено Жана-Ноеля Барро, який в МЗС обіймав посаду міністра-делегата у справах Європи.
Барро – політик у другому поколінні. Його батько Жак Барро обіймав посади міністра праці та міністра охорони здоров’я, а згодом довгий час працював у Єврокомісії єврокомісаром з транспорту, регіональної політики та юстиції.
Новий голова МЗС має економічну освіту, та й у МЗС працював лише з початку нинішнього року. Натомість він також має досвід роботи на посаді уповноваженого міністра з питань цифрового переходу.
І що особливо важливо для нас – за оцінками українських експертів, на посаді міністра у справах Європи він займав цілком проукраїнську позицію.
Не менш важливим є й наступник Барро на цій посаді. Це Бенжамен Аддад, який, будучи депутатом попереднього скликання, очолював групу українсько-французької дружби.
"Попри молодий вік, він є близьким до Макрона. І є всі підстави вважати, що саме його поради зробили можливою зміну позиції Макрона, коли у 2022 році він нарешті підтримав надання Україні кандидатського статусу", – розповідає співрозмовник в українському уряді.
* * * * *
Колишній президент Франсуа Олланд характеризує нинішній уряд як "крихкий", а урядову команду – як таку, "що від самого початку роботи виглядає хиткою".
З такою оцінкою можна погодитися, проте такий уряд – це найкраще, про що після дуже тривалих переговорів зміг домовитися Емманюель Макрон.
І тепер Мішель Барньє спробує довести свою здатність керувати таким непростим урядом.
Першим випробуванням має стати прийняття державного бюджету на 2025 рік.
А точніше, пошук можливості для різкого скорочення бюджетного дефіциту, який перевищує визначений Євросоюзом показник.
Прем’єр-міністр вже оголосив, що виступає категорично проти масового підвищення податків. Натомість посади міністрів фінансів та економіки займають "макроністи" – і вони навряд чи погодяться на масштабне скорочення запланованих бюджетних видатків.
Проєкт держбюджету має бути поданий до парламенту до 9 жовтня. Тож бюджетна суперечка має стати першим випробуванням стійкості нового уряду.
Проте навіть пройшовши це випробування, уряду Барньє доведеться навчитися працювати в умовах постійного стресу.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"