Режиму Іванішвілі додають легітимності: як та чому ПАРЄ допомагає проросійській владі Грузії

Депутати та журналісти, що здавна працюють у Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) та пам’ятають, як у 2014-2015 роках Україна відчайдушно доводила європейським колегам очевидні тези щодо Росії, цього тижня відчули у Страсбурзі чітке дежавю.

Повторюється рівно той самий сценарій, лише роль "нової Росії" перебрала на себе Грузія.

Після сумнівних парламентських виборів жовтня 2024 року, на яких західні спостережні місії, включно з Організацією з безпеки і співробітництва в Європі, побачили масові порушення та фальсифікації, а також після жорсткого придушення поствиборчих протестів у Тбілісі та інших містах – грузинська влада стикнулася з кризою легітимності.

Низка європейських країн (усі нордичні держави, Нідерланди тощо) закликали Тбілісі організувати нові парламентські вибори та провести їх без кричущих порушень. Усі без винятку міжнародні структури, що мають простір для таких рішень, утримуються від контактів з Грузією, щоб не додавати легітимності чинному парламенту країни.

Саме таку позицію обрала й Україна.

Але цього тижня проросійська влада Грузії готується отримати важливу перемогу.

ПАРЄ на сесії у Страсбурзі планує підтвердити повноваження тієї "версії грузинського парламенту", де немає жодного представника опозиції, та стати першим міжнародним органом, що припинив цю неформальну блокаду режиму Бідзіни Іванішвілі.

Початковий проєкт рішення, який бачила "ЄвроПравда", був взагалі катастрофічний. Втім, зараз триває боротьба за його зміну.

Що відбувається, чому в Європі є таке гаряче бажання "пробачити" грузинську владу та чому це важливо – у поясненні "Європейської правди" зі Страсбурга.

Грузія в тіні Азербайджану

Підвалини історії, що розгортається у Страсбурзі просто зараз, були закладені задовго до скандальних грузинських виборів; тож почнемо з цього.

Рік тому, 24 січня 2024 року, однією з ключових тем для обговорення у ПАРЄ стали парламентські вибори в Азербайджані. Ця країна ніколи не була взірцем демократичних стандартів, але на голосуванні восени 2023-го рівень порушень був безпрецедентним навіть за азербайджанськими мірками, а влада країни, здавалося, свідомо йшла на конфлікт із Заходом (детально про це ми розповідали тоді у статті "Азербайджан виштовхують з Європи").

Тоді ПАРЄ абсолютною більшістю голосів (лише 10 депутатів виступили проти) ухвалила рішення про політичні санкції щодо Азербайджану. Асамблея відмовилася затверджувати повноваження національної делегації в асамблеї, доки Баку не продемонструє хоча б мінімальну повагу до стандартів організації.

Азербайджанську владу ці санкції образили. Там оголосили, що жодних поступок з їхнього боку не буде – та пішли з будівлі ПАРЄ, навіть не чекаючи на голосування. За рік, що минув відтоді, у Баку не виконали жодної вимоги, а у 2025 році азербайджанський парламент навіть не передав до Страсбурга перелік депутатів, що мають працювати у ПАРЄ.

По факту можна говорити, що Азербайджан "вийшов з ПАРЄ", хоча поки що лишився у складі Ради Європи.

Це мало на що вплинуло на практиці – співпраці Азербайджану з асамблеєю і до того тривалий час майже не було. Але у ПАРЄ не бракує "любителів діалогу", для яких такі дії азербайджанської влади стали болючими. Бо ж, мовляв, Рада Європи вже втратила Росію; тепер поволі втрачає Азербайджан; і не дай боже, втратить ще когось.

Саме на цих почуттях європейців вирішила зіграти влада Грузії.

Друзі Тбілісі, а також Росії

Про скандальні вибори у Грузії написано вже багато, як і про масові протести. Вони тривають від осені у Тбілісі та інших містах країни, але досі не привели до жодного реального результату.

Парламент, призначений після украй сумнівних виборів, розпочав роботу, проігнорувавши те, що опозиція одноголосно відмовилася визнавати результати підрахунку голосів та брати мандати. Далі був призначений новий уряд Грузії. А наприкінці грудня влада оголосила, що призначила нового "президента" Грузії Міхеїла Кавелашвілі замість опозиційної віднедавна політикині Саломе Зурабішвілі (у Грузії президента обирають на спеціальному зібранні, де ключову роль відіграє парламент).

Єдиною проблемою офіційного Тбілісі лишається брак міжнародного визнання.

Жорсткість, з якою світ відреагував на порушення на виборах, стала для грузинської влади несподіванкою. А обрання Кавелашвілі та його легітимність на Заході визнали тільки держави-ізгої, на кшталт Угорщини.

Саме тому події у Страсбурзі мають таке значення.

Тбілісі прагне створити прецедент, коли хтось визнає правомочність новообраної влади. Асамблея, налякана азербайджанським прикладом, стала ідеальним кандидатом на цю роль. Тож Грузія подала до Страсбурга "заявку" на участь у подальшій роботі асамблеї і список депутатів. Усі – обрані за списком партії влади "Грузинська мрія".

У ПАРЄ, звісно, не могли пройти повз усі ці порушення, тому сесія відкрилася оскарженням повноважень грузинської делегації. Це – формальний крок, за яким починаються дебати та фінальне рішення, що мають ухвалити у середу, 29 січня.

Саме тут історія дійшла розвилки.

Асамблея опинилася перед вибором – або відмовити грузинам у підтвердженні повноважень і таким чином ризикнути тим, що Тбілісі повторить шлях Азербайджану. Або заплющити очі на цінності та принципи організації і ратифікувати склад грузинської делегації – з усіма наслідками, які створює прецедент визнання легітимності чинного парламенту.

