Одним із трендів сучасного світу стало поширення використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Зокрема, Європейська комісія планує досягти 20-відсоткового рівня використання ВДЕ у своєму енергетичному балансі до 2020 року. В деяких найбільш розвинених країнах світу – США, Німеччині, Іспанії, Швеції, Данії, Японії – цю частку планують у подальшому збільшити навіть до 50%.

Україна ж досі лишається осторонь цього процесу. Хоча країна вже стала лідером на пострадянському просторі, однак її результати мізерні у порівнянні з існуючим потенціалом. І це при тому, що для України розвиток відновлюваної енергетики більш важливий, ніж для країн Європейського союзу, в якому поставки енергоносіїв відносно диверсифіковані.

Зокрема, на кінець 2013 року частка електричної енергії, добутої в Україні за рахунок альтернативних джерел, становила близько 0,8%.

Згідно з цілями оновленої минулою владою енергетичної Стратегії України до 2030 р. частку ВДЕ в загальному обсязі виробітку електроенергії країни буде доведено лише до 5,7 % (без великих ГЕС). І це при тому, що Україна як член Енергетичного співтовариства, імплементуючи Директиву ЄС 2009/28/EC щодо впровадження відновлюваної енергетики, взяла на себе зобов’язання щодо обов’язкової частки відновлюваної енергії у структурі загального споживання в 2020 році на рівні 11% (в т.ч. великі ГЕС).

Згаданий варіант Стратегії не ставив за мету в першу чергу пошуку дієвих механізмів забезпечення енергетичної безпеки України. Завданням розробників було збереження стратегії нарощування надприбутків для "своїх" існуючих енергокомпаній і постачальників, в основному, традиційних енергоносіїв.

Зараз ситуацію намагаються змінити.

Фахівцями Національного інституту стратегічних досліджень розробляється новий документ енергетичної Стратегії України. Інститут відновлюваної енергетики (ІВЕ) НАН України, який прагне брати активну участь у даній роботі, уже надав свої пропозиції і вірить, що на цей раз буде розроблено документ, єдиною метою якого є забезпечення енергетичної безпеки держави.

Відновлювана енергетика має стати важливою складовою нової енергетичної Стратегії держави.

Використання третини вказаного нижче існуючого технічно досяжного енергетичного потенціалу ВДЕ на території України дозволить суттєво наростити виробництво енергії:

Вітроенергетика – може забезпечити еквівалент 10,5 млн т н.е., що дозволить заощадити біля 13 млрд м³ природного газу на рік.

Сонячна енергетика - потенціал складає 4,2 млн т н.е., з яких тепловий – 1,25 млн т н.е. а електричний - 2,95 млн т н.е. Використання його дозволяє заощадити біля 5 млрд м³ природного газу.

Біомаса - активне використання біоенергетичних ресурсів може стати одним із головних напрямів зміцнення енергетичної безпеки України. За оцінками ІВЕ НАН України, з розрахунком використання незадіяних сільськогосподарських земель (біля 3 млн га) біомаса може замінити до 30 млрд м³ природного газу на рік.

Україна може перевести виробництво теплової енергії в промисловому та бюджетному секторах з котлів на природному газі на котли на біопаливі, тим більше, що за даними експертів Біоенергетичної асоціації України таке виробництво буде економічно доцільним і термін окупності таких проектів складе 2-3 роки.

В галузі біоенергетики вкрай необхідно приділити особливу увагу використанню потенціалу біогазу зі стічних вод і звалищ сміття на полігонах твердих побутових відходів.

Велика гідроенергетика – економічно доцільні для використання гідроресурси України становлять біля 16 млрд кВт-год/рік.

Мала гідроенергетика - потенціал малих рік складає близько 2,1 млн т н.е., що може забезпечити генерацію до 8,2 млрд кВт-год/рік. Зазначений потенціал може замістити 2,6 млрд м³ природного газу на рік.

Енергія довкілля – технічно досяжний потенціал енергії довкілля в Україні оцінюється на рівні 12,6 млн т н.е., а його використання за допомогою теплових насосів дозволяє замінити близько 15,6 млрд м³ природного газу.

Економіка України є дуже енергоємною. За оцінками фахівців, при впровадженні енергозберігаючих заходів і використанні енергозберігаючих технологій та обладнання на рівні країн ЄС споживання енергоресурсів можна було б зменшити приблизно на 30-35%.

Тепер наведемо основні механізми, які використовують країни ЄС для стимулювання використання ВДЕ:

1) Ринкові тарифи, або навіть завищені за рахунок додаткового податку на вартість традиційних енергоресурсів (природний газ, нафтопродукти, вугілля).

