Російські інструктори та альтернативний центр влади: погляд з Тбілісі на протести у Грузії

Середа, 4 грудня 2024, 16:40 — , Європейська правда
Фото: Abaca/East News
Попри протидії поліції, протестувальникам вдається встановити барикади. Тбілісі, 3 грудня 2024 року

Наскільки великі шанси на перемогу нинішніх протестів у Грузії?

Відповідь на це запитання залежить від безлічі факторів. І йдеться не лише про готовність пересічних учасників протесту і далі виходити на мітинги.

Серед цих чинників: подальша демонстрація підтримки протесту посадовцями, готовність Заходу визнати нинішню владу Грузії нелегітимною, лояльність поліції та армії.

Про це ми поговорили з грузинським політологом, експертом Georgian Strategic Analysis Center Гелою Васадзе.

Реклама:

Радимо подивитися відео з його інтерв'ю. А нижче – ключові тези грузинського політолога.

Причина розриву з ЄС

Рішення "Грузинської мрії" заморозити переговори з ЄС, на перший погляд, видається нелогічним.

Протести проти фальсифікації виборів не привели до успіху, оскільки опозиція не змогла окреслити чітку політичну мету, і як наслідок – накопичений протестний потенціал так і не був реалізований.

Навіщо в такій ситуації йти на загострення? Цьому є два можливих пояснення.

Існує версія, що влада просто образилася на нещодавнє рішення Європарламенту (який закликав провести перевибори і запровадити санкції проти ключових персон партії влади. – Ред.).

І якщо це так, то, перефразовуючи відому фразу, – це не злочин, це гірше, ніж злочин, це помилка.

Друга версія: влада спеціально пішла на цей крок, щоб спровокувати насильство і придушити громадянське суспільство, політичні партії та громадянські свободи.

При цьому такий протест був очікуваним із великою імовірністю. І також був очікуваним і масштаб протестів.

Оскільки очевидно, що коли тебе позбавляють майбутнього, то ти починаєш чинити опір.

І те, що протестний потенціал у населення був, всім було добре відомо.

Однак не варто порівнювати теперішні події в Грузії з українським Майданом, оскільки, якщо порівнювати хронологічно, ми ще до "йолки" не дожили.

І це не кажучи вже про інші відмінності.

Стратегія поліції та протестувальників

Протестувальники поступово пристосовуються до протистояння з поліцією, даючи їй менше можливостей діяти некоректно.

Одночасно намагається адаптуватися до нової ситуації і поліція. Наприклад, минулої ночі (на 3 грудня. – Ред.) поліція вирішила взагалі не давати протестувальникам можливості зібратися.

Тобто зазвичай на протести люди приходять на дев'яту-десяту годину вечора. До цього часу вже збирається основна маса. І тому поліція вирішила почати свій розгін раніше.

Активна частина молоді відповіла тим, що поширила свої випади і провокації проти поліції на прилеглу територію. В результаті протистояння було не тільки на проспекті Руставелі, а й в інших місцях.

Треба пояснити, що проспект Руставелі – це територія, де в Тбілісі протестують ще з 1988 року. Тому зрозуміло, що це місце дуже добре відоме поліції.

А от прилеглі території, що з ними робити? І для спецпризначенців це виявилося неприємним сюрпризом.

Тобто поліція застосувала ноу-хау. І активна частина протесту у відповідь також застосувала ноу-хау.

"Ерозія" держапарату

Поки що ситуація залишається невизначеною. Державний апарат загалом усе ще підтримує владу.

Не можна сказати, що він посипався, проте ерозія вже відбувається.

Звільнення чиновників ідуть хвилею і залежать від різних чинників. Наприклад, побачила людина відео з побиттям протестувальників і прийняла остаточне рішення не брати в цьому участі.

Однак відповідь на запитання, чи стане це явище масовим, ми дізнаємося лише тоді, коли з'явиться альтернативний центр тяжіння для держапарату.

Ситуація із силовими структурами – складніша.

Річ у тім, що ті (поліцейські та спецпризначенці. – Ред.), які зараз перебувають на проспекті Руставелі, більшість із них – це новонабрані "тітушки", які просто пройшли прискорений курс підготовки на військовій базі "Вазіані".

Тобто в розгонах бере участь не стара поліція, не ті працівники поліції, які давно працюють у правоохоронних органах.

Тбілісі розпочинає революцію: що може забезпечити перемогу прозахідних протестів у Грузії

І як кажуть злі язики, чого я не можу ні підтвердити, ні спростувати, нових "поліцейських" у Вазіані натаскують російські інструктори.

