Світ не ділиться на трьох. Чому зустріч у Китаї стала для Путіна перемогою, але не проривом

П'ятниця, 20 листопада 2026, 08:40 — , Європейська правда
Win McNamee/Associated Press/East News
Путін, Сі Цзіньпін і Трамп перед тристоронньою зустріччю в Шеньчжені

Українські соціальні мережі у ці дні з захватом обговорювали провали російської дипломатії та особисто Владіміра Путіна на саміті у Китаї. Авторові цих рядків траплялася величезна кількість описів та зображень, що пояснювали, як Путіна принизили перед зустріччю з лідерами Китаю та США, якої він так прагнув.

Напевно, про невдачі російського лідера було приємно читати.

Проблема у тому, що це не було правдою. Взагалі.

Ні, не було приниження Путіна ані в аеропорту Шеньчженя, ані на груповому фото у переддень саміту, ані на інших церемоніях. Понад те, ситуація була рівно протилежною. Рівень зустрічі в аеропорту був неймовірно високим. Вище – лише у Трампа. Місце Путіна на групових фото свідчило, що для Сі Цзіньпіна він є другим найбільш шанованим гостем саміту. Знову ж таки, після Трампа.

Загалом, Владімір Путін виграв від китайського саміту. Говорити це неприємно, але такою є реальність. І виграв передусім інформаційно. Неможливо довести, що популярне порівняння цієї зустрічі з Ялтинською конференцією 1945 року запустили з Росії, але фактом є те, що воно грає на руку саме в Москві.

І ще один факт – те, що ці події нічого спільного насправді не мають.

Саме це є головною доброю новиною з саміту.

Попри усі бажання Кремля, тут не відбулося поділу світу "на трьох". У тому числі через, що проти такого поділу виступає Китай.

Росія не досягла важливих для себе домовленостей саме у тристоронньому форматі. А підсумкове рішення "саміту трьох" не враховує важливих для Кремля ліній і до певної міри обмежує РФ у діях. Інше питання, що зобов’язання РФ, записані у документах – ніколи особливо не цікавили Путіна. Тому це обмеження є політичним чи навіть віртуальним.

Ще більше виграв Китай, якому була вигідна і сама зустріч, і досягнуті на ній домовленості.

У цій статті "Європейська правда" пояснює, про що ж домовилися лідери, навіщо ця зустріч Сі Цзіньпіну, та чого на ній не відбулося. А насамкінець – детально пояснимо неправдивість міфу про "приниження" у Китаї.

Бажання США 

"Оцінити зустріч у балах від одного до десяти? Тоді 12!". Так президент США Дональд Трамп на борту на борту Air Force One дорогою додому відповів на запитання кореспондента NBC про враження від тристоронніх переговорів із лідерами Росії та Китаю. 

Ця зустріч відбулася у китайському місті Шеньчжень, на полях саміту тихоокеанської організації АТЕС і стала, безперечно, однією з найбільш очікуваних дипломатичних подій осені. 

Є підстави називати її історичною, адже уперше лідери цих трьох держав збираються у такому форматі. До того ж їхня зустріч відбувається на фоні затяжних збройних конфліктів – російської війни проти України та американської проти Ірану.

Тривалий час проведення цієї зустрічі було під питанням. Очікування сторін надто відрізнялися, перспективи знайти спільний знаменник навіть не проглядалися. Були також теми, на обговоренні яких наполягав один або двоє з учасників, а інший або інші – були категорично проти. 

Ці розбіжності так і не подолали – але, зрештою, на них закрили очі.

У кожного з трьох лідерів були свої підстави погодитись на зустріч.

Для президента США такі переговори стали можливістю показати свою силу після болючої поразки на проміжних виборах, які можуть призвести до скорочення його реальної влади. 

Крім того, у американського лідера є як мінімум два питання, які потребували обговорення і з Пекіном, і з Москвою одночасно. Трамп досі шукає можливість завершити свою війну з Іраном так, щоби це не виглядало поразкою США. А крім того, він давно прагне домовитися про регулювання ядерного потенціалу, яке би обмежувало також Китай. 

Щоправда, обидві його цілі лишилися не втілені. 

Плани Китаю

Для голови Китаю ця зустріч мала вагу навіть суто через те, що він був її господарем. Саме до нього приїхали інші лідери. Не дивно, що наратив про історичність саміту активно поширювали китайські державні медіа – якщо ця подія увійде у підручники історії, то нехай там буде записано, що відбулась вона саме у Китаї.

Однак у Сі Цзіньпіна є також інша, дуже практична причина бути прибічником таких переговорів. Для Китаю вигідні будь-які рухи, що не лише виводять Путіна з міжнародної ізоляції, а й відновлюють його міжнародну вагу. 