2) Спеціальні завищені тарифи на виробіток електроенергії з ВДЕ – так звані "зелені" тарифи.

3) Субсидування кінцевому (не виробнику, а саме кінцевому) споживачу від 20% до 40% загальної вартості закупівлі енергозберігаючого обладнання та обладнання для виробництва енергії з ВДЕ.

4) Чіткі діючі державні програми з використання ВДЕ.

Що ж ми маємо в Україні?

Можна констатувати, що з цих механізмів в Україні фактично працює тільки "зелений" тариф.

Втім слід зауважити, що даний механізм діяв більш-менш прозоро до листопада 2012 року, коли були внесені суттєві зміни до законодавчої бази, які створили ринок монополії для обмеженого кола гравців.

На сьогоднішній день є два основних питання до чинного закону щодо "зеленого" тарифу.

По-перше, визначення коефіцієнта "зеленого" тарифу.

Слід звернути увагу на те, що стратегічні напрями енергобезпеки, відображені в підписаній 27 червня економічної частині Угоди про асоціацію з ЄС, не корелюють із діями декількох державних структур, які постійно намагаються внести неприпустимі законодавчі зміни.

Враховуючи існування серед основних гравців галузі різних поглядів щодо питання визначення коефіцієнта "зеленого" тарифу для сонячної енергетики (для інших мало розбіжностей), пропонується доручити незалежній та незацікавленій організації в стислий термін виконати економічний аналіз фактичної собівартості вироблення енергії на сонячних станціях та після консультації з усіма учасниками ринку визначити оптимальні величини відповідних тарифів з точки зору окупності таких об’єктів.

По-друге, питання чинного закону щодо розміру місцевої складової.

Встановлені у листопаді 2012 року зміни до статті 17-3 закону України "Про електроенергетику" виглядають так, начебто закон налаштували під конкретних виробників.

На нашу думку, інвестори, які реалізовують проекти відновлюваної енергетики, будуть зацікавлені використовувати обладнання, сировину та матеріали українського виробництва тільки за умови, що вони будуть конкурентоспроможними з оптимальним відношенням ціни та якості. Пропонується взагалі зняти всі неринкові обмеження.

З метою забезпечення стартової підтримки розвитку виробництва в Україні обладнання для будівництва об’єктів, які виробляють енергію із відновлюваних джерел, наприклад, можуть бути введені на обмежений термін відповідні податкові преференції.

Нижче наводимо основні рекомендації, які, на нашу думку, допоможуть уряду в досягненні поставлених цілей у сфері енергетики.

1. Внести необхідні законодавчі зміни, які виключать можливість існування корупційних схем та які забезпечать розвиток енергетичних ринків на основі правил та стандартів ЄС.
2. Забезпечити рівні умови для розвитку всіх видів ВДЕ через створення відкритого, прозорого ринку, в якому економічна конкуренція буде визначальним фактором у виборі інвесторами того чи іншого виду ВДЕ;
3. Терміново провести, за допомогою незалежних і незацікавлених експертів, системне доопрацювання нормативно-законодавчої бази, яке б забезпечило стимули до впровадження енергоефективності, енергозбереження та масштабне використання ВДЕ, такі як: прозорі податкові преференції, пільгове кредитування, лізинг устаткування, прямі субсидії кінцевому споживачу, визначення економічно обґрунтованих тарифів ("зелені" тарифи), надання гарантії незмінності законодавчої бази зі зміною політиків тощо;
4. Впровадити програми широкого використання ВДЕ серед споживачів. Світовий досвід показує, що бурхливий розвиток альтернативної енергетики, зокрема сонячної, став можливий в першу чергу завдяки належній підтримці на рівні держав. Найбільш помітними з програм стимулювання розвитку сонячної енергетики є програми: "Сто тисяч дахів у Німеччині", "Мільйон дахів в США" і "Мільйон дахів в Японії".
5. Забезпечити необхідний рівень державної політичної підтримки для залучення інвестицій у розвиток ВДЕ, енергоефективності та енергозбереження на всіх рівнях;
6. Провести дослідження роботи електростанцій на ВДЕ у складі об'єднаної енергосистеми України та розробити нормативні документи щодо інтегрування електростанцій на базі ВДЕ до складу об'єднаної енергосистеми України, а також участі окремих складових ВДЕ в регулюванні частоти і потужності ОЕС України.
7. Забезпечити достатнє фінансування та підтримку потрібних та економічно обґрунтованих науково-технологічних розробок у сфері ВДЕ та створити умови для їх швидкого впровадження.

Автори: Мухуб Бенменні - керівник відділу Інституту відновлюваної енергетики НАН України;

                 Володимир Хілько - науковий співробітник Інституту відновлюваної енергетики НАН України