Конкурент Туска чи виклик для України: що відомо про ключових кандидатів у президенти Польщі
До президентських виборів у Польщі залишилося десь близько пів року. Їхня дата ще не оголошена, але, швидше за все, вони пройдуть у травні наступного року.
Попри це, провідні політичні сили вже визначилися з кандидатами.
І якщо вибір політичної сили прем’єра Дональда Туска "Громадянська коаліція" був очікуваним – це чинний мер Варшави Рафал Тшасковський (хоча і тут без інтриги не обійшлося), то вибір провідної опозиційної партії "Право і справедливість" став відвертим викликом для України.
На посаду президента "ПіС" висунула голову Інституту національної пам’яті Кароля Навроцького, відомого своїми антиукраїнськими заявами.
Чого чекати від такої виборчої кампанії у сусідів? І який вплив ці вибори матимуть на відносини Києва та Варшави? Спробуємо розібратися.
Переможець Сікорського
Першою, ще у суботу, 23 листопада, свого кандидата оголосила "Громадянська коаліція".
І цей вибір складно назвати сенсацією, адже кандидатом у президенти від партії влади став мер польської столиці Рафал Тшасковський.
Це вже друга спроба Тшасковського стати президентом Польщі.
Парадоксально, але попри те, що у 2020 році він програв вибори Анджею Дуді, ця поразка лише посилила його шанси на другу спробу.
У 2020 році домінування "ПіС" було тотальним, а віцеспікерка Сейму Малгожата Кідава-Блонська відверто провалила кампанію – вона не лише не мала шансів перемогти, але й під кінець кампанії, згідно з результатами соцопитувань, опустилася на п’яте місце, маючи підтримку, нижчу за 10%.
Такий результат став би нокаутом для партії – вже почалися розмови про те, що "Громадянська коаліція" остаточно втратила лідерство в опозиції. Втім, партію врятувала пандемія – вибори були скасовані і виборча кампанія була запущена "з нуля".
У партії скористалися цим шансом, замінивши кандидата на Рафала Тшасковського. Популярний мер Варшави зумів переламати ситуацію – перемога далася Анджею Дуді дуже непросто.
Після цього Тшасковський розглядався як ключовий кандидат у президенти на виборах 2025 року.
Тим більше, що після минулорічної зміни влади у країні, він виявився фаворитом цих перегонів, випереджаючи всіх можливих опонентів. Тож ще місяць тому він вважався фактично безальтернативним кандидатом. Втім, усе змінила перемога у США Дональда Трампа.
Трамп має добрі відносини із чинним польським президентом Анджеєм Дудою, проте навряд чи матиме так саме добрі відносини з лібералом Тшасковським.
Це дало шанс замахнутися на номінацію міністру закордонних справ Радославу Сікорському. Його кандидатура мала підтримку прем’єра Дональда Туска (в якого непрості відносини із Тшасковським і між політиками є відверта конкуренція), проте так різко замінити кандидата після де-факто оголошення Тшасковського там не могли.
Було вирішено провести праймериз, що давало шанс Сікорському переломити ситуацію.
Ключовим аргументом глави МЗС було то, що його кандидатура нібито має більше шансів у другому турі – адже за більш правого Сікорського могли би проголосувати виборці інших правих партії, які не хотіли би голосувати за кандидата від "ПіС", проте для яких було неприйнятна кандидатура ліберала Тшасковського.
Втім, дані соціології вщент розбили цей аргумент. Як виявилося, і Тшасковський, і Сікорський мають усі шанси перемогти у другому турі будь-якого кандидата від "ПіС", проте у випадку мера Варшави ця перемога була би більш впевненою.
І останньою крапкою стали результати праймериз, де три чверті партійців віддали перевагу саме Тшасковському. Як вважається, проти Сікорського зіграла його репутація політика, який більше дбає про власні рейтинги, аніж про партію. А для частини партійців він досі залишається чужинцем – там не забули, що у 2006-2007 роках він був міністром оборони в уряді Ярослава Качинського.
"22 126 виборців, великий переможець і великий переможений, захоплююча та автентична кампанія. Такими були наші праймериз. Так виглядає демократія", – написав Тшасковський.
Цей вибір є цілком позитивним для України.
Попри те, що Сікорський є проукраїнським політиком, історія його участі у виборах показала, що заради голосів правого електорату він готовий змінити риторику та свідомо йти на загострення з Україною.
Проте у випадку з кандидатом від опозиційної "Права і справедливості" фінальний вибір виявився геть не таким приємним для України. Радше навпаки.
В пошуках "нового Дуди"
Вибір кандидатом від "ПіС" Кароля Навроцького на перший погляд дивує.
Адже хоча він від самого початку згадувався як можливий кандидат, проте у партії довгий час робили ставку на "нового Дуду" – мріючи повторити свій успіх 2015 року.
Тоді молодий адвокат із Кракова Анджей Дуда, не відомий широкому загалу, проте без шлейфу скандалів, несподівано для всіх виграв у чинного президента Броніслава Коморовського, відкривши тим самим для "ПіС" дорогу до повернення влади.
Довгий час у партії шукали, хто може стати "новим Дудою", адже було зрозуміло, що опонувати Тшасковському буде дуже непросто. При цьому у партії виявились не готові підтримати висунення експрем’єра Матеуша Моравецького, нехай навіть соціологи вважали його другим номером виборчих перегонів.
Проте у партії прийняли рішення, що
кандидатом у президенти має бути політик, не пов'язаний із попереднім урядом.
