Грузія за крок до революції: як Росія та її агенти готують країну до небачених фальсифікацій

Уже цієї суботи, 26 жовтня, у Грузії відбудуться парламентські вибори. І від цих виборів може залежати доля країни на багато років.

Чи зуміє грузинське суспільство захистити європейський курс Грузії? Чи країна остаточно звалиться в орбіту впливу РФ? І тим самим остаточно втратить свою європейську перспективу, якої вона з великими труднощами досягла.

Усе це вирішиться найближчими днями.

Однак залишається відкритим й інше питання – чи прийме грузинська влада вибір свого народу.

12 років тому партія Міхеїла Саакашвілі визнала свою поразку і мирно передала владу "Грузинській мрії". Чи зможе "Грузинська мрія" зараз вчинити аналогічним чином, невідомо.

До цих питань додається і вплив Росії, яка уважно стежить за подіями в Грузії та зацікавлена в результаті, який остаточно закриє для Тбілісі західний напрямок.

А для цього Кремлю потрібні і масові протести, і кров.

В очікуванні зміни влади

На початку жовтня спостерігачі ОБСЄ у своєму проміжному звіті відзначали спокійний характер виборчої кампанії.

Однак на фінішному відрізку кампанії від цього спокою не лишилося й сліду. А за день до вирішальних виборів політична температура в Грузії досягає максимуму.

Традиційно неспокійна пострадянська республіка, яка історично зрідка могла дозволити собі розкіш самостійно вирішувати свою долю, раптово отримала таку можливість.

Грузинське суспільство чітко усвідомлює цю реальність і мобілізує власні ресурси для майбутніх виборів як усередині, так і за межами країни. Нічого подібного в Грузії не спостерігалося з 2012 року.

Та між подіями 2012 року і нинішніми є велика різниця.

Тоді головним драйвером мобілізації суспільства була втома від правління Саакашвілі. А разом з тим – втома від його часто недемократичних замашок.

Однак тепер під загрозою не тільки демократія, а й зовнішньополітичний курс країни. По один бік барикад опинилося прогресивно налаштоване суспільство, а по інший – впертий керівний режим країни.

У розпал протистоянь уряд "Грузинської мрії" використовував пропаганду в російському стилі та поширював різні види дезінформації. Ключовими інструментами стало маніпулювання загрозою війни, а як "пряник" виборцям обіцяли швидке повернення окупованих Росією Абхазії та Південної Осетії (щоправда, не уточнюючи, як саме і чому Москва відмовиться від вкраденого).

Також представники "Грузинської мрії" відмовлялися визнати конфлікт із Заходом, невтомно обіцяючи після виборів перезавантаження відносин і навіть вступ до ЄС у 2030 році.

Однак, як показують останні соціологічні опитування, такі обіцянки все гірше сприймаються виборцями.

Напередодні виборів рейтинг партії влади коливається в межах 34-35%, що за відсутності "мажоритарки" (яка раніше забезпечувала перемоги "Мрії") практично виключає шанси на формування нової парламентської більшості.

Натомість більшість мають сформувати чотири опозиційні сили. Опитування від Edison Research і SAVANTA різняться в дрібницях. Наприклад, перше прогнозує друге місце блоку "Єдність", де головну роль відіграє партія Саакашвілі Єдиний національний рух, а друге віддає "срібло" "Коаліції за зміни".

Однак ключові прогнози збігаються: до парламенту, окрім зазначених опозиційних блоків, проходять також блок "Сильна Грузія" і партія "Гахарія за Грузію" – єдина опозиційна сила, заснована вихідцями з нинішньої партії влади.

Згідно з обома рейтингами прозахідна опозиція має отримати сумарно близько 52-53%. А можливо, й більше – якщо п'ятивідсотковий виборчий бар'єр подолає ще одна опозиційна політсила, Лейбористська партія.

Амбіції опозиції підтвердив і масштабний мітинг "Грузія обирає Євросоюз", що відбувся в неділю 20 жовтня.

Передвиборчих мітингів такого масштабу Грузія не знала останні 12 років.

І це змусило партію влади терміново зганяти бюджетників на свій "антимайдан" – при цьому всім у країні очевидна різниця між добровільним мітингом і збором безправних бюджетників.

Здавалося б, результат виборів очевидний. Однак не все так просто.

Сигнали від "Грузинської мрії"

"Грузинська мрія" не визнає даних авторитетних соціологічних досліджень і наводить як прелюдію до власної перемоги дані Gorby – соціологічного центру незрозумілого походження, відомого насамперед тим, що він послідовно перед кожними виборами приписує партії влади 60-65%.

Нинішні вибори не стали винятком – Gorby прогнозує, що "Грузинська мрія" отримає підтримку 60,2% виборців. А також те, що виборчий бар'єр подолають лише два опозиційні блоки, взявши сумарно менше 25%.