На жаль, у ПАРЄ зараз готуються ухвалити рішення, що відбиває другий варіант.

На сигнальному голосуванні у моніторинговому комітеті понад два десятки депутатів проголосували за нього, і лише сім – за те, щоб не визнати повноваження нової грузинської влади.

Хто просуває ідею "прощення" Грузії?

Тут є відразу кілька типів гравців. Це, зокрема, ті країни, репутація яких сама по собі викликає питання і які виступають проти санкцій, бо розуміють, що вони можуть розвернутися і проти них самих. Це, зокрема, турки, або угорська партія влади "Фідес". Азербайджанська історія стала для них дуже зручним аргументом для відстоювання ідеї "зрозуміти і пробачити владу Грузії".

"Рік тому було рішення (щодо Азербайджану), наслідки якого ми досі відчуваємо… Чи є оскарження повноважень (грузинської делегації) тим інструментом, який потрібен? Я вважаю, що це – ядерне рішення. І я не вважаю, що це добре – втрачати країну щороку", – пояснював цю логіку на дебатах угорський депутат, близький соратник Орбана Жолт Немет, який також закликав колег ставитися з розумінням до особливих геополітичних умов навколо Грузії.

Втім, є й більш впливові гравці, що взяли цю сторону.

Це, наприклад, президент ПАРЄ Теодорос Руссопулос, який боїться, що результатом його дворічного президентства стане де-факто вихід з ПАРЄ двох держав Південного Кавказу.

Або австрійський важковаговик Штефан Шеннах, який зараз захищає ідею "прощення" Грузії рівно з тими ж аргументами, з якими кілька років тому, аж до початку 2022-го, захищав "прощення" Росії заради "діалогу" з нею. Та й загалом, більшість захисників ідеї діалогу – це ті ж люди та політичні сили, що десять років тому виступали на російському боці у точно таких дискусіях, коли Україна вимагала покарання делегації РФ у ПАРЄ.

Диявол у деталях

Попри те, що зараз явну перевагу мають прибічники "м’якого підходу", поки зарано говорити, що поразка України та усіх тих, хто виступає проти проросійської влади Грузії, гарантована.

Боротьба триває, і певні успіхи вже є.

Наразі у кулуарах, у групах та у профільному комітеті ПАРЄ триває дипломатична боротьба.

Цікава деталь: на боці грузинів виявився "deep state", тобто секретаріат асамблеї та профільного комітету – і тут немає нічого дивного, зважаючи на те, що одним з адвокатів цієї позиції є президент асамблеї, грек Руссопулос. Тому перший проєкт рішення, який бачила "ЄвроПравда", був геть катастрофічним. У ньому згадки про проблеми чинного грузинського режиму були мінімізовані й створювалося відчуття, що Грузія от-от стане демократичною, достатньо лише трохи їй допомогти.

Втім, заперечити масові порушення прав людини у Грузії протягом останніх місяців було неможливо. Тому пропонувалося підтвердити легітимність та повноваження депутатів від "Грузинської мрії", але накласти на них доволі жорсткі обмеження. Зокрема – заборонити членство у ключових комітетах ПАРЄ, призначення доповідачами, членами спостережних місій тощо.

Будемо говорити відверто – це суворі санкції як для ПАРЄ.

І якби на кону не стояло питання легітимності грузинського парламенту, то цей варіант був би прийнятним… Але ця особливість змінює картину.

Ще одна проблема – те, що проєкт пропонував повернутися до питання повноважень грузинів за три місяці, на квітневій сесії, але критерії оцінки успіху Тбілісі визначив на дуже низькому рівні.

Це викликало емоційну дискусію на засіданні моніторингового комітету. Як розповіли "ЄвроПравді" кілька джерел, представники грузинської влади самі зіпсували свої перспективи, бо заявили, що не виконуватимуть геть нічого – і це схилило чашу терезів у правильний бік. Під час емоційного обговорення у проєкт погодилися додати і згадку про політв’язнів (уявіть собі, спершу комітет намагався не помітити навіть цієї проблеми!), і пункт про потребу провести дострокові вибори.

Ця битва ще триває і буде точитися до останнього моменту. Документ мають винести на голосування у залі ПАРЄ у середу надвечір.

Хоча те, що ці питання в принципі виникають у Страсбурзі, вже є тривожним дзвіночком, бо означає, що у багатьох європейських парламентаріїв вже минув шок 2022-23 років. Після початку повномасштабного вторгнення багато хто усвідомив власні помилки часів, коли вони захищали Росію та "збереження діалогу" з нею. А питання цінностей як стрижня Ради Європи знову набуло ваги.

Тепер це у минулому.

У грузинській історії ми бачимо повернення точно тих аргументів, що звучали щодо Росії. І якщо тоді можна було списувати частину проросійських настроїв на гроші "Газпрому", то зараз, із Грузією, стає очевидніше, що це – ідеологічне питання. Багато хто у Європі дійсно прагне "налагоджувати контакти" і пробачати найсуворіші огріхи.

На жаль, ці настрої сягнули також країн, які досі вважали антиросійськими і нетерпимими до порушень. Наочний приклад – досвідчена латвійська депутатка Занда Калніня-Лукашевіца, що є доповідачкою з цього питання і могла би взяти жорстку позицію – але вирішила не робити цього.

Чи вдасться це подолати і відкоригувати рішення до прийнятних обрисів? Дізнаємося у середу ввечері. А "Європейська правда" стежитиме за розвитком подій.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", зі Страсбурга