Деякий час на роль "нового Дуди" претендував євродепутат від "ПіС" та колишній воєвода Лодзький та Мазовецький Тобіаш Бохенський, який навіть намагався позиціонувати себе як "польського Кеннеді" (щоправда, не зовсім зрозуміло, адже останній не був консерватором). Проте йому завадила низька популярність всередині партії.
І навпаки – популярні всередині "ПіС" політики, такі як колишній міністр оборони Маріуш Блащак або колишній міністр освіти Пшемислав Чарнек, мають вкрай негативне сприйняття поза партією. А крім того, проти Чарнека можливе відкриття кримінальних справ щодо нецільового використання коштів Міносвіти за його керівництва – і не всіх вдасться переконати, що йдеться про політичні переслідування.
Попри це Пшемислав Чарнек до останнього залишався претендентом на кандидатство – в тому числі через "фактор Трампа". Річ у тім, що на посаді міністра освіти Чарнек запам’ятався низкою ініціатив у стилі старого-нового президента США. Наприклад, боровся з "гей-пропогандою" та "пропагандою абортів" і виступав за викладання релігії.
Не виключено, що якби у Туска обрали кандидатом у президенти Сікорського, то у "ПіС" зробили би ставку на більш політично досвідченого Чарнека.
До речі, вибір Чарнека був би також дуже поганим сценарієм для відносин з Україною. Саме за його перебування на посаді Люблінського воєводи розпочалось масове знищення українських поховальних пам’яток – причому часто за сприяння влади, а сам Чарнек запам’ятався цькуванням історика українського походження Григорія Купріяновича.
Втім, зрештою у "ПіС" вирішили дотриматися принципу "нового Дуди". Проте виявилося, що єдиним, хто відповідає цьому критерію, є Кароль Навроцький.
Боксер, історик та критик України
Голова Інституту національної пам’яті не є членом "ПіС", не був формально пов’язаний із попереднім урядом, більш того – був призначений на посаду Сенатом (верхньою палатою парламенту), в якому тоді "ПіС" був у меншості, консолідувавши голоси всіх сенаторів від правих партій.
Щоправда, у ЗМІ вийшло розслідування про молоді роки Навроцького, коли він займався боксом – його друзі тієї пори зараз є "зірками" злочинного світу Гданська. Проте це розслідування вийшло у ліберальній Gazeta Wyborcza, якій виборці "ПіС" традиційно не довіряють.
Показовою була процедура призначення кандидата у президенти.
Висунення Навроцького відбулося не на партійному з’їзді, а на громадському форумі, в якому "ПіС" нібито просто брав участь і також підтримав цього кандидата. Це дозволяє претенденту позиціонувати себе не як кандидата від "ПіС", що має допомогти йому у другому турі.
Для широкого польського загалу Навроцький не є відомим політиком. Проте він є дуже помітною особою в польсько-українських відносинах. І, на жаль, не зі знаком "плюс".
На чолі Інституту нацпам'яті він дотримувався позиції, що у новітній історії Польщі немає чорних плям (а всіх істориків, хто не погоджувався з цим, звільнили), а у проблемах українсько-польських відносин винними є виключно українці, які влаштували геноцид поляків.
Натомість злочини поляків проти українців він виправдовує: зокрема, на початку цього року Інститут нацпам'яті зупинив розслідування щодо депортації українців під час операції "Вісла" (дію цього рішення вдалося зупинити у судовому порядку).
Важливо те, що Навроцький неодноразово позиціонував себе як захисник польських інтересів "від спотворення історії українцями". І, очевидно, буде використовувати цей імідж і під час виборчої кампанії.
А відповідно, кандидату у президенти від "ПіС" вкрай невигідно, щоб у найближчі місяці уряду Дональда Туска вдалося добитися будь-якої угоди з Україною в сфері історії, нехай навіть і вигідної для Польщі.
Залишаючись на посаді голови Інституту національної пам’яті, він напевно торпедуватиме будь-які спроби українсько-польського історичного порозуміння.
Хто опікуватиметься Україною?
Варто визнати: перемога Тшасковського не дозволить ліквідувати історичні суперечки Києва та Варшави. Але й перемога Навроцького не здатна остаточно зіпсувати відносини країн.
Зовнішню політику Польщі визначають уряд та коаліція.
Щоправда, вже склалася традиція, що ще від Александра Квасневського саме президенти опікуються відносинами з Україною.
Проте у випадку із Тшасковським той може бути сам не зацікавлений у цьому.
Рафал Тшасковський не має досвіду співпраці з Україною, на відміну від країн Західної Європи. Тож не виключено, що у разі перемоги він буде не дуже зацікавлений забирати цей напрям у МЗС.
Однак для Києва позитивом є те, що
Тшасковський точно не буде торпедувати відносини з Україною, вимагаючи поступок в історичних питаннях.
Хоча і точно не піде на кроки, які суперечать настроям польського суспільства.
А у випадку перемоги Навроцького уряд Туска навряд чи делегує йому вести відносини з Україною. А разом із тим – будь-які інші додаткові повноваження.
Скоріш за все, така перемога лише посилить політичну кризу всередині країни.
Наразі Рафал Тшасковський є безперечним фаворитом президентських перегонів. Відповідно до недавнього опитування, за сценарію виходу Тшасковського та Навроцького у другий тур кандидат від "Громадянської коаліції" отримав би 50% голосів, а кандидат від "ПіС" – лише 24%.
Проте попереду ще пів року. І ставка "ПіС" полягає у тому, що проти кандидата від влади буде грати незадоволення економічними проблемами, в тому числі й тими, що викликані війною в Україні.
А на користь Навроцького – ефект від повернення Дональда Трампа у Білий дім.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"