Реформа виборчого законодавства в Україні стикається з великими складнощами. Провідні політичні сили країни не поспішають адаптувати виборчу систему до європейських стандартів та переходити на прозорі схеми партійного фінансування.

Але прийняття необхідного законодавства – лише частина справи. Набагато складніше забезпечити виконання цих норм, мінімізувавши шляхи для порушень.

З подібними проблемами зіткнулося багато східноєвропейських країн, зокрема і Чехія. Такий досвід може бути корисний для України.

* * * * *

На перший погляд ситуація із прозорістю фінансування політичних партій у Чехії виглядає добре, адже всі політичні партії повинні щороку надсилати фінансові звіти. Згодом ця інформація повинна перевірятися парламентом.

Але насправді аудит партійної звітності фактично не проводиться.

Ці звіти лише збирають пил у бібліотеці, і парламент ніколи їх не оцінює!

Жодну партію не оштрафували за пробіли у фінансуванні, а у звіті часом відображена неповна інформація. Наприклад, прибутки, задекларовані у фінансових звітах, відрізняються від суми пожертв. Також є проблема з дотриманням ринкових умов при отриманні кредитів.  

У випадку, коли хтось надає партії кредит із великою знижкою, за нульовою чи майже нульовою відсотковою ставкою, фактично просто віддаючи гроші задарма, преференційну сутність кредиту неможливо встановити. Це не передбачено чинним законодавством.

Частково цю проблему вирішує третій сектор.

У Чехії існує ціла низка неурядових організацій (НУО), що зосереджують свою увагу на дослідженні відкритих даних. Багато організацій, в тому числі й представників медіа, намагаються дістати та опублікувати інформацію про зарплати та бонуси урядовців і підлеглих чиновників. Це не означає, що високий рівень доходів обов’язково є чимось поганим, але потрібно встановити, чи тут немає певних неетичних зв’язків. Це можливо лише тоді, коли відповідна інформація доступна кожному.

Але така прозорість суперечить закону про захист особистих даних, що забороняє публікацію подібної  інформації. Втім, його можна оминути, тому в цій сфері триває протистояння.

З одного боку, йде боротьба за прозорість та виявлення корупційних ризиків, а з іншого – за захист особистого життя політиків.

Це справжнє поле бою! За цим цікаво спостерігати, але наявної інформації недостатньо, і зазвичай вона просочується надто пізно.

Положень чинного закону явно недостатньо для досягнення значних результатів.

НУО переважно зосереджуються на покращенні закону. Не без успіху – існує цілий ряд рекомендацій та принципів, що ввійшли до нового законопроекту Міністерства внутрішніх справ. Політикам залишається прийняти та покращити пропозиції замість того, щоб послаблювати їх чи відкидати.

При цьому успішність медіа більша, ніж у держави, адже саме журналісти викрили низку корупційних ризиків. Наприклад, їм вдалося виявити зв’язок між нинішнім президентом Мілошем Земаном та російською компанією "Лукойл" (чеські ЗМІ повідомляли, що Мартін Неєдли, очільник місцевого відділення "Лукойлу", дав 400 тис. крон на виборчу кампанію Земана. – Ред.).

Якщо говорити про кредити для партій, то система такого звітування є досить складною та запитаною. Партія може отримати, наприклад, мільйон крон, і це буде зафіксовано, але за кадром залишиться те, що ця операція фактично є частиною більшого кредиту.

Якщо хтось вносить пожертву, то слід підписати контракт, у якому зазначено, що це особисті кошти, які передаються на користь партії, але у випадку кредитів таких договорів не існує.

Інша проблема полягає в можливості фінансування партій з-за кордону.

Іноземним компаніям не дозволяється фінансувати політичні партії, але ніщо не заважає їхнім працівникам особисто передавати політикам гроші від імені компанії.

Такі речі майже неможливо зафіксувати, адже у щорічних звітах політичних партій є перелік донорів, але немає інформації про те, хто вони і на кого працюють.

Відомі також приклади прихованого фінансування партій з місцевих бюджетів!

Багато невеликих містечок та сіл, та навіть міста на кшталт Праги, володіють своїми власними підприємствами. Попри те, що це не державна, а комунальна власність, вони все одно не можуть робити пожертви. Втім, оскільки немає достатньої кількості зон контролю, а компанії не завжди розуміються на законодавстві, вони часом здійснюють такі внески.

Зараз така інформація публікується он-лайн, що зменшує поле для зловживань. Втім, набагато важливіше зрозуміти,

чому підприємства, якими володіє місцева влада, дають гроші політичним партіям? Якими мотивами вони керуються?

Це дуже заплутаний зв’язок, тому складно отримати конкретну інформацію, бо державні компанії не зобов’язані оприлюднювати свої угоди.

Відомі у Чехії і приклади політичної корупції.

У 1997 році, коли при владі були Громадянські демократи (ODS), ЗМІ виявили, що нещодавно приватизована компанія, Тршінецький металургійний комбінат, перерахувала більше мільйона крон на банківський рахунок у Швейцарії, яким володіла партія ODS. Це було незаконно, бо на той час компанія ще була державною, і відповідно цей випадок не був відображений у річному звіті.

Компанія отримала величезний контракт на мільярди крон на екологічну очистку території заводу, тому пожертва на користь партії була відкатом за гроші, отримані від держави.

Це стало одним із факторів, що призвів до відставки уряду Вацлава Клауса.

Це було давно, але нескладно уявити, що подібні речі відбуваються й досі, бо дістати інформацію дуже складно.

Наприклад, у 2012 році Девіда Рата, колишнього міністра охорони здоров’я, зловили із 7 млн крон готівкою - гроші було заховано у ящик з-під вина. Це був відкат від будівельних компаній, які відбудовували лікарні у Центральній Богемії.

Стаття підготовлена на основі розмови з Майклом Смітом, дослідником з Інституту економіки Академії наук Чеської республіки та керівником проекту зі створення бази даних фінансування політичних партій.

Записав Остап Кучма, аналітик Центру.ЮЕЙ та учасник руху ЧЕСНО.

Розмова стала можливою завдяки Проекту міжнародної технічної допомоги "Навчальні програми професійного зростання" (CEUME).