У пересічної людини Швейцарія переважно асоціюється з високим рівнем життя, надійними банками, смачним шоколадом і дорогими годинниками.

Завдяки чому ця держава, будучи однією з найбідніших країн Європи ще на початку XX століття, не маючи ані виходу до моря, ані багатих природних ресурсів, змогла здобути фінансово-економічну стабільність та стати економікою з найвищим показником конкурентоздатності?

Конкурентоздатність Швейцарії у глобальній економіці та чинники, завдяки яким вона утримує свої позиції, можна стисло окреслити на прикладі приготування салату, визначивши його основні інгредієнти.

Попри поширене оманливе враження, Швейцарія виробляє не лише шоколад та сири. Країна є виробником дуже широкого асортименту товарів: від їжі та ліків до продукції точної інженерії. Як наслідок, швейцарська економіка добре захищена від циклічності та зовнішніх шоків. Якщо одна галузь економіки переживає занепад, інші продовжують зростання.

Тому перша складова салату "Конкурентоздатність" - політика диверсифікації економіки - базується на тому, що конкурентоздатна економіка країни не може залежати від однієї галузі.

Високий показник конкурентоздатності також досягається завдяки збалансованості політик агресивності та привабливості.

Політика агресивності – це розвинута експортна політика держави, за якої країна робить акцент на розвиткові експорту власних товарів та послуг в інші країни. Водночас політика привабливості передбачає залучення прямих іноземних інвестицій завдяки поліпшенню інвестиційного клімату, запровадженню податкових пільг тощо. Ця політика, однак, має і свої ризики, такі як нестабільність та мінливість.

В умовах кризи інвестори схильні залишати країну, цим самим послаблюючи її економіку.

Конкурентоздатність альпійської республіки базується на концепті "Made in". На прикладі Швейцарії стає зрозуміло, що країна – це бренд, і ніщо так не характеризує країну, як те, що вона виробляє. "Made in Switzerland" завжди поєднується із високою якістю, хоча у Швейцарії немає одного виду товарів, з якими вона асоціюється. Цікаво, що таким успіхом держава завдячує політиці Національної ради Швейцарії з заохочення використання національної сировини та послуг у виробництві кінцевого продукту. Так, маркування "Swiss made" дозволяється використовувати, якщо промислові товари та продукція складатимуться на 80% та 60% відповідно з національних складових.

Використовуючи зазначену концепцію, Україна має відповісти на питання: із чим вона хоче асоціюватися? Чи зерно і метал є тим, з чим має ототожнюватися "Made in Ukraine"?

Хоча сьогодні і спостерігається справжній бум концептуального текстилю, речей для побуту "Made in Ukraine", Україна все ще сприймається як експортер товарів без доданої вартості та сировини.

Наступним важливим "інгредієнтом" конкурентоздатності тевтонів є політика розвитку малих та середніх підприємств. Фундаментом успіху Швейцарії є так звані Mittelstam – невеликі сімейні експортно-орієнтовані компанії з сільської місцевості. Саме прошарок між великими корпораціями та приватними підприємцями робить країну конкурентоздатною. Натомість в Україні малий та середній бізнес складає лише 6% зайнятості та 10% ВВП.

Для розвитку конкурентоздатності Швейцарія розвиває наукову та підприємницьку культуру. Країна діє за принципом: без підприємницьких ідей засоби виробництва та праця втрачають свій зміст. Ідея полягає в тому, щоб інвестуючи, наприклад, в будівництво виробничих потужностей, іноземна компанія додатково підтримувала освітні ініціативи на умовах державно-приватного партнерства.

Як показує світовий досвід, навіть наявність розвиненої системи освіти автоматично не вирішує проблеми безробіття серед молоді.

Швейцарська відповідь – система професійно-технічної освіти (apprenticeship), відповідно до якої учні опановують професію, а не науку (вони проводять 50% часу на підприємстві, а 50% - у школі). Це стосується не лише суто технічних спеціальностей, але й таких напрямків, як логістика, бухгалтерський облік, банківська справа. Про ефективність такого підходу свідчить показник середнього рівня безробіття серед молоді - лише 6,1%.

Як виявилося, найскладнішим для швейцарців було подолати суспільні стереотипи, що професійно-технічна освіта є штучним створенням робочих місць для тих, хто не може отримати вищу освіту.

В Україні такий об'єкт інвестування залишається поза увагою держави. За показниками Держстату, за останні п'ять років видатки на професійно-технічну освіту становили 0,4% ВВП, що в середньому дорівнює 6,2–6,4% загальних видатків на всю освіту. Як наслідок, потреба роботодавця в працівниках (а не у вчених) залишається незадоволеною.

Якщо слідувати концепції забезпечення конкурентоспроможності країни, в країні має ефективно функціонувати як традиційна інфраструктура (залізниці, автошляхи тощо), так і інноваційний зв'язок. Невід’ємною складовою є розвиток логістики (використання країною своєї інфраструктури). Для забезпечення ефективного функціонування економіки всі види транспорту повинні бути взаємопов'язаними, а не плануватися відокремлено, та відповідно злагоджено працювати. Для прикладу, у Швейцарії біля кожного аеропорту є залізнична станція, що суттєво мінімізує витрати часу на трансфери.

Фіскальна дисципліна (а насамперед - жорстке обмеження витрачати більше, ніж країна заробляє) також впливає на конкурентоздатність країни.

Швейцарія встановила обмеження на державні видатки залежно від розміру ВВП. Сьогодні у Швейцарії цей показник складає 34%. Натомість Україна має один з найвищих показників у Європі (відповідно до даних Світового банку, у 2013 році державні видатки склали 48% від ВВП).

Останній, проте не менш важливий інгредієнт салату "Конкурентоздатність" - суспільний консенсус.

Швейцарія ніколи не претендувала на роль зразка, але її можна вважати яскравим прикладом консенсусу.

У Швейцарії історично відсутній сильний лідер, а половина населення взагалі не знає імені президента країни. Всі рішення та зміни відбуваються повільно, але у правильному напрямку: спочатку ініціатива приймається на місцях, а потім іде нагору. Натомість Україна з високою централізацією влади порівняно швидко проводить зміни, але і курс змінюється із кожним новим президентом.

Забезпечення конкурентоздатності країни – це як приготування салату: необхідні універсальні інгредієнти та унікальний "соус", індивідуальний для кожної країни.

Обираючи "соус" для салату, який готуватиме Україна, слід пам’ятати, що визначивши вектор політики, його треба непорушно дотримуватись та не змінювати. Бізнес не любить непрогнозованих змін, тому Швейцарія є прикладом стабільності у політиці.

Для досягнення успіху Україні необхідно першочергово звернути увагу на розбудову інфраструктури, покращити інвестиційну привабливість, змінити податкову та освітню системи.

Отож, смачного!

Автор:

Тетяна Херувімова

учасниця програми Благодійного фонду Богдана Гаврилишина "Молодь змінить Україну"