Прем'єр Арсеній Яценюк спробував поставити крапку в розмовах про можливість введення візового режиму з Росією. В ефірі Першого національного прем'єр заявив, що Кабмін відхилив відповідну ініціативу Радбезу: "Уряд не підтримав ідею введення візового режиму з Росією. І це – політично правильно".

Якщо говорити відверто, "остаточної крапки" ще не поставлено, адже у президента лишається право видати указ на виконання рішення Радбезу.

І, до того ж, Яценюк не сказав ані слова про другу ініціативу Радбезу – щодо введення норми про перетин кордону з Росією виключно за закордонними паспортами. Хоча раніше він висловлювався й проти цього нововведення.

Схоже, і перший, і другий пункт ще будуть приводом для апаратного протистояння між президентом та прем'єром. УП тим часом спробує розібратися, чи є потреба у таких змінах.

Поки що відкладемо політику і зосередимося на питанні безпеки кордонів, а також фінансовому аспекті.

Аргумент перший. Фінансовий

Почнемо з грошей, тут рахувати найпростіше.

Перш за все, треба зрозуміти, що у візових стосунках між країнами світу діє принцип взаємності. Введення більш жорсткого режиму перетину кордонів однією країною щодо громадян іншої майже невідворотно призводить до тих самих обмежень щодо громадян першої країни.

Без сумніву, Росія скористається цим правилом.

Отже, введення платних віз для росіян означатиме невідкладне введення таких самих віз із щонайменше такою ж самою ціною для громадян України.

Порахуємо, хто виграє від введення віз.

Держкомстат стверджує, що за 2013 рік Україну відвідало 10 млн 284 тисячі громадян Росії, зворотній потік був меншим - в Росію їздили 6 млн 140 тис українців.

Здавалося б, росіяни мають заплатити більше. Але ці цифри, нажаль, не відповідають нинішньому стану. Україна вже не контролює пункти прикордонного пропуску в Криму – регіоні, який російські туристи відвідували найбільше.

Та й взагалі, в нинішній ситуації про російський туристичний потік в Україну варто забути. Сумарно з Кримом це більше двох мільйонів відвідувань щорічно. Український туризм до Росії чекає та сама доля, але цей напрямок і до того не був надто популярним.

Отже, без туристів співвідношення стає іншим - приблизно 8 млн росіян проти 6 млн українців.

Звісно, через агресію Росії та вороже ставлення у суспільстві пасажиропотік чекає ще більше скорочення. Нині багато родин, розділених кордоном, перестали спілкуватися навіть телефоном - в колі друзі кожного з нас є такі історії.

Але й у категорії приватних візитів поїздки росіян до України будуть скорочуватися швидшими темпами, аніж зворотні поїздки українців. Не в останню чергу через те, що під "приватними візитами" часто замасковані поїздки в Росію заробітчан, а на них цей вплив поширюється меншою мірою

Тож за підсумками у 2014 року кількість візитів українців в Росію буде схожою, або навіть більшою за кількість візитів росіян до України.

У підсумку - український бюджет отримає певні кошти у разі введення платних віз. Але водночас звичайній українські громадяни понесуть ще більші втрати в якості добровільної пожертви в бюджет Росії.

Авторові даного матеріалу такий "прибуток" України не надто подобається. Хоча особисто автор не був у Росії вже років п'ять і не має таких планів на найближчий час.

Аргумент другий. Паспортний

Перед тим, як перейти до питань безпеки, варто зупинитися на більш вузькому питанні –закордонних паспортів.

Наразі існує дві держави світу, куди громадяни України можуть подорожувати без закордонних паспортів, тобто за внутрішніми документами - Росія та Білорусь. Ще до 2002 року таких країн було близько десяти – за внутрішнім паспортом можна було подорожувати майже всіма державами СНД. Найдовше – до 2005 року – право поїздок без закордонного паспорту діяло на кордоні з Молдовою.

З того часу неодноразово ставилося питання переходу на режим поїздок за закордонними паспортами з країнами-виключеннями (Росією та Білоруссю), та з політичних мотивів воно щоразу знімалося.

Але експерти в один голос твердять: закордонні паспорти – необхідні.

Це – питання безпеки.

У внутрішньому паспорті прикордонник не має права зробити жодної позначки. Навіть якщо росіянина депортували з України за порушення закону, в його документ неможливо поставити відповідний штамп. Нарешті, у внутрішній паспорт не ставлять штампи в'їзду-виїзду, тобто контроль за тривалістю перебування людини в країні суттєво ускладнений.

Політики, в свою чергу, наводять аргументи проти нового режиму поїздок - зокрема, кажуть про недостатню паспортизованість населення.

Але тепер з'явився ще один потужний аргумент проти введення закордонних паспортів. Його назва - Крим.

