Врятувати розділену Молдову. Санду здолала Росію на виборах, але найскладніше – попереду
Вибори у Молдові завершилися.
Після драматичного першого туру, що спростував усі прогнози соціологів; після референдуму, на якому європейський вибір балансував на межі поразки – виборці Молдови "виправилися". Мая Санду перемогла з переконливим відривом від конкурента, Александра Стояногло.
Розрив між ними склав близько 11% голосів
Примітно, що навіть всередині країни президентка суттєво набрала підтримку до другого туру – попри скептичне ставлення до неї багатьох виборців і попри спрямовану проти неї російську схему купівлі голосів. За Санду проголосувало майже стільки ж виборців всередині країни, як і чотири роки тому, а рекордна активність діаспори забезпечила їй тверду перемогу.
Втім, ця перемога не минеться без наслідків.
По-перше, тепер перед президенткою постала задача об’єднати суспільство, яке і раніше мало лінії поділу, а тепер – додатково розколоте "виборами без правил".
Річ у тім, що після "кризового" першого туру, який засвідчив, що Санду має шанс на поразку – її команда пішла ва-банк і надалі не сторонилася дій, які радикалізують та розколюють суспільство. Слоганом кампанії став заклик "Врятуймо Молдову!". Стояногло та тих, хто його підтримував, – демонізували.
Ця стратегія спрацювала. Другий тур перетворився на геополітичне змагання. Прозахідні виборці прийшли на дільниці, щоби проголосувати не так за Маю Санду, як проти повернення Молдови в обійми Кремля. До свідомих дій додалися і помилки – зокрема, на дебатах, які для Санду виявилися не зовсім вдалими.
Не нудним був і день голосування – з підкупом виборців грошима Кремля; "замінованими" дільницями; підвезенням виборців (навіть чартерними авіарейсами, і це окрема історія!); перекритими автошляхами…
Але вибори минули, і постало питання: як заспокоїти розбурхане суспільство?
Зараз Санду визнає, що це головна задача, і каже, що готова до примирення навіть зі Стояногло, якого нещодавно зображала абсолютним злом. Бо попереду – парламентські вибори. Вони за розподілом влади у Молдові навіть важливіші за президентські. А Санду, розуміючи, що її партія не отримає більшості у новому парламенті, змушена думати про коаліцію.
Для тих, хто віддає перевагу візуальному контенту, ми розповіли про це також у відео:
Дорога до дня перемоги
Те, що другий тур виборів у Молдові виявиться жорстким, було зрозуміло наперед. Бо перший тур, що відбувся 20 жовтня, дав надію на перемогу обом гравцям і не дав певності жодному з них.
Формально Мая Санду нібито й мала значну перевагу – за загальнонаціональним підрахунком вона отримала 42,5%, а її опонент Александр Стояногло – 26%.
Але, по-перше, цей розрив суттєво скорочувався, якщо рахувати голоси виборців лише всередині Молдови, без діаспори (у цьому разі Санду мала б 37,3%). А по-друге, перший тур виборів проводився разом з конституційним референдумом про європейську інтеграцію, і ніхто не знав напевно, чи буде явка прозахідних виборців так само високою без потреби голосувати на референдумі. І третє, найголовніше: високий антирейтинг Санду та її критика з боку усіх інших кандидатів створювала небезпеку, що практично всі їхні виборці підуть голосувати за її опонента
Політтехнологи Стояногло спробували використати цей шанс, представляючи його суспільству як "кандидата, який об’єднує". Намагаючись вибити в Санду її головний козир, кандидат від відкрито проросійської соцпартії взявся доводити, що він за Європу, за вступ Молдови у ЄС. "ЄвроПравда" детально розповідала про це у тесті "Корупція, мова, вата".
Щоб оминути цю пастку, Санду мала терміново щось змінити.
І ці зміни виявилися докорінними.
Але ще видавалося, що штаб не до кінця розуміє, що саме у чинній президентці дратує суспільство, й тому вирішив відмовитися від геть усього.
Багаторічний брендовий колір партії Санду – жовтий, тому саме з жовтим кольором було пов’язано багато в'їдливих нападок від проросійських тролів і політиків. Тому агітація за неї перед другим туром не містила жовтого взагалі!
Антирейтинг Санду означає, що багатьох людей вона дратує? Окей, тоді робимо агітацію без її фото!
Але головне – це зміна слогана. Країну заполонили синьо-білі плакати з простим гаслом: "Врятуймо Молдову! Голосуймо за Маю Санду!".
