Болючі компроміси: що допомогло Єревану та Баку погодити мирний договір і що він змінює
"Тепер ніщо не заважає підписанню мирного договору між Вірменією та Азербайджаном, який має прокласти шлях до міцного миру на Південному Кавказі", – переконаний президент Франції Емманюель Макрон.
13 березня сталася справжня сенсація. Спочатку в Азербайджані, а згодом і у Вірменії заявили, що проєкт мирного договору між країнами остаточно узгоджено і незабаром буде підписано.
Попри те, що вже більше року сторони стверджували, що мирний договір узгоджено на 90% чи навіть на 95%, шанси на його підписання найближчим часом виглядали вкрай примарними.
Річ у тім, що мирний договір був потрібний насамперед Вірменії – він відкривав можливість розблокування кордону з Туреччиною (на що в Анкарі відмовлялися йти до улагодження Єреваном усіх питань із Баку), а це своєю чергою дозволяє вийти Вірменії з напівізоляції, коли її експорт може транспортуватися або через Іран, або через Грузію.
Азербайджану цей договір був потрібен набагато менше. Баку вирішив всі питання з відновленням територіальної цілісності і у переговорному процесі стоїть на позиції сильної сторони. А відповідно, потреба Вірменії у мирному договору сприймалася як можливість вимагати додаткових поступок.
Як наслідок, азербайджанська сторона часто висувала до Вірменії все нові й нові вимоги. Часто – відверто знущальні, як-от вимога змінити державний герб, оскільки там зображено гору Арарат, яка знаходиться на території сучасної Туреччини.
То чому ж цей мирний договір все ж було погоджено?
Чи означає це, що Вірменія виконала всі вимоги Азербайджану? Тобто фактично капітулювала?
Чи навпаки – змінилися зовнішні обставини, і тепер Азербайджан став зацікавлений у компромісі?
А разом із тим, наскільки виправдані очікування, що підписання мирної угоди забезпечить стабільний мир на Південному Кавказі?
Угода "без таємниць"
Першими про узгодження всіх позицій мирного договору заявили в Азербайджані. І це досить показово.
Як згодом заявили в МЗС Вірменії, сторони обговорювали можливість спільної заяви стосовно завершення перемовин, "проте офіційний Баку вирішив зробити односторонню заяву".
Цей приклад показує, що навіть після підписання мирної угоди відносини між країнами явно не стануть автоматично мирними. Тим більше, що багато суперечливих питань не будуть включені в цю угоду.
Про що домовилися сторони? Варто зазначити, що наразі проєкт мирного договору ще не оприлюднений. І не виключено, що і не буде оприлюднений до підписання.
"У цій угоді немає жодних таємниць від суспільства. По суті, окремі статті угоди вже були опубліковані, тому не можна стверджувати, що громадськість не знайома з її змістом. Так, повний текст не було прочитано широкою аудиторією, але ключові положення відомі, оскільки обговорюються вже чотири роки", – запевняє прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян.
За його словами, мирна угода за своєю суттю є компромісним текстом. "Якщо було досягнуто згоди, це означає, що азербайджанська сторона визнала цей текст певною мірою вигідним для себе, а Республіка Вірменія вирішила, що він також вигідний і для неї", – переконує Пашинян.
При цьому він уточнює, що "в угоді немає жодного одностороннього положення – і це дуже важливо".
"Немає жодного пункту, який стосувався б виключно Республіки Вірменія і не торкався б Азербайджану",
запевняє голова вірменського уряду.
Та як відомо, "диявол ховається у деталях".
А тому не виключено, що оприлюднення повного тексту угоду ще викличне гостру критику, насамперед з боку вірменського суспільства.
Два непростих компроміси
Ще один важливий момент – далеко не завжди однаковий підхід до всіх підписантів угоди є однаково вигідним (чи невигідним) для всіх сторін.
Отже, офіційно повідомляють таке: перемовини були завершені після того, як "Вірменія прийняла пропозиції Азербайджану стосовно двох пунктів проєкту угоди про нормалізацію відносин, які досі не були погоджені".
Перший пункт – сторони відмовляються від подання позовів одна проти одної у міжнародні суди.
Формально це вимога для обох сторін, але де-факто це є дуже болючою поступкою саме Вірменії.
Про можливість такої поступки стало відомо ще минулого тижня, коли несподівано у відставку подав представник Вірменії з міжнародних правових питань Єгіше Кіракосян, за неофіційними даними – на знак протесту проти рішення уряду відкликати всі міждержавні позови до Азербайджану.
До речі, лише рік тому Вірменія ратифікувала Римський статут, тим самим пішовши на загострення відносин із РФ, насамперед для того, щоб мати можливість подання позовів проти керівництва Азербайджану.
Тепер про це все можна забути – і така відмова може бути досить гостро сприйнята у суспільстві.
Другий погоджений пункт – сторони домовилися про відмову від розміщення на кордоні сил третіх країн. Втім, в Єревані уточнюють, що цей пункт не стосується спостережної місії ЄС, оскільки вона складається з цивільних осіб, нехай навіть часто – з військовим бекграундом.
Європейська місія спостерігає за режимом припинення вогню на вірмено-азербайджанському кордоні, і робить це досить успішно – поява місії призвела до радикального зменшення військових інцидентів на лінії розмежування.
І саме тому робота цієї місії завжди дратувала Баку і там завжди вимагали її виведення. Тож ще варто дочекатися, чи розділяє Баку трактування цього пункту Єреваном, чи буде вимагати й виведення місії ЄС.
