Чи загрожує Україні втрата газового транзиту?

У найближчі 3–5 років Росія не зможе припинити транзит газу через Україну, але в перспективі Україні потрібно бути до цього готовою.

"Газпром" погрожує весь транзит газу до Європи перенаправити в обхід України через Туреччину – так званий "Турецький потік".

Аналізуючи цю заяву, потрібно враховувати декілька аспектів:

1. "Газпром" істотно скорочувати видобуток газу не збирається. За словами Олексія Міллера, голови "Газпрому", обсяги видобутку газу у 2014 році скоротяться на 5%, до 463 млрд кубометрів, порівняно з попереднім роком.
2. Європа – його найбільший покупець газу.
3. Обсяги газу, необхідні для задоволення попиту європейських споживачів, поки що неможливо переправити з Росії, не використовуючи українську ГТС. Потужностей "Північного потоку" для заміни України буде недостатньо. Імпорт Росії в європейські країни у 2012 році становив 130 млрд кубометрів, або 31% від усіх трубопровідних поставок. Більшість російського імпорту газу до Європи постачається через Україну, Білорусь, Словаччину, Чехію, Угорщину та Польщу. Ці країни володіють ділянками найбільших російських транзитних газових трубопроводів до Європи з сумарною потужністю 180 млрд кубометрів/рік, або 70% від законтрактованих обсягів на кордоні колишнього Радянського Союзу. Серед них Україна займає стратегічне положення з транзитним потенціалом у 142 млрд кубометрів/рік.
4. На будівництво інших шляхів до Європи потрібні час та гроші. За експертними оцінками, "Турецький потік" коштуватиме $16 млрд. Росія планує перейти на цей маршрут поставок до 2020 року.
5. Європейських партнерів ще треба буде переконати добудувати зі свого боку трубу до Туреччини. Крім того, можливі судові позови через порушення умов чинних контрактів та перенесення точки передачі газу з українського кордону на турецький.
6. Не постачати газ до Європи "Газпром" також не може – обсяги на азійському напрямку значно менші, до того ж, потрібно будувати інфраструктуру.

Саме тому можна стверджувати - погроза припинення транзиту не справдиться у короткостроковій перспективі.

А як щодо середньо- та довгострокової, тобто за 10–15 років?

Економічну доцільність будівництва "Турецького потоку" розглядати не будемо, бо тут рішення приймаються виходячи з геополітичних міркувань. І саме з цих міркувань Росія може побудувати трубу до Туреччини, незважаючи на витрати і необхідність домовлятися з цією країною, тобто йти їй на поступки в ціні на газ та інших питаннях.

Крім того, потрібно домовитись із європейськими споживачами. Проблема відповідності нового маршруту Третьому енергопакету не зникає, тому з будівництвом можуть бути ті ж проблеми, що й з "Південним потоком".

Якщо домовитись із ЄС щодо Третього енергопакету та перенесення точки продажу не вдасться, то Росія може припинити постачати газ до Європи і переорієнтуватись на інші ринки.

Чи зможе Європа обійтись без російського газу?

Це питання постало перед європейськими аналітиками, коли Росія припинила постачати газ Україні навесні 2014 року.

Наприклад, бельгійський аналітичний центр Bruegel дійшов висновку, що, збільшивши імпорт з Африки та Норвегії, виробництво газу в Нідерландах, переорієнтувавшись на використання нафтопродуктів замість газу в промисловості та виробництві тепла, а також зменшивши споживання населенням, Європа зможе впоратися без російського газу, хоча це буде досить складно.

Зараз сланцевий газ іде із США, його достатньо, і він порівняно дешевий на американському ринку. Щоправда, існують проблеми з ліцензіями на експорт та з необхідною інфраструктурою в Європі. Проте з падінням ціни нафти падає і рентабельність видобування сланцевого газу, оскільки ціна газу напряму залежить від ціни нафти.

Тому можна очікувати, що інвестиційна привабливість сланцевих проектів буде з часом знижуватись, якщо ціна нафти залишиться на такому низькому рівні, що призведе до зменшення видобутку сланцевого газу, скорочення його пропозиції на європейському ринку та зростання ціни газу.

Якщо сланцевий газ стане недоступним, то Європа буде більш поступливою щодо Росії і може погодитись отримувати паливо через Туреччину, щоб зовсім не залишитись без газу.

Слід відзначити, що найбільші неєвропейські постачальники газу до Європи, Катар та Алжир, забезпечують лише 7% та 6% обсягів європейського імпорту газу відповідно.

Тому Україні треба бути готовою до припинення російського транзиту.

Для цього країні вже зараз необхідно:

• диверсифікувати джерела постачання газу. Це означає поглиблення співпраці з Польщею, Словаччиною та Угорщиною, а також будівництво інтерконнекторів та відрізків труби, яких не вистачає. Наприклад, підключити західну частину української ГТС до запланованого Північно-південного енергетичного інтерконнектора, що з’єднує Балтійське, Адріатичне та Чорне моря;
• зменшувати енергомісткість виробництва;
• підвищувати енергоефективність будівель та заохочувати населення економити газ та електроенергію.

Автор: Ірина Коссе,