Минулі два тижні кандидатка присвятила не агітації за себе, не поясненню того, як вона діятиме, які помилки виправлятиме.
У штабі чинної президентки зосередилися на агітації "проти", а не "за".
Час перед другим туром пішов на доведення того, що її опонент – це абсолютне зло. Що Стояногло є узгодженим кандидатом Кремля (хоча це не зовсім так, насправді у Кремля були інші кандидати, просто вони вилетіли спершу на реєстрації, а потім – у першому турі). Що у разі перемоги Стояногло Євросоюз зупинить підтримку Молдови. Що він пов’язаний з усіма олігархами Молдови одночасно.
А ще кампанія Санду й особисто президентка доводили молдованам, що у них крадуть голоси. Що показники Стояногло фальсифіковані за рахунок масштабного електорального підкупу, який проводить Кремль через свого фаворита, молдовського олігарха-втікача Ілана Шора. А ті, хто голосував за Стояногло та проти референдуму, брали за це гроші.
Це, напевно, було образливо для тих молдован, хто щиро виступав проти євроінтеграції, але на їхні голоси Санду все одно не розраховувала.
Треба наголосити: так звана "мережа Шора" для підкупу голосів дійсно існує. Кремль дійсно платив за те, щоб люди пішли на дільниці і проголосували проти ЄС, це підтверджують журналістські розслідування. Але масштаби впливу цієї мережі видаються перебільшеними. Тим більше що до неї і без того входять люди, що напевно не є симпатиками чинної влади.
Доказів того, що Шор купив неймовірну кількість у 10-20% голосів, як стверджував уряд, так і не з’явилося.
Але для кампанії Санду задача була іншою: переконати людей, що ситуація критична, що треба прийти на дільниці.
"Врятувати Молдову".
І це спрацювало.
"Золоті голоси" Молдови
У другому турі виборів у Молдові вирішальним чинником були не тільки симпатії виборців, а й явка. Чи зможе президентка переконати прийти на дільниці тих, хто не голосував у першому турі? Чи піде на дільниці діаспора?
Наперед відповідей не знав ніхто, тому було припущення, що президентські вибори можуть зрештою повторити долю референдуму, де конституційні зміни щодо ЄС перемогли з перевагою лише у 10 тисяч голосів.
А тому Росія (яка, повторимося, дійсно інвестувала в купівлю голосів) не шкодувала грошей.
І якщо після першого туру ходили чутки про те, що людям із "мережі Шора" платили по 400 леїв (близько 800 грн) за те, щоб вони прийшли на дільницю (виходячи з того, що вони там все одно проголосують проти Санду та Європи), то зараз дійсно пішли спроби купівлі голосів. Щоправда, часто – безуспішні, про що влада поспішала розповісти медіа.
А ще – суттєво, у кілька разів зросли ставки за голос проти Санду.
Напевно, найяскравішим стало повідомлення поліції з Дрокії, що на півночі Молдови, про те, як місцевий пенсіонер звернувся до поліції, щоб та задокументувала спробу підкупу його і його дружини. Наступного дня поліція взяла на гарячому місцеву мешканку, що прийшла платити за голоси. Чоловік мав отримати за голосування 1600 леїв, його дружина – 2700 леїв (3200 та 5400 грн відповідно).
Причини такого гендерного дисбалансу не розкриваються, але вартість голосу дійсно вражає. А у затриманої вдома знайшли списки людей, що погодилися на оплату, та докази її співпраці з мережею Шора.
Та це далеко не найдорожчі голоси, навіть якщо врахувати "комісійні" посередниці.
Є чимало повідомлень, що команда Шора організувала навіть безкоштовний переліт для тих молдован, що живуть у Росії та прагнуть взяти участь у виборах.
Річ у тім, що на цих виборах за наполяганням МЗС Молдови в Росії відкрили лише дві дільниці для голосування, обидві – поруч, у центрі Москви, в приміщеннях посольства та консульства. А оскільки в центрі російської столиці бажаючих голосувати бракувало, то молдован звозили з інших міст Росії, обіцяючи легалізацію перебування у країні (що має значення для заробітчан). А також бажаючих забезпечували квитками до Мінська, Баку та Стамбула – досяжних із Росії міст, де також можна віддати голос проти Європи.
Але у цих дільниць є свій ліміт: до Москви ЦВК передала 10 тисяч бюлетенів, до трьох інших згаданих міст – ще 7800.