Це не питання дружби чи, тим більше, альтруїзму. 

Відбілювання і дипломатичне посилення російського агресора вигідно самому товаришу Сі щонайменше з двох причин. 

По-перше, наслідки для Путіна від його війни проти України дозволяють уявити наслідки імовірної китайської війни проти Тайваню. Хоч ситуації і не є рівнозначними, але створення прецеденту, коли попри вчинений ним злочин агресор швидко відновлює, а то і посилює міжнародну повагу – суттєво полегшить ситуацію для самого Сі у разі, якщо йому доведеться опинитися, до певної міри,у путінській ролі.

По-друге, Китаю вигідно, що Росія перебрала на себе роль світового зла. 

Згадайте, як до 2022 року США ефективно об'єднували західний світ у протидії Китаю, позиціюючи його як головну загрозу західному способу життя. Від 24.02.2022 це змінилося. Із однозначно "поганого хлопця" Китай перетворився на брокера, з яким Захід має домовлятися для тиску на Росію (а на додаток ще й на Північну Корею). 

Так, ця стратегія вимагає від Китаю утримувати "нове зло", тобто Росію, у певних межах. Проведення такої щодо ядерної зброї стало одним із результатів саміту трьох, але про це трохи далі.

"Ялти-2" не сталося, і ось чому

Інтереси Кремля частково збігаються з американськими та китайськими. 

Очевидно, що міжнародне посилення Росії цікаве не тільки товаришу Сі, а й Путіну, і китайський саміт став для нього унікальним шансом. Росія, на відміну від США та Китаю, не є ключовою державою світу за жодним показником, крім кількості ядерних боєголовок. Її економіка не дозволяє і близько претендувати на подібний статус. 

Тому те, що саміт відбувся, вже стало його незаперечною тактичною перемогою Путіна.

Втім, у Москви були набагато амбітніші очікування. 

Путін здавна публічно заявляє про прагнення встановити у світі нові сфери впливу. Саме це – повернення російської зони впливу у Європі – росіяни просувають на переговорах з європейськими партнерами. І саме з цим були пов’язані ключові занепокоєння у світі під час підготовки до зустрічі у Китаї. 

У медіа, серед експертів і навіть серед політиків набула популярності думка, що китайський Шеньчжень може стати "новою Ялтою", тобто місцем зустрічі лідерів впливових світових держав, які без участі інших домовляються про новий світовий порядок. Це – алюзія на Ялтинську конференцію у лютому 1945 року, що зібрала лідерів трьох держав союзниць – СРСР, США та Британії – які рухалися до перемоги у війні проти нацистської Німеччини та її сателітів.

Ялта-1945 сама по собі не поділила світ, але заклала підвалини для такого поділу та нового світового порядку. 

Не лише в Україні, а й у інших європейських державах протягом останніх тижнів у соцмережах обговорювали апокаліптичні сценарії нового поділу. Навіть німецький канцлер Фрідріх Мерц у четвер коментував можливість "нової Ялти", публічно виступивши проти неї. 

Росія активно доклалася до просування цього наративу. 

Навіть після переговорів трійки Путін продовжив натякати на таку можливість. "А що поганого було у Ялті?", – звернувся він до російських та світових журналістів та додав, що "було би непогано", щоби зараз, як і у 1945-му, зустріч "зафіксувала реалії", щодо сфер впливу. 

Та попри мрії Путіна, шанси на "Ялту-2" були нульовими від початку.

Можливо, особисто Дональд Трамп і погодився би з ідеєю свого друга Владіміра щодо поділу світу. Але бажані для Росії кордони не мали жодного шансу бути затвердженими з боку США (а особисто Трампу у разі його неузгоджених дій з Конгресом такі дії загрожували серйозними проблемами).

Та найголовніше те, що для Сі Цзіньпіна цей варіант є не просто неприйнятим – навіть не обговорюваним.

Москва – не той гравець, із яким Пекін готовий ділити будьщо (крім хіба що російської ж нафти та території). Натомість Китай просуває ідею мультиполярного світу, у якому більшу роль матимуть гравці так званого "глобального півдня", які є дружніми до Китаю або залежними від нього. Це – чітка довгострокова політика Пекіну, і не було жодних підстав очікувати, що зустріч на трьох у Шеньчжені здатна її змінити.

Тому хоча Росія і вийшла з тристоронньої зустрічі безумовно у плюсі, але не отримала чогось надзвичайного. А єдиний узгоджений сторонами документ можна навіть назвати неприємним для Кремля. 