Такі розклади можуть дозволити "Грузинській мрії" виконати свою обіцянку – отримати в новому парламенті не просту, а конституційну більшість, що дасть змогу провести обіцяні зміни, зокрема заборонити всю нинішню опозицію.

Такий різнобій у результатах соціологів робить дуже ймовірним сценарій, коли "Грузинська мрія" після виборів оголосить про свою перемогу, незалежно від того, яким у реальності буде результат.

У зв'язку з цим було дуже цікаво побачити останній виступ Бідзіни Іванішвілі, оприлюднений 21 жовтня.

Почесний голова партії влади виглядав незадоволеним і трохи розсердженим. Ці два аспекти чітко проглядалися і в його заявах. Насамперед важливим був момент, коли він фактично визнав, що заснована ним 13 років тому партія набридла публіці. Ба більше, він не приховав, що з його персоною в принципі – те саме.

Однак він упевнений, що іншої альтернативи на цьому етапі немає, і пообіцяв громадськості в майбутньому сформувати нову опозицію.

Далі все пішло за знайомим сценарієм: що в країні є небачена демократія; що економіка процвітає і Грузія посідає перше місце у світі за цим показником; що безробіття перебуває на історичному мінімумі.

Однак і тут у текст заяви закралися неприємні думки: наприклад, "що для нього повернення своїх коштів (до яких, за його словами, йому було незаконно заблоковано доступ) важливіше за будь-яке благо для країни".

Зрозуміло, Іванішвілі також традиційно торкнувся теми перспективи морального розкладання і розбещення грузинського суспільства, яка, виявляється, йде із Заходу.

Він не забув пригрозити опозиції і вкотре заявив про її заборону після виборів.

При цьому, як виявилося, особливо його дратують колишні товариші по команді, які прийшли в політику завдяки йому.

В особливо негативному аспекті він згадав колишнього прем'єр-міністра Георгія Гахарію, який сьогодні представляє солідну опозиційну силу. Він обізвав його негідником і пообіцяв суспільству заарештувати не тільки його, а й членів його партії.

Таким чином, після заборони проєвропейської опозиції опонувати владі зможуть лише маргінальні проросійські партії, які зараз не мають шансів пройти до парламенту. І на тлі яких "Грузинська мрія" все ще виглядає прозахідною силою (однак лише на такому тлі).

Однак найцікавіше в цьому інтерв'ю трапилося тоді, коли Іванішвілі заявив, що не в повноваженнях європейських бюрократів вирішувати питання вступу Грузії до Євросоюзу, і що незабаром вони самі попросять долучитися.

А як доказ готовності Заходу йти на перезавантаження відносин заявив, що вже наступного тижня в нього узгоджена зустріч із послом США.

Це інтерв'ю Іванішвілі викликало різні оцінки в суспільстві: хтось побачив у ньому ознаки страху, хтось – його готовність піти ва-банк, інші побачили в ньому готовність за необхідності відступити. Звісно, за західних гарантій особистої безпеки для самого Іванішвілі, членів його сім'ї та найважливіших партійців.

Після виборів

У зовсім іншій ситуації перебуває президент Саломе Зурабішвілі, яка вже стала генератором і лідером усього опозиційного спектра.

Їй вдалося зібрати за одним столом усі ключові прозахідні сили і створити для них спільний порядок денний, який у підсумку виразився в підписанні документа "Грузинська хартія".

Відповідно до цієї хартії, після виборів кандидатуру прем'єр-міністра висуватиме президент, що робить її політичне значення ще більш значущим.

Тим часом у пресі були опубліковані й імена можливих кандидатів на посаду прем'єр-міністра. Це Ніка Гілаурі, прем'єр-міністр за часів президентства Саакашвілі, Гела Бежуашвілі, колишній міністр закордонних справ того ж періоду, а також Віктор Кіпіані, голова аналітичного центру Geocase.

Можливо, вже після виборів з'являться й інші кандидати.

Однак усе це станеться лише в тому разі, якщо грузинський народ зуміє відстояти свій вибір.

Імовірність, що вибір доведеться відстоювати, дуже висока.

Пересічні політики "Грузинської мрії" розуміють, що навіть у разі отримання гарантій безпеки від Заходу вони стосуватимуться лише партійної верхівки.

Своєю чергою Іванішвілі та його найближчі підлеглі мають підставу не вірити гарантіям Заходу – надто сильним буде бажання опозиції вчинити з ними так само, як вони чинили з Саакашвілі та його топовими однопартійцями.

А головне – у мирному результаті виборів не зацікавлена Росія.

Основний у світі експортер нестабільності зацікавлений, щоб вибори завершилися конфліктом, а їхні результати були не визнані Заходом.

Це – саме той сценарій, який зробить сповзання Грузії в орбіту РФ безальтернативним. І в Кремлі явно не хочуть втратити цю можливість.

Автори:

Аміран Хевцуріані, професор Грузинського технічного університету, засновник Грузинсько-Українського центру, з Тбілісі,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"