Тому електорату Шора забезпечили ще складніший та дорожчий маршрут: бажаючих проголосувати вдома везли чартером з Росії до Стамбула, а далі пересаджували на безкоштовні автобуси в Молдову. Про це стало відомо після того, як поліція почала затримувати такі автобуси на кордоні.
Складно оцінити вартість такого голосу для Росії (кампанія Шора, як неодноразово розповідала ЄП, найімовірніше, фінансується з військового бюджету РФ, а зміну влади у Молдові там розцінюють як частину війни проти України та Заходу), але точно йдеться про суму в кількасот євро – навіть якщо не враховувати додаткові витрати, "відмиті" організаторами.
Це – шалена, неймовірно висока ціна за голос, якщо рахувати мірками електорального процесу. А от у масштабах воєнного бюджету РФ – це копійки.
Є небезпідставне припущення, що такі надмірні витрати мають просте пояснення: група Шора стикнулася з нагальною потребою освоїти виділений бюджет, який не вдалося витратити класичними методами – і через недокомплектацію "мережі Шора" усередині Молдови (вище вже йшлося, що офіційні оцінки її обсягу дають усі підстави для сумніву), і через складність переведення грошей у Молдову.
У цьому разі готовність купувати "золоті" голоси є цілком природною.
Придністров’я не за планом
Звісно, одночасно були задіяні й інші механізми накачування голосів проти Санду, наприклад, за рахунок виборців Придністров’я. У другому турі на дільницях цього підконтрольного РФ регіону від самого ранку вишикувалися величезні черги.
Нагадаємо: мешканці придністровських міст та сіл можуть голосувати на дільницях, відкритих на підконтрольній уряду території Молдови. Наприклад, з міста Бендери можна поїхати міським автобусом до села Варниця і проголосувати там. Щоб не стикнутися з блокадою організованого підвезення, придністровська влада в рази збільшила частоту поїздок цього автобуса.
Але в інших містах цей рецепт не працював. Понад те, з трьох інших ключових міст Придністров’я – Тирасполя, Рибниці та Дубоссар – найшвидша дорога на правобережжя проходить через Дністер (Бендери – єдине місто регіону, розташоване на правому березі).
А влада Молдови – хоч і не визнаючи цього – використала це вузьке місце, щоб загальмувати потік виборців.
Житлові багатоповерхівки Рибниці – міста, що за радянських часів було одним з промислових центрів, – розташовані за кількасот метрів від річки та мосту, що веде на правий берег, до містечка Резина, і тут технічно нескладно організувати підвезення багатьох тисяч виборців з окупованої території – але так само нескладно перекрити цей потік, просто організувавши поліцейську перевірку всіх машин на мосту.
Не всі готові стояти у корку, що тягнеться дві години (а це – реальний час, за словами частини водіїв). А по обіді рух взагалі зупинили – поліція побачила в машині у якогось чоловіка коробку, яку оголосили підозрілою; він не схотів її відкривати; і далі поліцейські з мотивів безпеки перекрили міст повністю, в обидва боки. Цей стан тривав доволі довго (і немає доказів того, що поліцейські поспішали), а щойно рух розблокували – його довелося заблокувати знову через анонімний дзвінок про замінування мосту.
Усе це не дає твердих підстав говорити про навмисне перешкоджання волевиявленню, але результат очевидний: явка на придністровських дільницях хоч і була підвищеною, але не дотягнула до рекордів минулих років.
Між тим навіть за цих умов понад 20% виборців Придністров’я проголосували за Маю Санду!
Навіть за такої радикалізованої кампанії, навіть за таких високих ставок для Росії та навіть попри підозри у стимулюванні владою проросійської частини виборців поїхати на дільницю – Придністров’я довело, що воно не є тотально проросійським.
А от на дільницях у ЄС, де Санду стабільно підтримують добряче понад 80%, явка зашкалювала. У закордонному окрузі проголосували майже 330 тисяч виборців. Досі рекордом був показник у другому турі 2020 року, коли за кордоном проголосували 262 тисячі, а тоді у РФ працювало п'ять дільниць, а не дві, й до них також було масове підвезення виборців.
До слова, 3 листопада хтось намагався боротися з голосуванням діаспори, повідомивши про "замінування" кількох дільниць, але це не мало масового характеру і не зірвало голосування навіть на цих дільницях.
Втім, дуже важливо зауважити: Санду перемогла не тільки завдяки закордону. Усередині Молдови вона також суттєво набрала додаткових голосів (у першому турі її підтримало 488 тисяч виборців, у другому – 660 тисяч).