Цей документ засвідчив, що головним переможцем китайської зустрічі є сам Китай. 

Рішення саміту Сі, Трампа і Путіна: що там є чого немає

Зустріч трьох лідерів не без підстав називають історичною, адже у такому форматі вона дійсно відбулася уперше (і не факт що колись повториться).

Документ за результатами цієї зустрічі історичним точно не є.

Лідери зійшлися на форматі "спільної заяви", який не має жодної юридичної ваги, лише політичну. І навіть у цьому вигляді спільні домовленості є доволі прісними. Документ має назву "Декларація щодо миру" і складається з 4 пунктів.

Перший  – про "прихильність реформуванню ООН". Дуже загальна теза, без жодної конкретики, без згадки про реформу РБ ООН. Імовірно, цей запис був пропозицією Китаю, але наслідків не матиме.

Другий пункт – про бензин та дизель. 

"Три держави планують збільшити виробництво та постачання нафтопродуктів на благо всіх країн", каже рішення. Зверніть увагу на невигідне для Росії формулювання, яке обходить сиру нафту і каже лише про перероблену продукцію. Звучить доволі знущально на фоні ситуації з російськими НПЗ. А от для Китаю, який імпортує понад 2/3 необхідних їй обсягів нафти, але експортує нафтопродукти – формулювання природне. 

Третій пункт – про міжнародний кримінальний суд, і він заслуговує на розбір. Дослівно звучить так: 

"Глави трьох держав зазначають, що принцип згоди держав та дотримання імунітетів офіційних осіб держав мають фундаментальне значення, і погоджуються з тим, що Міжнародний кримінальний суд та інші аналогічні структури не повинні зловживати повноваженнями".

Ініціатором цього пункту є або США (для чинної адміністрації боротьба з МКС перетворилася на ідею фікс), або Росія (щодо Путіна діє ордер на арешт від МКС). Навіть якщо початково текст пропонували у Вашингтоні – у ньому враховане побажання Москви. Це видно з того, що до згадки про МКС додали "інші аналогічні структури". Щодо Путіна та інших посадовців РФ, як відомо, має розпочатися також розслідування Спецтрибуналу щодо злочину агресії.

А от інтересам США фінальний пункт не відповідає. Американці намагаються зупинити діяльність МКС у цілому, на це немає і натяку. А за міжнародним правом немає жодних підстав говорити, що МКС "зловживає повноваженнями у російських справах.

І, нарешті, четвертий пункт про те, що ядерна зброя ніколи і за жодних умов не має бути застосована. Це – суто "антиросійський пункт", адже лише РФ час від часу погрожує застосувати ядерну зброю. Китай послідовно виступає проти цієї можливості, і тепер саме в Китаї Путін публічно зобов’язався цього не робити. 

А от ідея США про обмеження ядерного арсеналу не знайшла підтримки (Китай виступає проти). У Пекіні погодилися лише на фразу про "запобігання поширенню ядерної зброї" – тобто, що ядерний статус не може з’явитися у нових держав.

Варто звернути увагу: про Україну у рішенні немає ані слова. Це також було прогнозовано. Китай був проти включення українського питання навіть у порядок денний розмови. І хоча зрештою під час 83-хвилинної розмови лідерів йшлося про російську війну проти України (а Трамп навіть стверджує, що про неї говорили багато) – та про жодні домовленості не йдеться. А завдяки успіху операції Сил оборони України з руйнування Кримського мосту Путін опинився у цій розмові у гіршій позиції. Складно переконувати інших лідерів у тому, що ти "перемагаєш", маючи такий новинний фон.

Втім, рішення про Україну, ухвалені без України, могли стати лише невдалими для нас. Тож добре, що їх не було.

Ніхто не "принижував" Путіна у Китаї

І, нарешті, про протокольну частину.

З якоїсь причини у середу та четвер в українському інформаційному просторі став дуже популярним міф про те, що Сі Цзіньпін підготував для Путіна принизливий прийом, всіляко демонструючи зневагу до нього і таке подібне. Цьому була присвячена велика кількість "фотожаб", описів та конспірологічних теорій.

Однак навіть коли якийсь міф є приємним для споживання – він від того не стає правдивим. Як наслідок – веде до хибних висновків. 

Адже Сі, як вже йшлося вище, має особисту зацікавленість у зворотному – у створенні прецеденту легітимізації Путіна попри міжнародні злочини, які той вчинив щодо України. Тому контакти між лідерами двох сусідніх автократичних ядерних держав були і лишаються близькими. До слова, у Шеньчжені на двосторонніх переговорах з Путіним Сі публічно повідомив, що це їхня 50-та офіційна зустріч.

