Балканська "залізна завіса": як країни регіону розходяться по різних військових союзах

Сербія, яка 30 років декларувала свій нейтралітет, несподівано оголосила про плани створення військового союзу. Ба більше – військового союзу із країною, яка є членом ЄС та НАТО.

Втім, на цьому інтрига завершується, адже цією країною є Угорщина – наразі найбільш дружня до Сербії (та особливо – до сербської влади) країна всередині Альянсу.

Такий крок Белграду став відповіддю на створення у регіоні іншого військового союзу – напередодні про це оголосила Хорватія, Албанія (обидві – члени НАТО) та частково визнана країна Косово.

І хоча наразі незрозуміло, які зобов’язання взяли ці країни по відношенню одна до одної, однак розділ регіону на два відверто ворожі блоки є вкрай небезпечною тенденцією, яка посилює ризики розмороження гарячого конфлікту.

"Не дозволимо нікому дестабілізувати регіон"

"Цей крок є порушенням так званої субрегіональної угоди про контроль над озброєннями від 1996 року, але ми бачили з реакції Хорватії та деяких інших частин регіону, що вони не дуже зацікавлені в цьому. Я майже переконаний, що НАТО навіть не було поінформовано і що їм навіть не сказали, які угоди були порушені", – заявив 19 березня Александар Вучич.

Так президент Сербії відреагував на новину про створення військового союзу трьома країнами регіону: Хорватією, Албанією та Косовом. Нагадаємо, що останню у Белграді вважають невід’ємною складовою сербської держави, а тому особливо гостро реагують на подібні новини.

Про створення цього військового союзу було оголошено 18 березня.

Як зазначається, цей союз має сприяти співпраці країн "у розбудові оборонного потенціалу та оборонної промисловості…, протидію гібридним загрозам та посилення стратегічної стійкості, надання повної підтримки євроатлантичній та регіональній оборонній інтеграції".

Не виключено, що незабаром до цього союзу доєднається й Болгарія.

В контексті того, що більшість підписантів угоди і так вже є повноцінними членами НАТО, метою цього об’єднання є, скоріш, сприяння інтеграції до Альянсу Косова – держави, яка декларує прагнення увійти до НАТО, проте до вирішення всіх суперечок із Сербією це виглядає неможливим.

"Метою цієї співпраці не є створення загроз будь-кому. Це сигнал тим, хто має намір загрожувати регіону – ми демонструємо їм, що ми разом і не дозволимо нікому дестабілізувати регіон…. Ця  угода є декларацією кожній країні, яка націлена на дестабілізацію",– заявив міністр оборони Косова Еюп Мачедонсі.

І хоча ніхто з підписантів цієї військової угоди не казав, що за країна є загрозою стабільності у регіоні, проте це очевидно –

цей сигнал направлено насамперед проти Сербії.

Варто нагадати, що за останні півтора року у Косові (а точніше – на півночі країни, населеній етнічними сербами) сталися два гучні теракти. Організовані, на думку влади Косова, за прямого сприяння Сербії.

На додачу, для Косова існує ще один ризик. Досі процес створення армії цієї країни штучно гальмувався Заходом, натомість безпеку Косова мав гарантувати KFOR – багатонаціональний миротворчий контингент під егідою НАТО.

Проте тепер ніхто не може гарантувати збереження цих миротворців. Зокрема, під час свого першого президентського терміну Дональд Трамп оголосив ідею компромісу, в рамках якого північна частина Косова має бути передана Сербії. Звичайно, що у Косові були категорично проти цієї ініціативи. 

Здавалося, після поразки Трампа на виборах 2020  року про неї можна було забути. Проте після повернення Дональда Трампа у Білий дім зростає ризик того, що до цієї ідеї повернуться. В тому числі – використовуючи погрозу прибрати місію KFOR як інструмент тиску на Косово.

Тож, у Приштині дають зрозуміти – найкращим виходом у нинішній ситуації є активізація зусиль зі створення повноцінної армії. Тим більше, що є країни, які готові їм в цьому допомогти.

"Ми зрозуміли їхній меседж"

"Минув час, коли Хорватія запитувала Белград, що їй дозволено робити і як вона повинна це робити, і це ніколи не повториться. Ми є незалежною державою протягом 35 років, ми пройшли через п’ять років агресії... Хорватія має право підписувати меморандуми. Косово є дружньою країною, яку ми визнали, і інші країни приєднаються до цього Меморандуму. У документі не згадується Сербія, агресія чи будь-яка діяльність, яка може загрожувати комусь, включаючи Сербію",– стверджує віцепрем’єр та міністр оборони Хорватії Іван Анушич.

У Белграді, звичайно, дотримаються протилежної думки.

"Вони розпочали гонку озброєнь у нашому регіоні, це складна ситуація для нас, звичайно, непроста, але ми зрозуміли їхній меседж. І ми збережемо нашу країну, стримаємо їх і завжди успішно захищатимемо її від будь-якого потенційного агресора, навіть такого могутнього", – заявив Александар Вучич після зустрічі із генсеком НАТО Марком Рютте.

Втім, крок Белграда у відповідь виявився несподіваним навіть для багатьох громадян Сербії.

Вже наступного дня у сербських ЗМІ з’явилася інформація про наміри створити військовий союз між Сербією та Угорщиною. І що вже незабаром цей союз може бути офіційно підписаний.

З однією сторони, такий крок виглядає цілком логічним. Сербія та Угорщина підтримують одна одну, а лідери країн – Александар Вучич та Віктор Орбан – є друзями.

З іншого, незрозуміло, якою є мета цього союзу? Точно не сприяння вступу Сербії до НАТО.

Угорщина готова воювати разом із Сербією у випадку конфлікту із Косовом, Албанією та Хорватією? Також дуже сумнівно.

Не виключено, що саме цим викликана пауза із підписанням угоди – сторонам потрібно знайти формулювання, які б зробили угоду "вагомою", але одночасно не викликали б занепокоєння всередині НАТО.

Адже одна справа, коли країни прагнуть допомогти Косову – країні, яка дійсно має чималі безпекові виклики. Інша справа, коли такі вимоги висуває країна, яка досі залишається найпотужнішою військовою силою у регіоні.

Втім, політичний сигнал очевидний – Сербія демонструє, що має союзника всередині ЄС та НАТО, який готовий заступитися за неї у випадку потенційного конфлікту.

****

Показово, що реакція НАТО, принаймні публічна, на ці події виявилася напрочуд спокійною.

Створення таких союзів не суперечить статуту Альянсу, а що до того, що мова йде про союзи потенційних військових суперників, то в НАТО досі впевнені, що наявність миротворців дозволяє їм повністю контролювати ситуацію у регіоні.

А тому, схоже, ставляться до цих заяв, як до порожньої політичної гри.

Втім, така впевненість виглядала обґрунтованої кілька років тому, але не зараз. Виклики, з якими зіткнувся Альянс через корекцію зовнішньої політики США, тепер не дозволяють гарантувати  збереження такої потужної присутності на Балканах.

І тоді військові союзи, що зараз виглядають як елементи політичної боротьби, можуть стати фактором військового роз’єднання Балкан. Роз’єднання, від якого дуже недалеко й до поновлення бойових дій.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"