Стратегія драматизації, загострювання ворожнечі, ставка на потребу "врятувати Молдову" дали свої плоди. Певний вклад додала і зміна фірмового стилю – не дарма нові кольори кампанії Санду виявилися ідентичні до… брендових кольорів Ренато Усатого, бронзового призера першого туру. Та й загалом невеличке відставання всередині Молдови (51,19% за Стояногло, 48,81% за Санду; 32 тисячі голосів різниці) є порівнюваним із реальними масштабами додаткових голосів, які могла забезпечити "мережа Шора".
Але чи спрацює це наступного року, коли Молдова знову піде на виборчі дільниці?
Усе лише починається
Для команди Маї Санду результат був справжньою перемогою. Активісти, що зібралися у штабі кандидатки, вітали її оваціями. Та й сама Санду раділа так, що після опівночі, коли вийшла до телекамер, мала дуже захриплий голос (хоча ще за пару годин до того спілкувалася нормально).
Бо до останнього моменту – точніше, поки не з’явилися показники явки, – навіть у вузькому колі не мали впевненості у результаті. Та й, за спостереженнями "ЄвроПравди", посадовці у Кишиневі абсолютно щиро переоцінювали ефективність "мережі Шора" у купівлі голосів.
Але святкування не заважає розуміти, що попереду – найважливіше і найскладніше.
Наступного року в Молдові відбудуться парламентські вибори. За планом їх мають провести до середини літа, але не виключено й дострокове проведення – Санду, очевидно, шукатиме більш електорально вдалий для себе час. А за конституцією Молдови у президента насправді не так і багато повноважень; політичну силу Санду забезпечувало те, що у неї є підконтрольна парламентська більшість. І якщо після виборів утвориться антиєвропейська коаліція, то Санду перетвориться на таку собі "британську королеву" з добрими намірами й майже без повноважень.
Це – найбільш небезпечний варіант, і в команді президентки це усвідомлюють.
Ще небезпечнішим його робить те, що на цих виборах Санду вела політичну війну з усіма.
Особливо – на фінальному етапі кампанії.
А у майбутньому парламенті для збереження проєвропейського уряду доведеться створювати коаліцію. Партія Санду PAS має ще більший антирейтинг, ніж вона сама, і зараз вже не матиме одноосібної більшості.
Тому Санду вже змінила риторику на примирювальну.
Президентка, яка під час цієї кампанії мала очевидні проблеми у спілкуванні з нацменшинами Молдови, вже у ніч виборів заговорила російською мовою і пообіцяла виборцям, що буде перейматися турботами меншин і не розділятиме тих, хто голосував за та проти неї.
"Я хочу, щоб ви знали: що я почула усі голоси, в тому числі й критику, і я дякую вам за те, що ми подолали гнів, невдоволення, щоб захистити нашу країну", – окремо звернулася вона до виборців, що підтримали її попри її антирейтинг.
"Незалежно від того, як ви проголосували, ми всі хочемо жити в мирі, у доброму взаєморозумінні та кращому житті. Запевняю вас, що це моя основна мета на найближчі роки, – наголосила Санду. – Ми повинні об'єднатися!"
У готовності зарити сокиру війни вона звернулася навіть до Александра Стояногло, посилаючись на його доволі формальну заяву у ніч виборів про потребу єдності. І хоча зараз відверто складно собі уявити співпрацю цих політиків після всього того, що Санду говорила про свого противника перед другим туром – але у політичному житті немає нічого неможливого.
А от із мером Кишинева Іоном Чебаном, який має високий рейтинг довіри та претендує на загальнонаціональну роль і позиціонує себе у прозахідній, проєвропейській ніші, Санду точно готується до співпраці. Хоча ще донедавна у команді чинної президентки вели відкриту політичну боротьбу з Чебаном і дорікали йому минулим у проросійській соцпартії Додона.
Відомо, що Санду і Чебан зустрічалися 1 листопада, але, окрім спільного фото, жодних даних про цю зустріч немає.
У команді президентки тепер (нарешті!) чітко зрозуміли – те, що вона приватизувала європейський напрямок і не допускала туди конкурентів – тепер становить небезпеку для європейського майбутнього Молдови. Санду вкрай потрібні союзники і партнери, що допоможуть втримати країну на шляху до ЄС, попри непрості настрої у суспільстві.
Найближчі місяці визначать, чи буде цей намір успішним.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"