Та оскільки цей міф набув в Україні аж такої популярності, його варто детально спростувати.

Це почалося ще з моменту прильоту російського правителя до китайського аеропорту, де біля трапа розгорнули масштабну церемонію зустрічі – з кількома рядами почесного караулу та сотнями дівчат, що скандували щось та виконували перфоманс із прапорцями Росії та Китаю. Така пишна зустріч сама по собі є надзвичайним кроком. Але ще важливіше те, хто зустрічав Путіна біля літака.

В Україні чомусь поширена думка, що приїзд на летовище Цая Ці, п’ятої людини у ієрархії китайської влади – це жест неповаги. Це не так і суперечить логіці. Особливо контрастно наратив про "приниження Путіна" виглядав на фоні того, що західні медіа відзначали нетипово високий рівень зустрічі російського правителя. 

Більші знаки поваги, ніж Путін і вищий рівень посадовця, що проводив зустріч – отримав на летовищі лише Дональд Трамп, і до цього ми ще повернемося. Решту лідерів, що прибули у Шеньчжень на саміт АТЕС, зустрічали посадовці рангом нижче.

Цай Ці – це один з найближчих соратників товариша Сі. Він – перший секретар ЦК Компартії Китаю і, по суті, є главою апарату китайського лідера. Такі посадовці у Китаї не їздять до гостей на летовище. Це – ознака надзвичайної поваги. Щоби це додатково підкреслити, товариш Цай довго говорив з Путіним про щось біля шикарного трапу, потискаючи йому руку.

І не треба порівнювати із тим, що Трампа, мовляв, зустрів Сі особисто. 

До слова, це був перший випадок в історії КНР, як стверджують медіа (і щонайменше перший в історії Сі), коли глава Китаю когось зустрів біля трапу. І це стало відповіддю на аналогічну і так само безпрецедентну зустріч у США, коли Трамп особисто поїхав до Сі на летовище. Це точно не привід вважати, що всі інші лідери, до яких Сі не приїхав – отримали якийсь знак зневаги. 

Зрештою, до прем’єра Канади Карні, до прем’єра Австралії Альбанезе тощо, які прилетіли того ж дня – не поїхав і Цай Ці; їхні зустрічі теж були пишними, з танцюристками, але про настільки топових зустрічаючих не повідомляли.

А принижувати Китай вміє. 

Про це може розповісти японська делегація.

Однією з учасниць саміту стала прем’єрка Японії Санае Такаїчі. Вона нещодавно висловилася про Тайвань так, що це образило Китай, і Сі підготував їй відповідь в аеропорту. 

Церемонія зустрічі прем'єрки Японії, кадр трансляції
Церемонія зустрічі прем'єрки Японії, кадр трансляції
 
Церемонія зустрічі Путіна, фото Anupam Nath/Associated Press/East News
Церемонія зустрічі Путіна, фото Anupam Nath/Associated Press/East News

Маленький трап. Лише один ряд почесного караулу. Жодних почестей. А зустрічаюча – відставна дипломатка, Чжан Цзіє, яка закінчила кар’єру у 2021 році на посаді посла у Греції і зараз, на дипломатичній пенсії, є членкинею не дуже впливового партійного органу – національної консультативної конференції (де понад 2000 членів). 

Ось це – приниження реальне, а не надумане українським фейсбуком.

Так само з іншими епізодами, які були ілюстраціями цього міфу. 

Ні, місце для Путіна на груповому фото гала-вечері саміту у першому ряду по центру, відразу після дружини Сі Цзіньпіна – це не приниження, а рівно навпаки. Це ознака того, що для Сі російський воєнний злочинець є другим за важливістю гостем. Першим був Трамп, що стояв на цьому фото по праву руку від Сі. Це додатково доводить фото наступного дня, де дружини вже не було, і на фото Сі, Трамп і Путін стоять разом по центру.

Ні, Путін не сидів за "дитячим столиком" на вечері (невідомо, звідки пішло це дивне порівняння, що набуло популярності). Так, поруч із Сі сидів Трамп, але це знову ж таки логічно, бо для китайського лідера саме американський колега був гостем номер один. Інші президенти та прем’єри також були не поруч. 

У цій історії, де Сі Цзіньпін допоміг Путіну отримати нехай і обмежену, але вагому дипломатичну та інформаційну перемогу, не варто приписувати китайському лідерові "антиросійську" роль, якій він точно не відповідає.

І так само немає плюсів у тому, щоби заперечувати той факт, що візит до Китаю та тристоронній саміт стали для Путіна, на жаль, успішними – хоч і не проривними.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: