Розколоті Штати Америки: як вибори у США можуть привести країну в епоху політичного насильства

"Та сама влада, яка не піклується про сотні тисяч нелегальних іммігрантів-злочинців, які приїжджають до нашої країни, не хоче, щоб у нас були домашні тварини. Просто божевілля", – заявив під час мітингу в Північній Кароліні кандидат у віцепрезиденти від республіканців Джей Ді Венс.

Таким чином політик відреагував на смерть білки Арахіса – зірки соцмереж, яку приспали у "демократичному" штаті Нью-Йорк. І що глибоко обурило республіканців та особисто Дональда Трампа. 

Ця історія могла б виглядати як курйоз, якби не одне але. Ймовірність масштабної хвилі насильства після завершення президентських виборів у США – безпрецедентно висока.

Майже чотири роки тому президент США Джо Байден у своїй інавгураційній промові виступив із закликом обʼєднати країну, розколоту за його попередника Дональда Трампа. Зараз можна стверджувати, що цей план провалився – політична поляризація американського суспільства лише поглибилась.

Численні опитування показують: виборці демократичного та республіканського таборів мають усе менше спільного в питаннях внутрішньої політики, все частіше сприймають опонентів як "зло" і все менше позитивно до них ставляться.

Поляризація відчувається не лише в думках виборців у США. Нещодавнє дослідження The New York Times показало, що з останніх виборів президента американці все частіше переїжджають в округи, де живуть їхні політичні однодумці. 

Прихильники Трампа та Байдена мають усе менше шансів перетнутись на сусідній вулиці та почути погляди опонента; вони потрапляють у своєрідні ехо-камери, де резонуватиме суто підтримка їхнього кандидата.

Годі й говорити, який це має вплив на нинішню президентську кампанію у США. 

Табори Республіканської та Демократичної партій максимально користалися з хиб опонентів, а самі кандидати використовують дедалі радикальнішу риторику: так, Камала Гарріс відверто називає Трампа "фашистом", а той міркує про можливість "перестріляти" тих, хто виступає проти нього.

Про скандали останніх днів в американських президентських перегонах та їхній можливий вплив на результат – у матеріалі "Європейської правди".

"Острів зі сміття" 

Найбільший резонанс за останні дні викликало фінальне ралі Трампа в Медісон-Сквер-Гарден у Нью-Йорку, яке відбулося 27 жовтня.

Перед експрезидентом виступав комік Тоні Гінчкліфф, який відзначився низкою скандальних і провокативних ремарок. Він згадав расистський жарт про афроамериканця і кавун, назвав палестинців "метальниками каміння", а євреїв – пожадливими до грошей.

Та найбільше обурення викликали жарти Гінчкліффа про латиноамериканських мігрантів, які "люблять робити дітей" і "не витягують, а роблять це всередину" (це такий натяк на незахищений секс), та Пуерто-Рико, яке комік буквально назвав "островом зі сміття" посеред океану. 

Тоді як сам Гінчкліфф стверджував, що обурені люди "не мають почуття гумору", а жарт про пуерториканців нібито "був вирваний з контексту", у кампанії Трампа після хвилі критики заявили ЗМІ, що слова коміка "не відображають поглядів" республіканського кандидата.

Щоправда, виступ Гінчкліффа став не єдиним неоднозначним на заході республіканця. Інші спікери, приміром, називали Гілларі Клінтон "хворим сучим сином", а Камалу Гарріс – "антихристом", яка зі своїми "сутенерами" знищить країну".

Крім того, під час самого ралі в Медісон-Сквер-Гарден Трамп узагалі не зреагував на обурливі жарти Гінчкліффа. А після, попри заклики архієпископа Пуерто-Рико та голови Республіканської партії острова, так і не вибачився особисто за ці слова.

Пуерто-Рико – американська територія з кінця ХІХ століття. Хоч її населення не має статусу штату й права голосувати на американських федеральних виборах, таке право має пуерториканська діаспора у США. 

А це десь пʼять мільйонів виборців, з них мільйон мешкає в хитких штатах, причому майже половина – в Пенсильванії (штат, перемога в якому може принести Камалі Гарріс перемогу на всіх виборах).

Тож образливі жарти на ралі Трампа цілком можуть коштувати йому перемоги.

Особливо якщо врахувати, який між кандидатами невеликий розрив. 

До того ж після ремарок Гінчкліффа кілька знаменитостей пуерториканського походження та найбільша газета острова публічно підтримали демократку Гарріс.

А проте вже за кілька днів кризові комунікації знадобилися саме її кампанії.

"250 мільйонів американців – це не сміття!"

Протягом одного дня – 29 жовтня – президент Джо Байден сказав дві взаємовиключні речі.

Спершу він сам себе застеріг від того, щоб не сказати зайвого на публіці: "Не заводься, Джо. Пригальмуй". А вже ввечері, коментуючи "жарт" Гінчкліффа, на онлайн-зустрічі з виборцями латиноамериканського походження сказав: "Єдине плавуче сміття, яке я бачу, – це його (Трампа. – Ред.) прихильники".

Свою контроверсійну заяву Байден майже одразу спробував виправити у твіті, де наголосив, що назвав "сміттям" слова на передвиборчому заході Трампа стосовно Пуерто-Рико.

Стенограма з цієї зустрічі Байдена на сайті Білого дому була відредагована і зараз містить апостроф у слові "supporter’s" – це повністю змінює прочитання речення, аби склалося враження, що президент запнувся й недоговорив ("Єдине плавуче сміття, яке я бачу, – це його прихильників – його – його демонізація латиноамериканців є немислимою".

