Середина серпня. Світло у вікнах нашого офісу горить допізна: цього літа у компанії багато роботи.

Проте ще на початку сезону я вважав, що він стане найбільш мертвим за всю мою кар'єру інвестбанкіра: війна на сході України, катастрофа "Боїнга" з численними жертвами. Який інвестор вкладатиме гроші в цей регіон? А тим більше приїздити сюди?

Спочатку, спостерігаючи за бездиханним ринком українських акцій в Європі, я навіть подумки почав пакувати валізи, готуючись провести більшу частину літа з родиною і собакою на дачі в Каневі. Але тут усе змінилося.

Перший сигнал я отримав у червні від старого знайомого зі Штатів.

Щоб дотриматися конфіденційності, назвемо його Джоном. В минулому він - портфельний керуючий великого американського інвестфонду.

Зараз Джон управляє грошима так званого сімейного офісу (family office) - по суті, це компанія або мініфонд, який розпоряджається коштами та активами конкретної заможної сім'ї. Більша частина коштів таких фондів обертається на розвинених ринках. Але в ньому є і частка, призначена для більш екзотичних локацій.

Отже, Джон заявив, що збирається приїхати до України на інвестиційний "шопінг".

Цей дзвінок став не єдиним.

Один за одним - вперше з 2004 року – я отримував дзвінки та електронні листи від приватних інвесторів з Європи і США.

Вони планували відвідати Київ і просили допомоги в організації зустрічей з українським бізнесом, зацікавленим у продажу. Критерії прості: середні за розміром харчові, аграрні та IT-компанії.

Хто ці інвестори: відчайдушні камікадзе або розважливі стратеги?

Логіка цих хлопців така.

По-перше, українська економіка не така погана, як здається.

По-друге, військовий конфлікт, на їхню думку, локалізовано і навряд чи він значно збільшиться в масштабах.

По-третє, Україна чітко визначила свій курс на Європейський Союз і вже отримала транші фінансової допомоги від МВФ та інших держав.

До того ж консервативні фонди тут поки не діють. А українські компанії гостро потребують грошей. Тільки от ринки капіталу для них закриті, а банківське кредитування недоступне. Отже, саме час з'явитися стратегічному покупцеві. Питання в ціні.

А ціни на вітчизняні активи зараз досить привабливі.

Візьмемо сумлінного українського виробника продуктів. Всі ці роки він збував свій товар на внутрішньому ринку і сусідам по СНД. І робив це досить успішно: виробництво розширювалося, частка ринку зростала.

Але раптом трапилося непередбачене: російський ринок в один момент виявився закритий, а цілий регіон збуту на сході України - повністю ізольований. А тут ще й виникла гостра потреба в грошах, залучити які з традиційних джерел неможливо. Ситуація патова, вибір невеликий: втрата всіх позицій на ринку або ж продаж частини бізнесу інвестору.

Але як знайти покупця під час війни?

І тут з'являються приватні іноземні інвестори. Вони радо приймають ризики і ладні заплатити за такий бізнес ціну в розмірі 3-4 EBITDA (річного обсягу прибутку до оподаткування та без урахування амортизації) компанії. Дешево, але компанії згодні піти на угоду.

Після купівлі активів за такою ціною інвесторам лишається тільки чекати. І за якихось п'ять років у разі сприятливого вирішення ситуації бізнес можна буде перепродати або розмістити на біржі, скажімо, вже за 10 EBITDA.

В результаті прибуток на капіталовкладення в Україні становитиме близько 30% в рік, а це дуже високий показник.

Чи є підстави для такого зростання? Інвестори думають, що так, і порівнюють нинішню ситуацію в Україні зі збройним конфліктом у Південній Осетії і Абхазії 2008 року, коли Грузія не дочекалася військової підтримки з США і ЄС, але отримала величезну фінансову допомогу.

Коли припинили стріляти, економічна підтримка і тиск з боку західних країн дозволили Грузії здійснити своє економічне диво. Так вважають наші іноземні клієнти.

Хтось із презирством назве таких інвесторів стерв'ятниками.

Мовляв, українському бізнесу зараз і так нелегко, а вони ще й руки викручують. Я готовий з цим посперечатися.

Вітчизняні компанії традиційно робили хорошу міну при поганій грі. Але це було раніше. Бізнес став більш зговірливим - козиряти більше нема чим.

У цей час Україною дуже доречно зацікавилися такі хлопці, як наш клієнт Джон. Вони пропонують гнучкі умови і готові швидко приймати рішення. Адже, на відміну від великих інвестфондів, вони управляють своїми ж грошима.

Джон і його колеги дивляться на перспективу і вірять у зростання української економіки.

Вони готові ризикнути, інвестувати в Україну і 5-6 років чекати віддачі від своїх вкладень.

Вони розуміють: настав час купувати.

Автор: Нік Піацца, генеральний директор інвестиційної компанії SP Advisors