Популіст, фанат нацистів та українофоб: чому румуни готові обрати Джорджеску президентом

Якби вибори президента Румунії відбулися найближчим часом, то з високою ймовірністю переможцем став би Келін Джорджеску – представник крайньої правої частини політичного спектра, прихильник євроскептицизму та проросійського бачення картини світу.

А ще він автор скандальної заяви про те, що Україна – це вигадана держава і її територію розділять поміж собою сусіди, включно з Румунією.

Наразі підтримка Джорджеску сягає 50%, тоді як опоненти суттєво відстають.

Експрем’єр та радник чинного прем’єра Віктор Понта має 15% підтримки, лідерка Союзу порятунку Румунії Елена Ласконі та мер Бухареста, незалежний кандидат Нікушор Дан – по 10%, а кандидат від владної коаліції Крін Антонеску – лише 8%.

Спробуємо розібратися, що спричинило такі результати у донедавна найбільш стабільній державі регіону, яка послідовно демонструвала підтримку і прихильність Україні.

Союзники-опоненти

Зрозуміти передумови поточної кризи допоможе невеликий екскурс в історію становлення ключових політичних сил Румунії.

Тривалий час основна дихотомія румунської політичної системи полягала у протиборстві двох найбільших політичних партій: соціал-демократів та націонал-лібералів.

Обидві політичні сили глибоко укорінені у Румунії. Партія націонал-лібералів вважається наступницею однойменної партії, що існувала ще у королівстві Румунія в 1875-1947 роках. У 1990 році після повалення режиму Чаушеску вона відновила своє існування.

Партія соціал-демократів, в свою чергу, постала на руїнах режиму Чаушеску і її очільником був один з лідерів румунської революції Іон Ілієску.

Обидві політичні сили мають розгалужені партійні системи, що дозволяло їм не лише неодноразово формувати уряди, але й домінувати на місцевому рівні, де у націонал-лібералів завжди було велике представництво у місцевих радах, а до соціал-демократів належала найбільша кількість мерів.

Дует цих двох політичних партій неодноразово проходив через етапи "від любові до ненависті" і навпаки.

Скажімо, у період з 2011 до 2014 року обидві політичні сили входили до урядової коаліції, аж поки націонал-ліберали не вийшли з коаліції та не перейшли в опозицію.

Натомість у період з 2015 по 2019 рік партії були ключовими антагоністами. В той час як лідер соціал-демократів Лівіу Драгня намагався зацементувати позиції своєї політичної сили, націонал-ліберали звинувачували його в корупції, а на антиурядові протести виходив навіть президент Румунії, виходець із націонал-лібералів Клаус Йоганніс.

Вагомою союзницею націонал-лібералів стала третя сила – партія Союз порятунку Румунії (нині її очолює Елена Ласконі).

Після трагічного випадку в нічному клубі "Колектив" восени 2015 року, коли внаслідок пожежі загинуло 64 людини, саме Рух порятунку Румунії, з якого потім виросла партія, став драйвером антиурядових протестів, які кінець-кінцем призвели до відставки уряду соціал-демократів.

Рух і партія, що спиралися на громадянське суспільство, активістів, інтелектуалів, порушили монополію двох ключових політичних сил на владу та оголили недоліки корумпованої та закритої політичної системи.

До речі, серед засновників партії був і нинішній доволі популярний мер Бухареста Нікушор Дан, який на нинішніх президентських виборах балотується як незалежний кандидат.

Спільні зусилля націонал-лібералів (PNL) та Союзу порятунку Румунії (USR) суттєво підірвали довіру до й без того небездоганної репутації соціал-демократів.

Наслідком стало те, що на тлі регулярних антикорупційних протестів 2019 року Партія соціал-демократів зазнала важкого удару. Її очільник, одіозний Лівіу Драгня втрапив до в’язниці, а кандидатка від партії соціал-демократів Віоріка Денчіле зазнала болісної поразки на президентських виборах.

Перезавантаження румунської матриці

Події 2015-2019 року суттєво змінили сприйняття румунського політикуму рядовим виборцем.

Поява Союзу порятунку Румунії як виразника інтересів тих, хто не підтримує мейнстримні політичні сили, віра у силу протестів, що не дали соціал-демократам укорінити свою владу і опосередковано призвели до падіння Лівіу Драгні та Віоріки Денчіле, дали румунам віру у власну силу, яка може не лише долати вплив системних і глибоко укорінених політичних сил, але й служити соціальним ліфтом для лідерів нового покоління.

Коаліція у складі PNL та USR у 2021 році стала наче ковтком свіжого повітря, що давала шанси на зміни у Румунії.

Проте ейфорія тривала не довго.

Бажання лідерів USR докорінно змінювати систему наразилася на супротив основних політичних гравців, для яких давні "союзники-противники" були зручнішими і зрозумілішими за молодих реформаторів.

Відтак коаліція з USR розпалася, а націонал-ліберали та соціал-демократи вирішили піти на широку коаліцію. Вони погодили, що їх представники почергово посідатимуть посаду прем’єр-міністра Румунії, і втілили цей план у реальність – з 2021 до 2023 уряд очолював націонал-ліберал Ніколае Чуке, а у 2023 році його замінив на посаді новий лідер соціал-демократів Марчел Чолаку.

