"Грузинська мрія" оформлює перемогу: чи залишилися в опозиції шанси на революцію
У суботу, 16 листопада, Центрвиборчком Грузії підбив остаточні підсумки парламентських виборів 26 жовтня.
"Підсумковий протокол складено. Цим фактично виборчий період завершено", – заявив голова Центральної виборчої комісії Георгій Каландарішвілі. Оголосити про закінчення виборів не завадили ані масштабні протести під офісом виборчкому, ані масштабна критика цих виборів Заходом, ані навіть облиття фарбою самого очільника ЦВК.
На перший погляд, це перемога партії влади "Грузинська мрія" – вона отримала більше половини місць у новому парламенті та зможе самостійно формувати як новий уряд, так і курс країни. Уже оголошено, що перше засідання новообраного парламенту відбудеться 25 листопада.
Тим більше, що незабаром добігає кінця термін повноважень президента Саломе Зурабішвілі, а тепер главу держави обирають депутати і представники місцевого самоврядування – а це означає, що підсумок цих виборів визначений заздалегідь.
Однак ця перемога "Грузинської мрії" може виявитися пірровою.
Ставка на кінець протестів може не спрацювати, ба більше – вони можуть радикалізуватися. Невипадково в центрі Тбілісі вже з'явилися намети.
А головне, влада Грузії вперше опинилася в ситуації, коли її легітимність може бути поставлена під сумнів Заходом. І як наслідок, цілком реалістичним сценарієм виглядає повна ізоляція Грузії.
Проміжна перемога "Грузинської мрії"
Одна з ключових складових початкового успіху "Грузинської мрії" – роз'єднаність опозиції та певний шок від масштабів фальсифікацій на виборах 26 жовтня.
Масштабні протести почалися лише за кілька днів після закінчення голосування, а головне, перший масовий протест на довгий час виявився єдиним.
Опозиція, як виявилося, берегла сили своїх прихильників – однак ця стратегія виявилася явно помилковою. А ті протести, які опозиції вдалося зібрати – а вони були реально масовими, – були підкреслено мирними, і тому не змогли вплинути на плани влади.
А в умовах практично тотального контролю над судовою системою (хоча все-таки один суддя несподівано став на бік справедливості) влада могла не боятися оскарження результатів виборів.
Ну і, звісно, впевненості "Грузинській мрії" додала перемога у США Дональда Трампа.
Влада в Тбілісі тішить себе надією, що з новим президентом Сполучені Штати, а слідом за ними і Європа, будуть менше звертати увагу на демократичні стандарти і діятимуть у стилі Realpolitik (про те, чому ці плани не вдасться реалізувати, йтиметься далі).
Зрештою, грузинська влада сподівається, що у протестів просто скінчаться сили. Саме тому там уникають надмірного використання сили, а просто вичікують.
Справді, у Тбілісі люди, як правило, рідше виходять на протести за поганих погодних умов. А в листопаді-грудні є висока ймовірність негоди.
Крім того, не за горами новорічна лихоманка. Ні для кого не секрет, що в Грузії особливо люблять святкування Нового року, яке триває майже два тижні.
І це повністю відповідає стратегії "Грузинської мрії" – перемогти протести, виснаживши їх, легалізувати результат виборів, а потім вступити в переговори з ЄС, пропонуючи певні поступки в обмін на визнання виборів.
Однак рішення ЦВК – це лише проміжна перемога.
Це рішення ще необхідно реалізувати, запустивши роботу нового парламенту. І з цим у "Грузинської мрії" можуть бути певні проблеми.
Опозиція погрожує бойкотом
Один із небагатьох інструментів, який має опозиція, – відмова від роботи в парламенті.
При цьому грузинська влада підстрахувалася, позбавивши опозицію можливості заблокувати роботу парламенту. Подібний план грузинська опозиція намагалася реалізувати 2020 року. Тоді її відмова від парламентської роботи могла призвести до перевиборів – на першій сесії новообраного парламенту мають бути присутніми щонайменше 100 зі 150 депутатів.
Тоді "Грузинську мрію" фактично врятував голова Європейської ради Шарль Мішель, який запропонував компромісний вихід із політичної кризи (однак це втручання зрештою зіграло на руку "Мрії").
Однак напередодні цьогорічних виборів "Грузинська мрія" спростила старт роботи нового парламенту – тепер для його відкриття достатньо лише простої більшості депутатів.
У відповідь опозиція погрожує бойкотувати законодавчу роботу, щоби своєю присутністю не легітимізувати парламент, обраний з такими порушеннями.
Ба більше, в опозиції намагаються скласти мандати, хоча реалізувати це буде дуже нелегко.
Така невизначеність дає "Грузинській мрії" шанс "купити" або залякати окремих опозиційних депутатів.
І це залякування вже почалося. Прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе вже погрожує опозиції забороною у разі відмови від роботи в парламенті.