Мир з оглядкою на РФ
Інше питання – чому після кількох років невдалих перемовин сторони саме зараз зуміли досягти компромісу?
Не виключено, що у Баку та Єревані орієнтувалися на інший мирний процес – намагання адміністрації президента США Дональда Трампа зупинити бойові дії між РФ та Україною.
Невипадково Азербайджан та Вірменія оголосили про готовність підписати мирну угоду відразу після україно-американських перемовин у Джидді, за результатами яких вперше з’явилися контури майбутнього перемир’я в російсько-українській війні.
Який зв'язок між цими подіями?
Велика війна у Європі відвертає увагу світу від менших конфліктів – і Азербайджан повною мірою скористався цією можливістю. У вересні 2023 року відбулася третя карабаська війна, внаслідок якої було повністю розгромлено карабаських вірмен, а Азербайджан відновив свою територіальну цілісність.
Такі дії Баку суперечили тристоронній заяві, підписаній у 2020 році Владіміром Путіним, Ільхамом Алієвим та Ніколом Пашиняном, яка поклала край другій карабаській війні. Проте у Баку розуміли, що Росія ослаблена війною проти України і не зможе діяти так, як вона звикла.
Велика війна в Україні повністю змінила розклад сил у багатьох регіонах, в тому числі на Південному Кавказі.
Росія стала залежною від сірого імпорту, який йшов в тому числі і через Південний Кавказ. На додачу, Азербайджан став дуже важливим партнером для РФ у питанні обходження енергетичних санкцій.
І хоча інтереси Баку та Москви часто збігалися, проте це вже не були відносини типу керівник-підлеглий.
Зміна відносин стала особливо помітною після збиття над Грозним пасажирського літака азербайджанських авіаліній. В Баку відреагували на цей інцидент досить жорстко (що само по собі було незвично для Кремля), вимагаючи від РФ визнання провини, покарання винних та офіційних вибачень.
Однак завершення чи навіть тривала пауза у війні проти України дає РФ можливість спробувати повернути свій вплив у регіонах, які там вважають своєю зоною впливу. В тому числі – і на Південному Кавказі.
І це чудово розуміють у країнах цього регіону.
Тож склалася ситуація, коли зацікавленість Вірменії якнайшвидше підписати мирний договір вперше за довгі роки збіглася з інтересами Азербайджану.
Що вирішить Туреччина?
Наразі невідомо, коли і в якому форматі буде підписаний мирний договір між Вірменією та Азербайджаном.
Однак відомо інше – цей договір не вирішить усіх проблем, що накопичилися між країнами, які більш ніж 30 років перебувають у стані війни.
Не знята вимога Азербайджану щодо внесення змін у вірменську конституцію. "На наступному етапі очікування Баку такі: Вірменія має внести поправки у свою конституцію, де все ще містяться територіальні претензії до Азербайджану", – стверджує міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов.
Не вирішено питання про повернення військовополонених, що особливо важливо для Вірменії.
"Питання полонених ми порушуємо, і якщо воно не вирішене, це означає, що не досягнуто домовленості. Це не означає, що Вірменія не порушує це питання, а лише вказує на відсутність домовленості", – прокоментував відсутність такої домовленості у мирній угоді Нікол Пашинян.
І в цьому контексті є дуже важливе питання. Відповідно до офіційної позиції Туреччини, розблокування кордону з Вірменією стане можливим лише після вирішення нею всіх проблем з Азербайджаном.
Розблокування цього кордону є вкрай важливим для Вірменії. Нагадаємо, що наразі 70% вірменського експорту, включаючи весь експорт до ЄС, транспортується через Грузію.
Стрімке падіння Тбілісі в орбіту впливу РФ суттєво збільшує ризики для Вірменії. Тим більше, що інші 30% її експорту транспортуються через Іран – і цей маршрут також складно назвати надійним.
Підписання мирного договору з Азербайджаном дає Вірменії надію досягти прориву і у відносинах із Туреччиною. А такий прорив вірменські політики називають обов'язковою умовою для розвороту від РФ на Захід.
Та чи вважатиме Анкара підписання мирного договору достатнім, щоб говорити про виконання своїх вимог?
Чи у Туреччині вимагатимуть від Єревана вирішення всіх суперечливих питань із Баку – і лише тоді будуть готові вести перемовини про розблокування кордону?
Показово, що на відміну від вітальних заяв європейських лідерів, реакція Туреччини була досить холодною. "Уважно стежимо за процесами між Азербайджаном та Вірменією, питаннями мирного договору та робимо відповідні кроки", – заявив радник президента Реджепа Таїпа Ердогана Акіф Килич.
Інший показовий момент: відразу після оприлюднення інформації про завершення роботи над мирною угодою Нікол Пашинян провів пресконференцію саме для турецьких ЗМІ. Там він озвучив низку сигналів про готовність до якнайшвидшого прориву у відносинах з Анкарою, зокрема у питанні розблокування транскордонного сполучення.
І навіть оголосив, що "міжнародне визнання геноциду вірмен сьогодні не входить до пріоритетів зовнішньої політики Вірменії".
Рішення Туреччини може стати вирішальним – і в Анкарі це розуміють. Втім, є реальний шанс, що за сприяння європейської дипломатії компроміс буде знайдено.
І тоді у Вірменії з’явиться реальний шанс вирватися з зони впливу РФ.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"