Гаага для Лукашенка: що означає звинувачення білоруського диктатора у міжнародних злочинах

Останні три місяці виявилися нетиповими для лукашенківської Білорусі – вперше з 2020 року режим демонстрував готовність до більш конструктивних дій та надсилав сигнали західним столицям стосовно готовності розпочати політичний торг.

Серйозне оновлення чиновницького складу і призначення більш креативних посадовців з менш заплямованою репутацією, намагання інтенсифікувати відносини з Пекіном, а головне – дозоване звільнення політв'язнів, 115 з яких вже вийшли на свободу, стали основними, але не єдиними складовими даного процесу.

Однак, попри небачені за останні декілька років спроби офіційного Мінська розширити поле для зовнішньополітичного маневру, реакція західних країн залишається стриманою, а деякі гравці взяли курс на підняття ставок.

Передусім це стосується Литви, яка передала матеріали до Міжнародного кримінального суду стосовно причетності білоруської владної верхівки до злочинів проти людяності, а також Польщі, яка вже публічно підтримала крок Вільнюса.

Механізм міжнародного правосуддя поки не запустили, й не зрозуміло, чи це взагалі відбудеться.

Однак даний прецедент є досить неприємним для Мінська, адже наочно демонструє, що вихід зі спіралі ескалації із Заходом може бути ще складнішим, ніж очікувалося.

Перша реакція Мінська

Теперішнє звернення Литви до Міжнародного кримінального суду (МКС) та передача матеріалів стосовно причетності режиму Александра Лукашенка до вчинення злочинів проти людяності у контексті масових репресій в країні є не першою спробою запустити механізми притягнення до відповідальності.

Протягом минулого року представник з транзиту влади Об’єднаного перехідного кабінету Павел Латушко та міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс загалом тричі передавали МКС докази причетності Лукашенка і наближених до нього людей до незаконного вивезення дітей з окупованих українських територій.

Однак тоді стратегія тиску із застосуванням міжнародно-правових механізмів не дала бажаного результату, а МКС не розпочав розслідування.

Тож теперішній факт отримання МКС матеріалів від литовської сторони не означає, що відбувся автоматичний старт процесу розслідування.

Прокурору Міжнародного кримінального суду необхідно ознайомитися з отриманими документами і після цього прийняти рішення стосовно доцільності початку розслідування.

Втім, вже зараз ініціатива Литви досягла певного успіху – навіть підготовка до подання документів до МКС викликала неабияке хвилювання серед білоруських посадовців.

Ще 17 вересня під час патріотичного форуму у Мінську, присвяченому Дню народної єдності, Александр Лукашенко заявив, що йому відомо про плани Литви ініціювати в МКС процес, аби притягнути його до відповідальності та "виключити з повістки".

Для того аби збити градус напруги і продемонструвати готовність до конструктиву, 26 вересня міністр закордонних справ Білорусі Максим Риженков опублікував у виданні "СБ. Беларусь сегодня" статтю, в якій висловив готовність Мінська до консультацій з Литвою стосовно відновлення нормальної добросусідської взаємодії та контактів по лінії прикордонників.

Відповідь Вільнюса на такі заклики була невблаганною.

В МЗС Литви заявили, що умовами для нормалізації відносин є звільнення всіх політв’язнів, компенсація шкоди для всіх жителів Білорусі, які постраждали від репресій, а також судове переслідування винних у насильстві.

У литовському парламенті (до якого незабаром відбудуться вибори) статтю Риженкова взагалі назвали передвиборчою провокацією, націленою на те, аби зіграти на сентиментах проросійських сил та повернути втрачений вплив серед громадян Литви.

Ризики для Лукашенка

Попри принципову позицію Литви і пов’язані з нею натхненні заяви представників білоруських демократичних сил, найближчим часом Александра Лукашенка та його оточення не притягнуть до відповідальності.

На даний момент складно спрогнозувати, чи розпочнеться розслідування і чи його результатів буде достатньо для видачі ордера на арешт білоруського диктатора.

Крім того, варто враховувати той факт, що робота міжнародних судових установ є досить тривалою, і лише процес розслідування може тривати роками. До прикладу, у справі депортації мусульман з М’янми в Бангладеш розслідування триває вже п'ять років, і за той час не було видано жодного ордера на арешт.

Більше того, навіть видача ордера не означає миттєвого настання правосуддя, що чудово ілюструє приклад України.

Станом на зараз було видано шість ордерів на арешт російських високопосадовців, зокрема і Владіміра Путіна. Попри це, жоден з ордерів не був виконаний, а Путіну навіть вдалося організувати візит до Монголії, країни-учасниці Римського статуту, яка так і не заарештувала російського президента.

Зрозуміло, що в Мінську остерігаються потенційного розслідування та його наслідків, адже можлива видача ордера на арешт Лукашенка дуже сильно віддалить режим від можливості налагодження більш конструктивної взаємодії із західними країнами.

Йдеться насамперед про політичну та репутаційну шкоду.

На відміну від Путіна, Лукашенко – значно менш впливова та важлива для світового політикуму фігура, відтак початок процесу може стати справді серйозною перешкодою для західних столиць, аби відновити діалог з Мінськом.

Проте білоруським чиновникам варто засвоїти ще один урок: поки що подекуди контроверсійних та не зовсім послідовних сигналів недостатньо, аби скрес лід з іншого боку західного кордону Білорусі.

Після безпрецедентного придушення протестів 2020 року та співучасті в російському повномасштабному вторгненні – заяв і звільнення політв’язнів не буде достатньо.

Александру Лукашенку необхідно продемонструвати готовність піти на серйозніші поступки та надати західним візаві такі гарантії, які дозволять їм знову повірити тому, що лунає з вуст білоруських посадовців.

Автори: Павло Радь, Ярослав Чорногор,

Рада зовнішньої політики "Українська призма"