Україна вдруге звертається у міжнародний арбітраж для вирішення газових суперечок із Росією.

На цьому тижні стало відомо, що НАК "Нафтогаз України" подала позов проти ВАТ "Газпром" до Арбітражного Інституту при Торговій палаті Стокгольму про перегляд умов контракту між компаніями. Цього разу йдеться не про вартість газу, а про тариф на його транзит і про компенсації через недостатні обсяги транзиту.

Регламент розгляду таких спорів, а також умови контракту на транзит вимагають збереження конфіденційності арбітражного розгляду і арбітражного рішення. Саме тому текст позову від 13 жовтня не був опублікований, а "Нафтогаз" та "Газпром" обмежилися лише стриманими коментарями.

Та аналіз наявної інформації про позовні вимоги дозволяє з упевненістю говорити, що не всі аргументи Києва видаються обґрунтованими. Водночас найбільш принципова для України вимога - про перегляд тарифу на транзит - з високою імовірністю буде задоволене.

Позовні вимоги української сторони випливають із контракту від 19 січня 2009 року між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром" про обсяги та умови транзиту природного газу територією України на період з 2009 по 2019 рік, який за рядом умов безпосередньо пов’язаний з контрактом купівлі-продажу природного газу.

Нагадаємо, цей контракт вже став об’єктом розгляду Стокгольмського суду. 16 липня обидві сторони одночасно ініціювали арбітражні розгляди, які були об’єднані в одне провадження. Якщо українська сторона прагне перегляду формули нарахування ціни за імпортований газ, то російська – вимагає остаточного погашення боргів за газ, спожитий в 2013-2014 роках.

Згода опонентів на об’єднання проваджень дозволяє вважати, що вони не планують свідомо затягувати розгляд спорів із газових питань, а отже, розгляд справи за спором щодо транзитного контракту, швидше за все, буде проходити без зайвих затримок.

За твердженням представників "Нафтогазу", подавши другий позов, українська сторона висуває "Газпрому" такі вимоги:

(1) перегляд умов транзитного контракту стосовно тарифу на транзит газу, який здійснює російська сторона через газотранспортну систему України до країн Євросоюзу,через зміну методики розрахунку транзитного тарифу та приведення її у відповідність до законодавства ЄС, а саме так званого "третього енергетичного пакету", а також енергетичного та антимонопольного законодавства України (зокрема, йдеться про постанову Кабінету міністрів України від 03.09.2014 р. № 510 "Про вдосконалення державної політики у сфері регулювання діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами територією України");

(2) зміна та заміщення положень транзитного контракту, що є недійсними або такими, що не діють. Зокрема, йдеться про передачу прав і обов'язків "Нафтогазом" за транзитним договором українському оператору газотранспортної системи, а саме ПАТ "Укртрансгаз";

(3) присудження компенсацій за недопоставку обсягів газу для транзиту через українську газотранспортну систему, в т.ч. з урахуванням того, що тариф на транзит газу залежить від обсягу транспортованого газу.

Коментуючи вимоги української сторони, варто визнати, що вони різняться за якістю аргументів.

Третя вимога до "Газпрому" виглядає найменш обґрунтованою.

"Нафтогаз" виходить з того, що відповідно до умов транзитного контракту мінімальний обсяг природного газу, який "Газпром" зобов’язаний передавати українській стороні для транзиту до країн ЄС, повинен складати 110 млрд кубометрів на рік.

Натомість, за твердженнями представників "Нафтогазу", в 2013 році транзит газу склав 86 млрд кубометрів, в 2012 році – 83 млрд кубометрів, а річний обсяг транзиту в 2009-2013 році склав в середньому 94 млрд кубометрів.

Варто визнати - у вимогах "Нафтогазу" простежується певна непослідовність.

Якщо у спорі щодо ціни купівлі-продажу газу "Нафтогаз" намагається уникнути обов’язків щодо мінімальних обсягів закупівлі газу за так званою умовою "бери або плати" (‘take-or-pay’), то у другому – навпаки, посилається на недотримання "Газпромом" мінімальних обсягів транзиту газу через територію України.

Така непослідовність позиції, вочевидь, спрямована на збалансування ризиків, якщо результат розгляду першої справи не буде сприятливим для НАК "Нафтогаз України".

Набагато сильнішою є позиція "Нафтогазу" щодо питання перегляду тарифу на транзит газу.

Встановлена у транзитному контракті формула розрахунку тарифу на транзит газу передбачала базову ставку $2,04 за транзит 1000 куб.м. на кожні 100 км, зважену на тариф у попередньому році з урахуванням індексу інфляції в зоні ЄС.

Крім того, щомісячно тариф мав корегуватись за рахунок так званої "паливної складової", що була безпосередньо прив’язана до ціни купівлі газу "Нафтогазом" за іншим контрактом з "Газпромом". З урахуванням запропонованої "Газпромом" ціни у розмірі $450 за 1000 куб.м. "паливна складова" збільшувала тариф на транзит ще на $1,08.

В український компанії доводять, що цей тариф є заниженим і несправедливим. Транзитним контрактом передбачена процедура ініціації переговорів з перегляду тарифів за послуги транзиту, при цьому таку процедуру має право розпочати будь-яка сторона, а в разі недосягнення згоди - кожна із сторін має право звернутись в арбітраж.

Вочевидь, зважаючи на намагання НАК "Нафтогаз України" домогтись в арбітражному порядку зменшення ціни купівлі газу, другий позов має на меті скасувати прив’язку тарифу за транзит до ціни купівлі газу.

В іншому випадку зменшення ціни російського газу для "Нафтогазу" автоматично призведе до зменшення тарифу на його транспортування до країн Євросоюзу.

Замість цього "Нафтогаз" пропонує привести методику розрахунку транзитного тарифу у відповідність до законодавства ЄС.

Апеляція до законодавства ЄС – найсильніший аргумент українського позову, адже за контрактом суперечки між компаніями вирішуються за правом Швеції.

Саме тому така позиція НАК "Нафтогаз України", вочевидь, має шанси на успіх.

Автор: Євген Блінов, партнер та керівник практики міжнародного арбітражу Міжнародної юридичної групи "AstapovLawyers"