Ухвалюючи рішення про широку коаліцію, партії-антагоністи посилалися на необхідність забезпечувати національну єдність, але зовсім не взяли до уваги, що виборець, який прагне змін і який повірив у свої власні спроможності, сприйме це як змову еліт.

Ще більше виборці переконалися у цій "теорії змови" на президентських виборах минулого року.

Попри усі прогнози, у першому турі президентських виборів представники мейнстримних політичних сил – Ніколае Чуке і Марчел Чолаку – програли. Переможцями першого туру стали лідерка Союзу порятунку Румунії Елена Ласконі і "кандидат з табакерки" – представник крайніх правих Келін Джорджеску.

Коли Конституційний суд оголосив, що агітація відбувалася з порушенням законодавства і за впливу "третіх держав", виборці обох кандидатів сприйняли це як "вкрадену перемогу", і це стало моментом, з якого подальший розвиток Румунії набув непередбачуваної траєкторії.

"Флірт" із Путіним та Трампом

У той час як Елена Ласконі, хоча й обурилась, однак проковтнула скасування першого туру президентських виборів, Келін Джорджеску, схоже, не змирився з поразкою.

Він проголосив себе президентом попри те, що другого туру не було, а результати першого туру були скасовані, а до того ж – демонстративно намагався проголосувати і прийшов на виборчу дільницю у день скасованого другого туру.

Ба більше, він вирішив мобілізувати усі можливі антисистемні сили на свою підтримку.

Заяви Джорджеску набули ознак радикальності.

Він став відверто апелювати до румунських неонацистів, демонструючи симпатії як до "Залізної гвардії", так і до першого "кондукетора" Румунії часів Другої світової Йона Антонеску.

Водночас антиукраїнські заяви Джорджеску – меседж Кремлю про готовність відстоювати російські інтереси як у війні Росії проти України, так і на європейському рівні.

Показово, що Джорджеску одночасно апелює і до нової американської адміністрації, де кандидат у румунські президенти може видатися привабливою фігурою завдяки своїм консервативним поглядам та антимігрантським підходам.

У команді Джорджеску припускають, що неонацисти, неоконсерватори, неоєвроскептики та неорусофіли у своїй сукупності зможуть вивести їхнього кандидата у другий тур.

Особливо якщо їх підтримають виборці з антиелітарними настроями, яким набридла двопартійна система з націонал-лібералів та соціал-демократів, чиї вади впродовж останнього десятиріччя стали такими очевидними.

І особливо якщо румунська політична система утримається від спротиву, озираючись на загальноєвропейські тренди та потенційних патронів Джорджеску у Вашингтоні.

Додатковий ризик полягає у тому, що чимало політиків чи впливових закулісних акторів (приміром, нинішніх та колишніх представників румунських спецслужб, яких часто відносять до легендарного румунського deep state) зараз ретельно аналізують ситуацію.

І якщо частина з них намагається зберегти існуючу систему, то інша частина готова ризикнути і радше піти на контакт, а то й на альянс із новим законодавцем політичної моди Джорджеску.

Замість того, щоб рятувати скомпрометованих політичних старожилів із націонал-лібералів та соціал-демократів.

Катастрофа (не)уникна

Проте, попри високі рейтинги, існує декілька сценаріїв розвитку подій, і перемога Келіна Джорджеску на виборах у травні цього року ще не є доконаним фактом.

По-перше, не можна виключати дискваліфікації Джорджеску і усунення його з виборчого списку. Це означатиме, що і старі партії, і так звані представники deep state досягли консенсусу щодо необхідності "вберегти матрицю".

Щоправда, тоді більшість голосів Джорджеску відійдуть не менш ворожому до України (хоча, як подейкують, більш керованому) Джордже Сіміону, лідеру партії AUR, тож проблему загалом ця опція не вирішує.

По-друге, і тут усе залежить від єдності проєвропейських сил. І якщо кандидатка від USR Елена Ласконі або мер столиці Нікушор Дан погодяться поступитися у перегонах на користь одне одного, тоді другий з високою ймовірністю потрапляє до другого туру.

А вже у другому турі лишається сподіватися на мобілізацію проєвропейського виборця.

Досвід сусідньої Молдови показує, що такий сценарій не є неймовірним.

Ну і навіть якщо Джорджеску чи його дублер на цих виборах все ж переможе, опір системи ще не буде зламаний остаточно.

В Румунії лишатимуться проєвропейська коаліція та уряд.

Щоправда, цій не найстабільнішій коаліції доведеться протистояти і президенту, і третині парламенту, що його підтримує, а будь-які чвари між мейнстримними партіями загрожуватимуть розпадом коаліції.

І тоді Румунія, як донедавна Болгарія, опиниться у спіралі політичної кризи та дострокових виборів, а країна ризикує втратити статус одного з останніх оплотів стабільності у регіоні.

Автор: Сергій Герасимчук, 

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"