Грузія не здається: чому повернення Трампа не допомогло проросійській владі здолати протести

Протести в Грузії "за будь-яких умов" не протримаються до інавгурації Дональда Трампа 20 січня – таку гучну заяву на початку грудня зробив прем'єр Іраклій Кобахідзе.

Як мінімум, можна говорити, що цей прогноз уже провалено.

Протести не тільки не завершилися, а й стали масштабнішими, популярнішими і, найголовніше, креативнішими.

Незважаючи на весь тиск, суспільство не здається і продовжує боротися за європейське майбутнє своєї країни.

Водночас ставка партії влади "Грузинська мрія" на те, що зміна адміністрації в США дасть їй змогу вийти з ізоляції, явно провалилася.

А в Євросоюзі перша країна публічно заявила про невизнання легітимною нинішньої влади Грузії.

Напад у Батумі

Стратегія партії "Грузинська мрія" та її засновника Бідзіни Іванішвілі досить проста.

Ігнорувати критику як всередині країни, так і від інших держав, поступово "закручувати гайки" в країні, щоб у якийсь момент, коли Захід втомиться від протистояння і втратить віру в можливість безкровної зміни влади, запропонувати певні поступки в обмін на визнання сформованого статус-кво.

Саме цим грузинська влада планувала зайнятися в новорічні свята, коли увага простих громадян зайнята не політикою. Саме в ці дні відбувалися масштабні чистки в міністерствах та інших держструктурах.

Нелояльність значної кількості чиновників середньої ланки виявилася вкрай неприємним сюрпризом для влади – і "Грузинська мрія" вирішила діяти у відповідь.

Однак свята минули, а активність протесту на спад не пішла. І відповіддю на це стала вже традиційна жорстокість силовиків.

Показовими стали події в Батумі 12 січня, коли серед затриманих опинилася відома журналістка, засновниця онлайн-видань Batumelebi і Netgazeti Мзія Амаглобелі.

Батумі стало показовим і у зв'язку з іншою подією – за кілька днів у цьому місті в готелі "Шератон" побили колишнього прем'єр-міністра і засновника опозиційної партії "За Грузію" Георгія Гахарію. Серед нападників були помічені депутат парламенту від керівної партії Дмитрій Самхарадзе і заступник міністра економіки Аджарії Георгій Манвелідзе.

Напад стався відразу після того, як погрози на адресу експрем'єра від "Грузинської мрії" озвучив почесний голова цієї партії Бідзіна Іванішвілі.

І не менш промовистий момент: на тлі знищення доказів поліція тепер прагне зробити Гахарію ініціатором конфлікту і погрожує відкрити справу проти нього.

Однак усе це не впливає на налаштованість суспільства продовжувати опір.

15 січня в Грузії відбувся перший за багато років масштабний страйк – і в ньому взяли участь сотні компаній, включно з великими, яким начебто невигідно сваритися з владою.

Страйк тривав лише кілька годин, проте в майбутньому може протривати довше.

І звісно ж, продовжуються масштабні протести студентів – у них беруть участь сім провідних університетів країни.

Запрошення від Лаврова

Цікаво, як нинішній антизахідний розворот Грузії сприйняли її сусіди.

Союзниками нинішньої влади, поряд з очікуваними Росією, Китаєм та Іраном, виявився і сусідній Азербайджан.

Ба більше, саме Баку стало для "Грузинської мрії" де-факто "рятувальним колом", яке підживлює її дефіцитну легітимність на міжнародній арені.

Водночас інший сусід Грузії – Вірменія – щосили прагне ігнорувати гостру політичну кризу біля своїх кордонів.

З одного боку, офіційний Єреван свого часу привітав "Грузинську мрію" з перемогою на парламентських виборах, а її призначенця Михеїла Кавелашвілі – з обранням на посаду президента.

А з іншого – після парламентських виборів у Грузії офіційних візитів між Тбілісі та Єреваном поки що не було. І це при тому, що до виборів такі зустрічі були досить частими.

Схоже, що прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян не дуже зацікавлений у тісних відносинах із режимом, який дедалі гірше сприймається на Заході.

І зрозуміло, що "глухий кут", у якому опинилася "Грузинська мрія", найбільше відповідає інтересам Росії, яка вже відкрито запрошує Грузію у формат "3+3".

Йдеться про концепцію, коли всі питання в регіоні Південного Кавказу мають вирішуватися як країнами цього регіону (Грузією, Вірменією та Азербайджаном), так і трьома країнами-сусідами: Росією, Туреччиною та Іраном. Тобто – без втручання Заходу.

Показово, що в РФ настільки сподіваються затягнути Грузію до цього формату, що намагаються не помічати, що вони самі визнають у регіоні окремими державами анексовані в Грузії Абхазію і Південну Осетію.

І зараз у Кремлі сподіваються отримати від цього дивіденди.

14 січня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров відкрито заявив, що Грузія може зайняти своє місце у форматі "3+3". Зокрема, він сказав: "Перші контакти вже відбулися, наші грузинські сусіди поки що не займають відведене для них крісло, але це крісло за столом, за яким ми збираємося обговорювати проблеми регіону, завжди залишається для них доступним".

Варто зазначити, що "Грузинська мрія" не прокоментувала цинічної заяви Лаврова.

