Стукач проти волі: як проросійський уряд Словаччини "відбілює" лідера опозиції Чехії

Чи можна політику переписати свою біографію, викресливши з неї ганебні епізоди?

Таке питання турбує не лише українських політиків, і тим важливішим є нинішній прецедент, що створив Андрей Бабіш – проросійський політик (його партія ANO входить у Європарламенті до новоствореної ультраправої групи "Патріоти за Європу") та колишній прем’єр-міністр Чехії.

Який, на додачу, має чималі шанси вже незабаром повернутися на цю посаду.

Діяльність Бабіша супроводжувало багато скандалів.

Достатньо згадати звинувачення у неправомірному отриманні європейських субвенцій його компанією Agrofert або намагання приховати свого сина від слідства та журналістів, "сховавши" його в окупованому Криму.

Проте одним із найболючіших для політика було звинувачення у співпраці зі спецслужбою соціалістичної Чехословаччини.

Бабіш неодноразово намагався в судовому порядку спростувати ці звинувачення – проте досі невдало.

Але тепер назустріч йому пішов новий уряд Словаччини.

Цього тижня стало відомо, що словацьке Міністерство внутрішніх справ уклало з Бабішем мирову угоду, в рамках якої оголошено: попри те, що експрем'єр Чехії й фігурував у списках Агентства національної безпеки (StB, аналог радянського КДБ у соціалістичній Чехословаччині), проте це нібито було зроблено незаконно та без його згоди.

Таке рішення щонайменше дає Андрею Бабішу можливість притягнення до відповідальності тих, хто називає його "стукачем StB".

Проте незрозуміло, чи вплине це на шанси Бабіша виграти наступного року парламентські вибори та знову очолити уряд Чехії. 

Агент Буреш

Колишній прем’єр Чехії народився у Братиславі у родині високопосадовців. Його батько був торговим дипломатом і працював, зокрема, торговим аташе у Франції та у женевському представництві Чехословаччини при ООН.

Тож не дивно, що і Бабіш-молодший після завершення Економічного університету Братислави почав працювати у сфері зовнішньої торгівлі, отримавши посаду в компанії Chemapol, що займалася експортом та імпортом хімічних продуктів та сировини.

Цю компанію часто називають "номенклатурною" – її діяльність була вкрай важлива для влади країни, а співробітники були під жорстким наглядом спецслужб.

Тож не дивно, що

вже у постсоціалістичний період словацький Інститут національної пам’яті знайшов Бабіша у списках агентів StB.

За інформацією Інституту, до списку StB Бабіш потрапив ще у 1980 році, а у 1982-му він підписав угоду про співпрацю з "органами", отримавши кодове ім’я Буреш.

За оприлюдненою інформацією, агент Буреш співпрацював із комуністичною спецслужбою щонайменше до 1985 року, коли він був відправлений у відрядження до Марокко. За цей час він провів щонайменше 17 зустрічей із кураторами, передаючи їм необхідну інформацію, насамперед звіти про спілкування з іноземцями.

Показово, що раніше Бабіш не спростовував таку співпрацю. У 2011 році він стверджував, що таким чином він захищав економічні інтереси своєї країни. Проте згодом, коли Бабіш пішов у політику, він відмовився від своїх слів, а звинувачення у співпраці з StB почав називати частиною політичної боротьби проти нього.

Щоб захиститися від звинувачень, він навіть подавав до суду проти словацького Інституту національної пам’яті, проте в цілому невдало.

Попри те, що на бік Бабіша свого часу ставали і Окружний суд Братислави, і навіть Вищий суд – він "не визнав доведеним, що позивач свідомо співпрацював з Державною безпекою та був її агентом", однак Конституційний суд Словаччини скасував ці рішення.

Попри це, Бабіш досі не припиняє спроб судитися зі Словаччиною, зокрема – погрожуючи позовом до Європейського суду з прав людини.

Також він подавав до суду на журналістів, звинувачуючи їх у заподіянні репутаційних збитків.

Помітно, що ця сторінка з минулого відверто дратує політика, проте нічого вдіяти з цим він не може.

А точніше – не міг. Адже тепер усе змінилося.

Словаччина захищається від збитків

"Андрей Бабіш погодився не вимагати фінансової компенсації, а також відкличе усі незавершені позови", – заявив цього тижня прессекретар словацького Міністерства внутрішніх справ Матей Нойман.

Це – складова мирової угоди, яку остаточно схвалив 11 жовтня IV муніципальний суд Братислави, проте широкому загалу про неї стало відомо лише цього тижня.

Варто зазначити, що Бабіш вже втретє намагається судитися зі словацьким урядом, звинувачуючи його у заподіянні збитків "діловій репутації" та вимагаючи багатомільйонні компенсації.

Ба більше, дві справи Бабішу навіть вдалося виграти у першій інстанції (про що він часто згадує), проте він програв у апеляції (про що політик зазвичай мовчить).

Третій позов перебуває на стадії розгляду.

Та чому саме у словацькому уряді вирішили так скорегувати свою позицію?

У Міністерстві внутрішніх справ Словаччини посилаються на два незалежні зовнішні юридичні аналізи, які нібито високо оцінюють ризик судового програшу. Що своєю чергою дало би Бабішу можливість висунути позови щодо відшкодування збитків. 

Таким чином, мирова угода нібито рятує Словаччину від чималих бюджетних збитків.

Однак далеко не всі у Словаччині погоджуються з такою угодою. Особливо в ситуації, коли результати згаданих експертиз так і не були оприлюднені.

І звичайно, що ключовий критик цієї угоди – вже згаданий Інститут національної пам’яті.

"Ми вважаємо, що представлені нами документи достовірні, хронологічно пов’язані один з одним та створюють ланцюжок доказів, які документують свідому співпрацю Андрея Бабіша з StB, тобто законність його записів як таємного співробітника. Тут нічого не змінилося", – стверджує голова інституту Єргуш Сівош.

І це дає всі підстави припускати, що це рішення – винятково політичне. 

* * * * *

Антикомуністичні настрої досить поширені у Чехії й зараз. Тож не дивно, що інформація про співпрацю з StB зробила кандидатуру Бабіша неприйнятною для багатьох чехів.

Проте сумнівно, що мирова угода, укладена зі словацьким урядом, здатна якось змінити ці розклади. Адже ті виборці, для кого це питання є принциповим, навряд чи змінять свою думку щодо Бабіша.

А для базового електорату експрем'єра Чехії факт його співпраці з комуністичною спецслужбою, схоже, не має принципового значення.

Щоправда, угода збільшує можливості Бабіша залякувати позовами тих журналістів, які воліють нагадати про таку суперечливу сторінку біографії лідера найбільшої опозиційної партії.

І це вже суттєво посилює шанси Бабіша наступного року тріумфально повернутися на прем’єрську посаду.

Проте показовим є інше: дружній до РФ словацький уряд готовий створити конфлікт всередині власної країни, аби лише посилити шанси на перемогу в сусідній Чехії іншого "друга Путіна".

І тепер залишається спостерігати, як сприймуть таку спробу відбілити репутацію неоднозначного політика суспільства обох країн – і Чехії, і Словаччини.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"