А оскільки у "Грузинської мрії" немає конституційної більшості, то таку заборону має оголосити Конституційний суд. Який, як підказує минулий досвід, сумлінно виконує будь-які побажання влади.
Однак такий сценарій лише посилить аргументи тих західних політиків, які вимагають не визнавати ні минулі вибори, ні легітимність нового парламенту.
Рівняння на Захід
Ще одна подія, від якої залежить результат виборів, – оприлюднення повного звіту Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ.
Саме цього звіту чекають західні країни, щоб ухвалити остаточне рішення щодо визнання чи невизнання минулих виборів, і відповідно – влади в країні.
Утім, не варто абсолютизувати висновки цієї місії. Як показує практика, такі звіти часто роблять максимально розмитими, даючи змогу ухвалити рішення як в один, так і в інший бік.
Однак певне значення ця публікація все ж матиме. Вона змусить західні країни нарешті визначитися й ухвалити політичне рішення – визнавати чи ні вибори 26 жовтня і легітимність старої-нової влади Грузії.
Імовірність невизнання – далеко не нульова.
Численні звіти демонструють влаштування конвеєра фальсифікацій, купівлі голосів і залякування виборців – масштаб таких порушень є безпрецедентним для новітньої історії Грузії.
У тандемі зі США лідери провідних і не провідних країн Євросоюзу один за одним критикують вибори, що відбулися в Грузії, і вимагають міжнародного розслідування.
Також втратив актуальність аргумент, що зайвий тиск на грузинську владу змусить її відвернутися від Заходу і піти в бік РФ – цей дрейф уже відбувається і в разі визнання виборів лише прискориться.
При цьому дрейф офіційного Тбілісі йде не тільки в бік РФ, а й Ірану – і це може бути дуже болісно сприйнято адміністрацією Дональда Трампа. Тим паче, що прихильників запровадження санкцій проти ключових осіб "Грузинської мрії", і насамперед – проти засновника партії олігарха Бідзіни Іванішвілі, чимало і в лавах Республіканської партії.
Повторимося, рішення про визнання чи невизнання виборів буде політичним.
А отже, воно враховуватиме не тільки рекомендації міжнародних спостерігачів, а й розклади у Білому домі, готовність європейських лідерів діяти жорстко (на жаль, можливості ЄС часто блокуються великим другом грузинської влади Віктором Орбаном).
Однак на підсумкове рішення також впливають і перебіг вуличних протестів, і готовність депутатів від опозиції протистояти тиску влади.
І якщо протести в Тбілісі не підуть на спад – ігнорувати їх буде дуже непросто.
Зрештою, у грузинському суспільстві зростає відчуття безнадії щодо Заходу, оскільки дана їм перед виборами обіцянка вжити найсуворіших заходів у разі, якщо "Грузинська мрія" посміє фальсифікувати вибори, не виконується.
Ба більше, уряд "Грузинської мрії" не гребує використанням образливих епітетів на адресу своїх європейських колег і теж демонстративно відмовляється з ними зустрічатися.
Наприклад, 11 листопада Тбілісі відвідала делегація парламентаріїв восьми країн-членів ЄС: голови комітетів із зовнішніх зв'язків парламентів Німеччини, Франції, Фінляндії, Швеції, Естонії, Польщі, Латвії та Литви. Незважаючи на їхню готовність і висловлене бажання, жоден високопоставлений чиновник "Грузинської мрії" з ними не зустрівся.
А генсек "Грузинської мрії" і мер столиці Каха Каладзе взагалі назвав європейських депутатів неробами.
У такій ситуації відмова від санкцій стане поразкою і Заходу, і Грузії рівною мірою. І в Брюсселі та Вашингтоні повинні це розуміти.
* * * * *
І нарешті, ключове питання: що може змінити невизнання з боку Заходу виборів у Грузії та запровадження санкцій проти керівництва країни?
Відповідь дуже проста – все або майже все.
Досвід Революції троянд виявився неактуальним для сьогоднішньої Грузії, оскільки 2003 року державний апарат був повністю демотивований і не готовий за будь-яку ціну стояти за владу.
12 років перебування при владі "Грузинської мрії" повністю змінили ситуацію – ані масові фальсифікації виборів, ані розворот у бік РФ не призвели до протестів держапарату.
І це стало ключовою причиною нинішніх успіхів "Грузинської мрії". І водночас – її слабкістю.
Досі в ЄС і США уникали по-справжньому жорсткої політики щодо Грузії.
І це при тому, що 90% громадян Грузії підтримують європейський курс країни. І майже стільки ж – 89% – виступають проти зближення з РФ.
А до того ж грузинська економіка залежна від західних ринків та інвестицій. І замінити їх Росія вже не зможе.
Перемога проєвропейської Грузії не буде легкою. Однак рішучість Заходу здатна розвіяти розчарування і втому й дати зрештою реальний шанс на успіх.
Автори:
Аміран Хевцуріані, професор Грузинського технічного університету, засновник Грузинсько-Українського центру, з Тбілісі,
Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"