Надія на Трампа

Тим часом у США завершилася чергова передача влади, і президент Дональд Трамп вступив на посаду.

Саме на президентстві Трампа, його перемозі над "Deep state" і подальшому перезавантаженні "Грузинська мрія" останніми місяцями будувала свою пропаганду.

Саме такими наративами прем'єр Іраклій Кобахідзе, і не лише він один, годували як своїх прихильників, так і великий бізнес – по суті, вся пропаганда влади в останній місяць зводилася до того, що незабаром ставлення влади США до Грузії діаметрально змінитися.

Пропагандисти "Грузинської мрії" та їхні телеканали щосили запевняли свій електорат, що напружені стосунки зі США є результатом шкідливих дій адміністрації Джо Байдена, що завершує каденцію, і що після 20 січня все стане на свої місця.

І зрозуміло, що цього дня і прем'єр-міністр, і міністр закордонних справ Грузії привітали Дональда Трампа з поверненням до Білого дому, побажавши новому президенту успіхів і висловивши надію на поліпшення двосторонніх відносин.

Однак, на жаль для "Грузинської мрії", реальність виявилася зовсім іншою.

Замість лідерів "Грузинської мрії" в залі інавгурації нового президента з'явилася президентка Саломе Зурабішвілі – її запросив до Вашингтона впливовий конгресмен-республіканець і голова Гельсінського комітету США Джо Вілсон, який останнім часом став справжнім "американським жахом" для лідерів "Грузинської мрії".

Усі біди і невдачі "Грузинської мрії" останнього часу багато в чому пов'язані з цією людиною. Саме Джо Вілсон стоїть за санкціями проти лідерів "Грузинської мрії". Однак, схоже, він не збирається зупинятися і обіцяє "мрійникам" ще більше неприємних сюрпризів.

І якщо саму присутність Зурабішвілі на інавгурації в "Грузинській мрії" ще вдалося сприймати більш-менш спокійно, то справжнім ударом став рівень зустрічей у Вашингтоні.

З політикинею, яку в партії влади вперто вважають "пенсіонеркою", провели ознайомлювальні зустрічі майбутні держсекретар Марко Рубіо і міністр оборони Піт Гегсет.

Додаткового удару по "Грузинській мрії" завдав уже згаданий конгресмен Джо Вілсон, який став справжнім гнівом божим для нинішньої грузинської влади. "Іванішвілі, Мадуро, Хаменеї, військовий злочинець Путін, Кім Чен Ин, Сі Цзіньпін, терористи Аль-Бадра... Санкції настають, готуйтеся", – написав конгресмен.

Вілсон не оминув увагою і де-факто прем'єр-міністра Кобахідзе. У відповідь на його привітання він написав: "Маріонетковий прем'єр-міністр Іванішвілі – не друг президента Трампа, він пішак Комуністичної партії Китаю та іранського режиму і скоро опиниться в списку санкцій США".

І щойно Дональд Трамп подасть сигнал, що він підтримує таку риторику – це призведе щонайменше до серйозних проблем як усередині "Грузинської мрії", так і в їхніх стосунках із бізнесом, адже стратегія "протриматися до 20 січня" явно провалилася.

І хоча Євросоюз традиційно відстає від Сполучених Штатів – проти запровадження санкцій виступають проросійські Угорщина та Словаччина, – однак і тут є важливі сигнали для Грузії та її суспільства.

Йдеться про рішення парламенту Естонії вважати легітимним президентом Грузії Саломе Зурабішвілі та відповідно – не визнавати легітимними ані парламент і уряд Грузії, ані "президента" Кавелашвілі.

Ще тиждень тому офіційний Тбілісі міг стверджувати, що Естонія діє не в інтересах свого народу, а виконує завдання адміністрації Байдена. 

Однак тепер така риторика стає неможливою. Як наслідок – у "Грузинській мрії" спробували проігнорувати це рішення, заявливши, що залишаються "в односторонній дружбі з Естонією". 

А головне, що такий крок Таллінна має всі шанси стати важливим прецедентом – вкрай небажаним для Бідзіни Іванішвілі та його команди. Цей приклад можуть наслідувати й інші країни ЄС, а також Україна.

* * * * *

Тим часом Бідзіна Іванішвілі почав останню операцію з порятунку своїх активів на Заході.

Після персональних санкцій США, звісно, він більше не довіряє західним інституціям і намагається зосередити всі свої активи в Грузії. Тим паче, що вже з'явилася інформація про те, що Велика Британія також всерйоз розглядає можливість запровадження щодо нього аналогічних санкцій.

З цією метою, як повідомляють грузинські ЗМІ, він уже заснував у Грузії кілька компаній на ім'я членів своєї родини.

Це показник того, що Бідзіна Іванішвілі разом із "Грузинською мрією" ні від чого відмовлятися не збираються і, попри сильні протести громадськості, боротимуться до останнього подиху.

Для нього утримання влади залишається єдиним способом зберегти своє майно.

І це означає, що боротьба буде важкою, тривалою і безкомпромісною.

І хоча силові структури, як і раніше, залишаються лояльними нинішній владі, сидіти "на багнетах" стає дедалі менш комфортно.

Автори:

Аміран Хевцуріані, професор Грузинського технічного університету, засновник Грузинсько-Українського центру, з Тбілісі,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"