Знайомий український дипломат розповідав, з яким жахом під час роботи за кордоном він кожного разу чекав на приїзд офіційної делегації з Києва. Адже, незважаючи на численні попередження та прохання заздалегідь узгодити час та місце зустрічей, наші високопосадовці неодмінно все робили в останній момент. Відчуваючи себе в Україні "пупами землі", вони чомусь думали, що і за кордоном усі мають під них підлаштовуватися. Проте європейські та американські політики й чиновники, як і переважна більшість населення цих країн, все планує заздалегідь. Тому багато важливих та потенційно вигідних для України зустрічей просто не відбулися.

В Європі деякі речі працюють зовсім по-іншому, і ми маємо до цього звикати. І першим до цього має пристосуватися керівництво нашої держави.

Європейська спільнота – це багато країн, кожна з яких має свої інтереси, власне бачення. У деяких питаннях їм дуже складно домовитися – необхідно провести слухання чи голосування в національних парламентах. Щодо деяких рішень потрібні навіть національні референдуми.

Тому чи не до кожного рішення ЄС підходить ґрунтовно та виважено. В Європі дуже довго все обговорюють, після чого приймають рішення і намагаються вже його не змінювати.

Цей принцип знайшов своє відображення і у довгостроковості планування, стабільності регуляторної політики. Європейцю вигідно та комфортно впроваджувати сталі зрозумілі плани на довгі роки наперед, і цьому ми теж маємо навчитися.

Подивимось, приміром, на підхід ЄС до формування аграрної політики – одного з ключових питань для населення Європи. Підхід до спільних дій європейських країн у цій царині ґрунтується на довгостроковому шестирічному плануванні, зокрема у питаннях бюджету та фінансування. Кожні шість років фокус таких програм дещо зміщується для того, щоб розвиток галузі не був однобічним.

Так, у 2000 році в рамках Спільної сільськогосподарської політики було прийнято Програму підтримки розвитку сільських районів на 2000-2006 роки. Вона передбачала підтримку розвитку села у рамках Європейського сільськогосподарського фонду керування й гарантування з основним спрямуванням на сталий розвиток сільських районів.

Далі, у 2007 році, фокус ЄС змістився на регіони, що перебувають у найменш сприятливому становищі. З метою надання допомоги в економічному розвитку таким регіонам було ухвалено Настанови з національної регіональної допомоги на 2007-2013 роки, де закріплювалися порогові значення щодо обсягів допомоги для регіонів з різним рівнем розвитку.

Одна з останніх ініціатив ЄС – Бюджет для Європи (2014-2020) – також містить комплексний підхід до розвитку сільськогосподарської політики. Реформа, передбачена документом в аграрній сфері, має бути спрямована на більш справедливий розподіл прямої підтримки аграріям, "озеленення" прямих виплат, підтримку активних фермерів, покриття рівня прямих платежів для найбільших фермерів, спрощену схему дотацій для дрібних фермерів.

Деякі ініціативи в ЄС працюють без змін десятки років. Приміром, нещодавно було внесено зміни до аграрного регуляторного документу, розробленого ще у далекому 1972 році.

В Україні з таким підходом поки все зовсім не просто: політичне життя дуже активне, за всі роки незалежності політичний ландшафт країни змінювався часто й радикально, а з ним і переглядалася державна політика практично щодо всього. Це, звичайно, не йде на користь економіці.

У нашій країні не так вже й багато прикладів реального довгострокового планування і виконання цих планів, але вони є. Гарним прикладом може бути спеціальний режим оподаткування сільгоспвиробників. Він був запроваджений ще за часів президента Леоніда Кучми на 20-річний термін. За цей час аграрна галузь мала за рахунок менших податків встати на ноги та вийти на якісно новий рівень. Результат дії цієї довгострокової пільги об’єктивно позитивний – поступово АПК вийшов на перше місце в українському експорті. Але й зазіхань урядів, депутатів на пільгу, яка принесла такі чудові результати, за ці роки було чимало.

Вони і зараз є, причому часто аргументом до перегляду служать слова: давно не переглядали, зараз це застаріле. Але на те воно й довгострокове, щоб не змінюватися щороку!

На мою думку, таке ставлення не дає нашій країні розвиватися. Уявімо, що ми будуємо будинок. Ми все ретельно спланували, але потім кожного місяця змінюємо проект: перенесли вікна, замінили матеріали, посунули стіну вбік. Очевидно, що якщо так робити постійно, ми цей будинок ніколи не добудуємо.

Україні слід навчитися складати чіткі довгострокові плани, подібні до європейських, та дотримуватися їх, незалежно від того, який склад парламенту обраний та хто зараз президент. Поки, на жаль, це не дуже виходить. Подивимось, приміром, економічну частину Угоди про асоціацію України з ЄС. Звичайно, як і все в цьому світі, угода не ідеальна. Але вона вже готова, обговорена, парафована та підписана. Квоти, відсотки по продукції, яку ми можемо постачати до ЄС, прописані на декілька років вперед. Здавалося б – бери й виконуй. Але ні, наше Міністерство агарної політики нещодавно вийшло з ініціативою знову переглянути її.

Звичайно, після певних переговорів теоретично Україна може вибити для себе якісь невеличкі зміни на краще. Але мені здається, що чітке виконання досягнутої угоди може дати нам дещо набагато більше. Це має навчити нас чомусь дуже важливому, дуже європейському: з повагою ставитися до правил, відповідати за взяті на себе зобов’язання та планувати на довгі роки вперед, причому не лише в зовнішніх відносинах, але й всередині країни.  

Автор: Володимир Макар, голова Української аграрної асоціації