За оптимістичним сценарієм Україна вже 2015 року може отримати безвізовий режим з ЄС, в п'ятницю це підтвердила в інтерв'ю "Європейській правді" заступник міністра закордонних справ.

Але однією з умов для переходу до такого режиму є готовність держави до видачі біометричних закордонних паспортів, тобто документів з цифровим носієм інформації і записаними на ньому відбитками пальців.

На жаль – з  провини України – зараз ми поступово переходимо до менш оптимістичних термінів скасування віз.

І причиною цього є не політичні, а  організаційно-управлінські та правові ризики.

По-перше, питання - в нестачі обладнаних робочих місць для збирання біометричних даних.

Сьогодні в Україні працює біля 250 "робочих станцій" для замовлення нинішніх (не біометричних) закордонних паспортів. Та навіть цього обладнання бракує для обслуговування всіх заявників.

Протягом року в країні видається біля 1,2-1,3 млн паспортів, а цього року очікується зростання до 1,5 млн. Отже, черги і дефіцит наявні навіть нині.

Що ж буде після введення біометрики?

Лише зараз Державна міграційна служба (ДМС) за кошти ЄС планує закупити 35 нових робочих станцій для опрацювання заявок на біометричні паспорти.

Щоправда, з 30 млн євро допомоги на робочі станції йде лише незначна частина коштів.

У зв’язку з цим постають питання.

Чи в уряді, зокрема і в ДМС, зроблено прогноз, скільки очікується заявок на біометричні закордонні паспорти у 2015 році, особливо якщо безвізовий режим все ж таки запровадять?

Неурядові організації, проводячи аналогію з досвідом візової лібералізації Молдови, подають цифру у 8 млн бажаючих протягом першого року. Нагадаємо: по всій країні буде лише 35 робочих станцій.

То яка кількість робочих станцій потрібна для належного обслуговування громадян?

Чи планується модернізація існуючих робочих станцій (закуплених свого часу у ЄДАПС) для подальшого використання з метою видачі біометричних паспортів?

Якщо ні, то чому?

Адже є інформація, що насправді достатньо було б докупити лише термінали для взяття відбитків пальців (їхня вартість складала влітку біля 13 тис. грн за одиницю).

Чи вивчаються можливості здешевити відповідне обладнання (наразі вартість одного комплексу складає біля 100 тис. грн)? 

Наприклад, у багатьох країнах громадяни приносять власне фото на документи. Відповідно, чиновнику не потрібен фотоапарат і парасольки для фотографування тощо.

По-друге, цей блок проблем – черги на обслуговування - пов’язаний із фронт-офісами, тобто працівниками і приміщеннями, де можна замовляти закордонний паспорт і отримувати його.

ДМС всіляко намагається нав’язати громадянам "обслуговування" через ДП "Документ" і його офіси "Паспортний сервіс", де додатково з кожного громадянина беруть по 250 грн за послуги. Причому це робиться умисно і цілеспрямовано.

Без відповіді залишаються деякі питання.

Чому ДМС ігнорує вимоги закону "Про адміністративні послуги", який забороняє надавати адміністративні послуги через підприємства?

Чому ДМС забирає своє обладнання з центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП), мережа яких дуже успішно розвинена в обласних центрах, і ставить їх у комерційний "Паспортний сервіс"?

І це при тому, що в ЦНАП з громадян принаймні не стягують ці 250 грн, а рівень обслуговування цілком належний. Більше того, мережа ЦНАП є значно ширшою, адже вони мають функціонувати у всіх містах обласного значення і навіть при районних державних адміністраціях.

Чому ДМС не підключає до Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб - ДІСРОФО (це система, через яку приймаються нині заявки на виготовлення паспорта) ЦНАПи, які власним коштом купили "робочі станції"?

Наприклад, у ЦНАП при Солом’янській РДА м. Києва два таких комплекси з провини ДМС досі не підключені. А для міського ЦНАП Києва ДМС встановила незрозумілий ліміт у 20 заявок на день.

До речі, у липні цього року прийнято зміни до закону "Про Єдиний державний демографічний реєстр ...", за яким відбитки пальців зможуть знімати лише працівники ДМС. Тобто органи місцевого самоврядування і ЦНАП свідомо та штучно усуваються з числа можливих фронт-офісів для видачі паспортів. 

По-третє, у сфері паспортних послуг зберігається непрозорість в оплаті.

При цьому ігнорується рішення Верховного суду України від 3 грудня 2013 року, яким додаткові платежі (крім державного мита) визнані неправомірними. Тож тут виникла просто патова ситуація, адже невідомо, коли і як буде наведено порядок з оплатою паспортних послуг?

Необхідно розуміти, що відомча корупція (стягування  з громадян замість 170 грн – від 377 до 650 грн) підриває довіру до держави.

А невиконання державою судового рішення взагалі є неприпустимим.

Наразі питання видачі закордонних паспортів регулюється законом "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують особу…" від 2012 року.

Громадськість жорстко критикувала цей закон як такий, що грубо втручається в право на приватність. Адже за цим законом передбачається створення інтегрованої бази даних (ЄДДР) з практично необмеженою інформацією про усіх мешканців України. За законом це вся інформація, якою володіють усі органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

На щастя, створити таку базу даних дуже складно. За урядовими оцінками 2013 року, було потрібно три роки і 800 млн грн державного фінансування. 

У зв’язку цим знову постають питання.

Для чого новій демократичній владі продовжувати політику створення ЄДДР, якщо існуючого на сьогодні паспортного реєстру (ДІСРОФО) цілком достатньо?

Чи не краще витратити кошти на створення належної кількості робочих місць для прийому заявок та/або на додаткові технологічні лінії для виготовлення бланків паспортів (бо нині потенційна спроможність поліграфкомбінату "Україна" складає лише 120-150 тис. паспортів на місяць)?

Громадськість півтора роки критикувала закон про ЄДДР Грицака-Януковича, а потім підготувала власний законопроект (№4751). Чому ж нова демократична влада, МВС і ДМС ігнорують готовий законопроект, який дозволяє значно швидше і дешевше просуватися до видачі біометричних проїзних документів (опис закордонного паспорта у ньому залишено без змін), захистити право на приватність, впорядкувати процедуру та оплату паспортних послуг?

Відкритим також є питання, чи зарахує нам ЄС у виконання другої фази Плану дій з візової лібералізації стан, коли біометричні проїзні документи видаватимуться, але не відповідно до закону, а на основі підзаконних актів Кабінету міністрів, які із законом не дуже дружать?

Отже, всі ці проблеми і питання змушують до висновку, що  або у паспортній сфері досі зберігається відомча корупція, або уряд вкрай бездарно вирішує наявні і прогнозовані проблеми. 

І найгіршим може виявитися те, що Україна власної провини не буде готова до безвізового режиму.

Часу на виправлення помилок дуже мало.

Але було б бажання, а кроки відомі:

-          модернізувати існуючі робочі станції для опрацювання заявок на паспорти та, за потреби, придбати додаткове обладнання;

-          використовувати для фронт-офісу з видачі паспортів мережу центрів надання адміністративних послуг;

-          вирішити проблему з прогнозованим дефіцитом бланків паспортів;

-          відмовитися від створення ЄДДР, ухваливши замість чинного закону про ЄДДР новий закон про паспорти (на основі проекту 4751).

Віктор Тимощук, Центр політико-правових реформ,

для Європейської правди