Але в кампанії республіканця вирішили скористатись обмовкою Байдена на повну. 

Спершу у Трампа заявили, що президент США назвав "сміттям" десятки мільйонів американців. Ну а сам Трамп наступного дня зʼявився на передвиборчому заході у Вісконсині в костюмі комунальника, який не знімав і під час традиційної промови, та демонстративно покерував сміттєвозом (у який зміг залізти з третьої спроби).

"250 мільйонів американців – це не сміття!" – заявив Трамп. (Хоча у США всього трохи більше 161 мільйона виборців.)

Інцидент зі сміттям багато кому з оглядачів у США нагадав аналогічні слова Гілларі Клінтон, яка свого часу назвала прихильників Трампа "зграйкою людей, що заслуговують на співчуття" ("a basket of deplorables").

І хоч нині суперечливу ремарку виголосила не сама Гарріс, їй усе одно довелося швидко запевняти, що слова її формального шефа не відображають її поглядів і вона прагне бути "президенткою всіх американців".

Варто зауважити, що Джо Байден не вперше так "імпровізує" на публіці. Наприкінці жовтня він закликав "кинути за ґрати" Трампа ("lock him up"), повторивши популярне на передвиборчих заходах демократів гасло, але одразу ж поправився й сказав "політично ізолювати" ("politically lock him up"). 

Хоча прихильники Гарріс і скандують "Lock him up!", сама вона не підтримувала ці гасла й говорила, що долю Трампа мають вирішити суди.

Власне, за даними Axios, саме через такі обмовки, а також невисокий рейтинг підтримки президента США, кампанія Гарріс вирішила дистанціюватись від Байдена і не залучати його до агітації за кандидатку від демократів.

Та від наслідків "сміттєвої" обмовки це не надто врятувало.

Нові вимоги до медіа 

Тим часом передвиборча кампанія бʼє не лише по кандидатах безпосередньо.

Одна з найбільших американських газет The Washington Post втратила близько 250 тисяч, або 10%, підписників цифрової версії й кілька десятків працівників після відмови власника, мільярдера Джеффа Безоса дозволити виданню підтримати кандидатуру Камали Гарріс.

Для більшості великих медіа у США відкрита підтримка певної політичної сили чи кандидата на виборах не є чимось незвичайним, хоча в останні роки така практика справді стала менш популярною. 

За повідомленнями ЗМІ, про рішення власника The Washington Post генеральний директор оголосив якраз перед тим, як газета мала опублікувати великий матеріал про Гарріс. 

Сам Безос пояснив такий крок все більшою недовірою американців до ЗМІ й сподіванням, що відмова від оголошення політичної позиції може допомогти газеті покращити своє становище.

Але не всі працівники The Washington Post повірили в такі аргументи.

Вони почали звинувачувати мільярдера у намаганні налагодити відносини з Дональдом Трампом на випадок його можливої перемоги. Тим більше, якраз у день відмови оголосити про підтримку Гарріс відбулася зустріч Трампа з генеральним директором аерокосмічної компанії Blue Origin – одного з ключових активів Безоса.

Такий поворот ще більш цікавий тим, що The Washington Post наростив аудиторію якраз після перемоги Трампа на президентських виборах 2016 року, позиціонуючи себе як протидію Трамповій "постправді" та "фейковим новинам". Звідси ж – і гасло "Демократія гине в темряві".

Та в останні роки газета зазнала суттєвих збитків, скорочень і відтоку читачів – попри зусилля Безоса та спробу розширити аудиторію, аби та охоплювала й консерваторів, і прихильників республіканців.

І навряд чи останній удар зможе швидко компенсувати приплив прихильників Трампа до кола підписників The Washington Post (якщо він справді відбудеться).

Інша газета, яка відмовилась від публічної підтримки кандидата під час цьогорічних виборів, – The Los Angeles Times – також втратила підписників, але не таких великих в пропорціях. Водночас із газети через незгоду пішла головна редакторка.

В очікуванні нового штурму

За лічені дні до голосування за нового президента США тамтешнє політичне поле максимально розігріте – як гострими заявами кандидатів, так і очікуваннями виборців.

Останнє опитування AP-NORC засвідчило, що майже 40% зареєстрованих американських виборців надзвичайно або дуже стурбовані можливим насильницьким скасуванням результатів виборів.

А у семи хитких штатах, де результати можуть вирішити долю майбутнього президентства, 57% дуже або частково стурбовані тим, що прихильники Трампа вдадуться до насильства, якщо він програє.

Америка вже була свідком сплеску насилля після попередніх виборів президента.

Штурм Капітолія 6 січня 2021 року досі продовжує розділяти американців за партійною лінією.

І цього разу немає певності, що подібне не повториться. Уже зараз правоохоронці фіксували підпал кількох виборчих скриньок для дострокового голосування, фальшиве "мінування" республіканського офісу в Пенсильванії та навіть напад на виборців з мачете.

Сам Дональд Трамп, який за майже чотири роки так і не визнав поразки на виборах 2020 року та не взяв на себе відповідальності за штурм Капітолія, нині не відмовляється від агресивної риторики – часом відверто погрожуючи розстрілом опонентів.

Тож як самі вибори президента у США, так і період після них стане черговим тестом для кількасотлітньої американської демократії: чи зможе вона стримати політичне насильство – а чи насильство визначатиме хід демократії.

Автор: Олег Павлюк, 

журналіст "Європейської правди"