Росія, у разі взаємного введення паспортного режиму, почне вимагати закордонні паспорти при перетині кордону Криму з Херсонською областю. Виникає питання – як українцю, жителю Крима, який не хоче відмовлятися від громадянства, отримати закордонний паспорт для поїздок "на материк"? Як отримати його кримському підлітку, що досяг віку в 16 років? Як поновити документ при закінченні строку дії попереднього?

Звісно, теоретично така можливість лишається – треба їхати до найближчого українського Генконсульства, в Ростов-на-Дону. А це – 750 км дороги лише в одну сторону, якщо рахувати від Сімферополя.

В самому Криму наше консульство зі зрозумілих причин не з'явиться – адже українські дипломатичні установи не можуть діяти на території України.

Отже, безпекові плюси треба порівнювати з проблемами, які держава створить для кримчан-українців. Очевидного рішення тут, нажаль, немає.

Імовірно, найкращим варіантом було б відкриття нового генерального консульства України, в Краснодарському краї, поблизу керченської поромної переправи - приміром, в Анапі. Це в кілька разів скоротило би дорогу кримчан до української дипломатичної установи і дозволило би не відмовлятися від ідеї переходу на закордонні паспорти при перетині кордону.

Щоправда, отримати дозвіл Росії на відкриття генконсульства поблизу з Таманью може бути непросто.

Аргумент третій. Безпековий

А тепер - власне про візи. Не про ті, що вклеюють чи проштамповують на кордоні (вони діють лише в фінансовому аспекті, а він описаний вище), а про ті, що видаються заздалегідь - в консульствах або в електронному вигляді.

Що додає до безпеки кордону візовий режим? Відповідь проста, але перш ніж навести її, додамо ілюстративний приклад.

Відкрийте сайт консульства будь-якої держави, що має візовий режим з Україною, навіть тих, що найбільш дружні до нашої держави. Всі вони попереджують, що віза не дає права на в'їзд, остаточне рішення лишається за прикордонником.

"Віза є тільки попереднім дозволом на в’їзд, який автоматично не надає права до в’їзду її власнику", - попереджає сайт угорського посольства. "Рішення про в'їзд кожного разу приймає Прикордонна Служба", - додає польське диппредстаництво.

Це - міжнародна практика.

Насправді в нинішні часи, коли всі прикордонні пункти мають доступ до єдиної інформаційної системи, віза має ДУЖЕ невелику додану вартість у питанні безпеки кордонів. Візи є досить застарілим інструментом. Найбільша цінність у них була кілька десятиріч тому, коли прикордонник не міг перевірити, чи є дана людина в "червоному переліку" і покладався саме на візу.

Сьогодні ж головна безпекова перевага візи - те, що з вона дає консульству можливість глибше вивчити подорожуючого.

Адже прикордонник, за виключенням дуже нетипових випадків, не аналізуватиме документи, що надала людина на кордоні - він лише перевірить їх наявність.

Приміром, прикордонник не має ані часу, ані, як правило, технічної можливості зателефонувати до заброньованого готелю і перевірити, чи є справжньою сканкопія бронювання.

Він навіть не зайде в інтернет, щоби "загуглити" ім'я людини, яка, скажімо, заявить, що працює заступником міністра юстиції України. В той час як візовий офіцер у посольстві зробить це неодмінно.

Звичайно, бувають рідкісні випадки, коли при перетині кордону людину направляють на поглиблений контроль, для вивчення документів, але вони є не більше ніж виключеннями. Бо для того, щоби перевірити правдивість документів у людини, що подорожує потягом, треба або затримувати потяг на кілька годин, або знімати пасажира з потягу - а це буде постійною ганьбою, адже у багатьох випадках перевірка виявляє, що документи в порядку.

Саме задля того, щоби заздалегідь "відловлювати" сумнівні та підроблені документи, існують візові служби при посольствах. В цьому, і лише в цьому полягає додана вартість візового режиму з точки зору контролю кордону.

Але в реальному житті це допомагає відловлювати хіба що (тай то не певно) заробітчан, які недосконало підроблюють документи, щоби поїхати за кордон для нелегального працевлаштування.

Будемо відверті - в питанні трудової міграції Росія не несе серйозної небезпеки Україні.

В то й же час, операції спецслужб та криміналу за допомогою візового режиму не зупинити.

У випадках, коли йдеться про серйозну спецоперацію, будуть підготовлені бездоганні документи, які не стануть підставою для відмови у видачі візи. А "побутовий криміналітет", так званих "тітушок", значно легше зупинити без віз - оперативним введенням жорсткого прикордонного контролю, коли прикордонники самі вирішують, кого пропускати та територію країни, а кого - ні.

І, нарешті, на забуваємо про "правило взаємності" – візи будуть одночасно введені також для українців, які часто подорожують до Росії, в тому числі - зі східних областей.

І якщо тепер їм для поїздки в Росію кожного разу доведеться звертатися за візою до консульство, яке є лише в Києві, Харкові, Одесі та Львові, то чи не виникне у цих громадян бажання якнайшвидше отримати російський паспорт?

Питання, мабуть, риторичне.