Є сенс надати юридичний коментар до новини на сайті Європейської Правди "БРЮССЕЛЬ: УГОДА ПОТРЕБУЄ ДОПРАЦЮВАННЯ, АЛЕ МАЄМО ВСТИГНУТИ ДО 27 ЧЕРВНЯ", Середа, 11 червня 2014, 15:14

Судове рішення, про яке йдеться в новині, – це рішення Суду правосуддя Європейського Союзу від 11 червня 2014 року у справі С-377/12 "Європейська Комісія проти Ради Європейського Союзу", яке було оприлюднене сьогодні на веб-сайті Суду (http://curia.europa.eu/juris/liste.jsf?language=en&jur=C,T,F&num=C-377/12&td=ALL).

Суть справи полягає в наступному. У серпні 2012 року Європейська Комісія подала позов про скасування рішення Ради ЄС про підписання Рамкової угоди про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом і Республікою Філіппіни, яке було ухвалене у травні 2012 року. Комісія стверджувала, що в рішенні було неправомірно вказано так звану "правову підставу" його прийняття.

Правова підстава – це положення законодавчого акту, які надають органу влади повноваження вчиняти певні дії. Як відомо, в демократичній і правовій державі діє принцип, що владний орган може мати лише ті повноваження, які йому надані конституцією та законами держави. Цей принцип є дієвим інструментом протидії узурпації влади з боку окремих органів державної влади та держави в цілому.

Стаття 256 Договору про функціонування ЄС передбачає, що всі правові акти ЄС повинні "викладати підстави, на яких вони ґрунтуються". Це положення вимагає, щоб у кожному правовому акті ЄС було чітко визначено правову підставу повноважень відповідного органу ЄС на ухвалення цього акту, а також ключову мотивацію, що пояснює зміст ключових положень такого правового акту. Оскільки недотримання цих вимог є безумовною підставою для скасування правового акту Судом ЄС (що вже мало місце, напевно, не одну сотню разів), то преамбули правових актів ЄС є такими деталізованими і розлогими.

У своєму позові Комісія стверджувала, що в якості правової підстави рішення про підписання угоди з Філіппінами необхідно було вказати лише дві статті Договору про функціонування ЄС, які стосуються повноважень ЄС у сферах торговельної політики та політики сприяння розвитку. Натомість Рада ЄС додала до них іще чотири статті згаданого Договору, які стосуються повноважень ЄС з питань реадмісії осіб, транспорту і навколишнього природного середовища. Суд ЄС погодився з правовою позицією Комісії, визнавши, що в контексті положень угоди з Філіппінами всі ці питання охоплюються політикою сприяння розвитку. Як наслідок, рішення Ради ЄС було скасоване, але без негативних наслідків для чинності вже підписаної угоди.

З точки зору пересічного громадянина цей спір може здатися малозначним чи навіть дивною забавкою юристів. Проте це не так. Рішення Суду ЄЄ є дуже важливим для функціонування ЄС в цілому, оскільки від правової підстави залежить обсяг здатності (повноваження) різних інституцій ЄС (Ради ЄС, Європейської Комісії, Європейського Парламенту, Суду ЄС) здійснювати вплив на зовнішню політику ЄС, а також співвідношення повноважень ЄС і його держав-членів у сфері зовнішньої політики. Цей спір є черговим елементом нескінченної боротьби за зовнішньополітичні повноваження по лініях Рада ЄС – Європейська Комісія, ЄС – держави-члени, що точиться в Суді ЄС впродовж останніх чотирьох десятиліть.

Які висновки щодо сьогоднішньої ключової новини дня у сфері європейської інтеграції України дозволяє зробити цей аналіз?

По-перше, частина інформаційних повідомлень поширювала спотворену інформацію. Наприклад, в рішенні ЄС взагалі не йдеться про порушення якихось правил рибальства, до яких начебто були залучені Філіппіни, і для запобігання яким начебто необхідно терміново встигнути відкоригувати Угоду про асоціацію з Україною. Крім того, угода з Філіппінами та угода про асоціацію з Україною не належать до одної й тої самої категорії, це суттєво відмінні типи угод.

По-друге, очевидно, що рішення Суду ЄС ніяк не може вимагати перегляду положень угоди про асоціацію з Україною, і відповідно відновлення переговорного процесу.

По-третє, максимум, на що може вплинути проаналізоване судове рішення, – це визначення правової підстави в рішенні Ради ЄС про підписання економічної частини угоди про асоціацію з Україною. У цьому відношенні коментар неназваного представника Ради ЄС можна розуміти таким чином, що юридичній службі Ради ЄС необхідно буде проаналізувати проект рішення Ради на відповідність рішенню Суду ЄС. Проте слід зазначити, що аналізувати там нічого: як правова підстава рішення про підписання угоди про асоціацію вказуються лише дві статті – ст. 217 і 218 Договору про функціонування ЄС (див. проект рішення тут http://www.europarl.europa.eu/registre/docs_autres_institutions/commission_europeenne/com/2013/0290/COM_COM%282013%290290_EN.pdf), а тому спірна ситуація, що стала предметом розгляду Судом ЄС, просто не має місця у випадку рішення про підписання угоди з Україною.

По-четверте, ЄС не можна звинувачувати у тому, що він намагається зірвати чи затягти підписання Угоди про асоціацію за допомогою цього судового рішення. Як видно, цей позов був поданий досить давно, а виголошення чергового рішення Судом ЄС, – це завчасно спланований процес, який до того ж не залежить від впливу політичних інституцій ЄС. Максимум, що можна легковажно домислити – це приписати представникам ЄС чи окремих його держав-членів намір використати це судове рішення як аргумент у веденні діалогу з Україною чи іншими міжнародними партнерами. Як відомо, посилання на юридичні обмеження є сильним аргументом у веденні переговорів.

П’яте, якщо продовжувати займатися конспірологією, то можна запропонувати такі варіанти відповіді на питання, кому було вигідно запустити новину в інформаційний простір Європи і України. Це ті, кому вигідне штучно створене напруження у стосунках України і ЄС, або ті, хто намагається переконати українців, що ЄС не є надійним партнером України, або ті, хто намагається вчергове вибити з емоційної рівноваги всіх, хто прагне якнайшвидшої європейської інтеграції України.

Завершуючи аналіз, дозволю звернути увагу, що в сучасній Європі судовий контроль за правомірністю визначення правової підстави правового акту є важливим інструментом забезпечення верховенства права і контролю за діяльністю владних органів.

У статті 19 Конституції України завжди містилося положення, що дозволяє розвинути такий самий ефективний судовий контроль за українською владою на благо українських громадян: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Проте автору не відомі рішення українських судів, які б скасовували правові акти лише тому, що в них не були вказано правову підставу або було вказано хибну правову підставу. Саме тому значна частина, якщо не більшість, рішень Президента України чи Кабінету Міністрів України є правовими актами, ухваленими в традиціях деспотії, а не правової держави, оскільки взагалі не зазначають будь-якої правової підстави.

Автор: Роберт Хорольський, к.ю.н.,
юрист Юридичної фірми "ОМП"