Що стосується силових структур, то там поки що зафіксовано лише поодинокий випадок звільнення на знак протесту.

Але набагато цікавішим є той факт, що в центральних відділеннях поліції відмовилися приймати затриманих під час протестів.

Уточню, що це поки що також неперевірена інформація, але є сигнали, що поліція відмовилася приймати затриманих, оскільки ті були побиті. Зрештою їх змушені були відвезти в інші ізолятори, а деяких довелося везти в лікарні.

Аналогічна ситуація з армією, яка дуже незадоволена владою.

Причина дуже проста: серед військових фактично неможливо знайти прихильників РФ.

Звичайно, можна витягти якогось генерала з нафталіну, але що робити із середньою офіцерською ланкою?

Зрозуміло, що армія зберігає лояльність владі, тому що це силова структура. Але в разі, якщо влада стрілятиме в простих громадян, ця лояльність може зникнути.

Фактор Саломе Зурабішвілі

Каталізатором протестів можуть стати президентські вибори, заплановані на 14 грудня.

Зрозуміло, що влада хоче якнайшвидше усунути з посади президента Саломе Зурабішвілі і посадити свого ставленика.

Тим паче, що термін повноважень Зурабішвілі дійсно закінчується.

Однак якщо нещодавні парламентські вибори були несправедливими і не вільними, отже, і парламент не є легітимним.

А якщо парламент нелегітимний, то як він може обрати легітимного президента?

Тому Саломе Зурабішвілі пропонує таку схему: повернення старого парламенту і старого уряду, а також призначення нових виборів.

Відповідний запит вона вже подала до Конституційного суду. Можливо, Конституційний суд затягуватиме з рішенням, оскільки влада сподівається, що протести хоч трохи видихнуться (3 грудня КС Грузії відмовився розглядати цей позов. – Ред.).

І щойно Конституційний суд ухвалить своє рішення, і воно полягатиме в тому, щоб не задовольняти позов Зурабішвілі, вона може оголосити, що влада вийшла з конституційного поля, і почати формування нового центру сили, якому перепідпорядковується держапарат.

І це важливо, оскільки тоді чиновникам буде куди йти.

Утім, у такому разі грузинська влада може спробувати вирішити цю проблему силовим шляхом. На жаль, у Грузії можливий не тільки революційний, а й контрреволюційний сценарій.

Гібридний і силовий вплив РФ

Сліди впливу Росії завжди присутні. Просто питання, в якій формі Росія бере участь у нинішніх подіях.

Природно, вони не беруть участі у відкриту, прапорами не розмахують.

У нас є маса народу, які вірять, що з Кремля безпосередньо дзвонять Іванішвілі (Бідзіна Іванішвілі, засновник і почесний голова "Грузинської мрії". – Ред.) і кажуть, що необхідно зробити.

Як я вважаю, Росія використовує більш тонкі методи роботи.

Інша справа, що так, інтереси Іванішвілі та інтереси Кремля зараз збігаються. Вони почали збігатися з лютого 2022 року. І чим далі, тим більше вони збігаються.

Також багато грузинів вірять у те, що в разі, якщо революція переможе, Росія почне бойові дії. Однак це не питання віри, це питання знання.

У Росії сьогодні в Цхінвальському регіоні – приблизно 40 танків і 36 САУ.

Чи достатньо цього, щоб окупувати Грузію? Ні.

Чи достатньо цього, щоб захопити Тбілісі? Ні.

Чи достатньо цього, щоб ризикнути і влаштувати військову авантюру? Теж, думаю, ні.

До прямої військової агресії Росія не готова. Ба більше, я не думаю, що у Росії є додаткові військові сили, які вона може перекинути на Грузію.

Інша річ, що, звісно, будуть провокації. Якщо, не дай боже, на вулицях Тбілісі проллється кров, це точно буде з ініціативи Росії.

Тому що грузинська влада чудово розуміє, що буде, якщо проллється кров.

Що залежить від Заходу?

Позиція західних країн принципово важлива.

Тому що якщо Захід визнає ці вибори і скаже "Грузинській мрії" – окей, хлопці, ви такі погані, але ми вас приймаємо такими, якими ви є, – у протестів не буде можливості розвиватися далі.

Зокрема, держапарат, побачивши таку позицію Заходу, хіба він буде готовий перейти на бік альтернативного політичного центру? Звісно ж, ні.

 

Розмовляв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: