Тема вступу до НАТО знову стала однією з "хітових" у медійному просторі України. Більше того, деякі партії навіть ініціюють проведення референдуму про вступ до блоку вже 26 жовтня, під час виборів народних депутатів.

На перший погляд може видаватися, що це питання є актуальним саме зараз, адже позаблоковий статус не захистив Україну від анексії Криму та війни на сході.

Більше того, уряд вже вніс до Верховної ради проект закону, згідно з яким наша країна має позбавитися цього рудимента доби Януковича.

Але не все так просто.

Є декілька питань, які ініціатори референдуму мали б враховувати.

По-перше, законопроект № 4561а про скасування позаблоковості, внесений урядом, наразі має примарні перспективи ухвалення нинішнім парламентом. Очевидно, що проведення референдуму до його ухвалення виглядає як мінімум нелогічно.

По-друге, у суспільстві відсутній сталий консенсус з питання нашого приєднання до альянсу. Хтось може хизуватися високим показником загальноукраїнської підтримки, але давайте подивимося на регіональний розподіл.

Попри доволі високу частку прибічників вступу України до НАТО на заході та в центрі, на сході і досі лише 21,4% респондентів позитивно ставляться до цього питання, а на півдні – 24,3% (опитування Центру ім. Разумкова, проведене з 6 по 11 червня 2014 року)..

В ситуації, коли напруження на Донбасі досягло критичної межі, просування цієї ідеї просто зараз навряд чи є далекоглядним. Адже наші "друзі" з північного сходу, які використовують всі можливі й неможливі приводи для пропаганди, неодмінно звинуватять Київ у намаганнях "переламати через коліно" власних громадян на сході.

По-третє, протягом останніх чотирьох років в Україні не велося хоча б скільки-небудь значимої просвітницької кампанії щодо євроатлантичної інтеграції. Навпаки, колишня влада займалася переважно контрпропагандою, нав’язуючи суспільству думку, що єдино вірний для України шлях – позаблоковість.

Незважаючи на те, що ця політика вочевидь провалилася, тепер потрібен час для повноцінної інформаційної роботи. Нам слід сформувати нову безпекову парадигму, прийнятну для більшості громадян України, в тому числі на півдні та сході.

1,5 місяці до виборів явно недостатньо для такої роботи.

До слова, ані уряд, ані партії, котрі просувають ідею вступу до НАТО, на даний момент не оголосили про жодні програми інформування громадськості щодо євроатлантичної інтеграції, які б надали уявлення суспільству про те, що таке Північноатлантичний альянс, які плюси і мінуси від вступу до НАТО, які норми і стандарти у безпековій сфері впроваджують його держави-члени тощо.

По-четверте, у відносинах з НАТО кожна країна, яка проголошує мету набуття членства, проходить декілька підготовчих етапів. Україна ще навіть не почала переговори про отримання Плану дій щодо членства (ПДЧ), втративши цю перспективу у 2008 році.

Більше того, під час останнього саміту НАТО, який відбувся у Південному Уельсі 4-5 вересня ц.р., Грузії (яка значно краще підготовлена до членства, аніж ми!) було, по суті, відмовлено в ПДЧ. Тому в нашому випадку питання членства наразі взагалі не може стояти на порядку денному, поки що це нереалістично.

По-п’яте, низка лідерів держав-членів НАТО протягом останніх тижнів публічно висловлює застереження щодо вступу України до альянсу в короткостроковій перспективі. І проведення нами референдуму вже зараз може бути сприйнято на Заході як недоречний акт.

Нарешті, last but not least – останнє і не менш важливе.

Рейтинг ініціатора будь-якої ініціативи прямо впливає на те, як її сприймає суспільство. Тому вкрай небезпечно реалізовувати таку ідею за умови безпрецедентно нестійкого рівня підтримки виборцями тих, хто її лобіює.

До того ж від розвитку ситуації на сході країни залежатиме кінцевий результат парламентських виборів і взагалі сам факт їхнього проведення.

Враховуючи це, політикам не варто ризикувати майбутнім країни і висувати не пророблену і явно недоречну на даний момент ініціативу щодо референдуму про вступ до НАТО.

Адже її ймовірний провал буде на руку єдиному геополітичному гравцю – Володимиру Володимировичу Путіну.

Замість висновків

Так, безперечно, Україні потрібно негайно відновлювати інтеграційний формат відносин з НАТО і готуватися до вступу до Північноатлантичного альянсу. Однак сам референдум з цього питання має проводитися у сприятливий для цього час – лише після проведення необхідних реформ, інформування та діалогу всередині країни.

Наразі ж ініціатива щодо референдуму швидше зашкодить Україні, аніж стане для неї рятівним колом. В умовах війни гра на межі фолу з такими серйозними речами – це шлях в нікуди.

Автор: Вадим Трюхан, директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції (2008-2010 рр.), член делегацій України на переговорах з ЄС щодо Угоди про асоціацію та Угоди про спільний авіаційний простір (2007-2010 рр.), Головний експерт робочої групи з європейської інтеграції Реанімаційного пакету реформ.