Один з найскладніших фінансових викликів, що стоїть перед Україною – це питання про те, як поводитися зі своїми кредиторами.

Немає сумнівів, що завдання позичальника – змусити "закохатися в себе" свого кредитора.

Але любов у фінансовому секторі – специфічна. Вона триває доти, доки зацікавленість один до одного виявляють обидві сторони. Інтерес кредитора – у регулярному отриманні своїх відсотків. Порушення цієї звичної схеми означає "кінець любові" і виникнення напруженості у стосунках.

У випадку з Україною ця напруженість ще не виникла, але "холодний вітерець" вже пробіг.

Фінансовий світ обожнює плітки. "Хто що бачив і хто що чув" впливає на поведінку всіх учасників ринку. Саме тому поведінка гравців на фінансовому ринку є багато в чому ірраціональною і не піддається нормальній логіці.

Більше того – вона не обов'язково ґрунтується на фундаментальних основах. "Ірраціональність" є частиною фундаменту.

Україна "у відкриту" почала говорити про реструктуризацію свого боргу. Кредитори починають виявляти ознаки хвилювання. "Колишній коханець" розпочав свою гру.

Не можна сказати, що кредитори цього не очікували. Вони отримували сигнали про те, що це могло б статися. МВФ говорив про можливу допомогу в реструктуризації боргу. Міністерство фінансів робило заяви з цього приводу. Звучали й політичні заяви з Києва з цього питання. Взагалі реструктуризація стала своєрідним секретом Полішинеля.

Немає потреби говорити про те, що міжнародні ринки запозичення капіталу зараз дуже неохоче торгують українськими суверенними цінними паперами.

На практиці це означає, що за один долар українських зобов'язань в європейських боргових розписках дають близько 50 центів.

Дисконт колосальний. Хоча треба визнати, що у деяких країн справи були набагато гірші.

В такому складному і делікатному питанні українська позиція має бути абсолютно прагматичною. Я б сформулював її таким чином:

1. Ілюзій бути не повинно. Реструктуризувати можна тільки євробонди. І на цьому треба зосередитися. Інших зовнішніх державних боргів це не стосується. На зовнішньому ринку є близько $18 млрд українських євробондів, з яких $3 млрд – це боргові розписки, куплені в грудні 2013 року Росією. Вони вкрай специфічні і є зовсім іншою темою.
2. Зазвичай реструктуризація стосується або строків виплат, або сум виплат, або розміру тіла. Україна має задіяти всі напрямки. Проте ідеальним було б спробувати знизити розмір тіла "європейських бондів".

Якщо ще кілька місяців тому саме цей напрям переговорів видавався малоймовірним, то зараз є всі підстави стверджувати, що він може бути реалізований.

Власник українських європейських бондів має зараз дуже обмежені можливості.

По-перше, незважаючи на їхню відносну ліквідність, втрати в разі негайного продажу будуть більш ніж значними і можуть сягнути половини суми.

По-друге, "незговірливість" кредитора може обернутися для нього вкрай погано – аж до оголошення дефолту за даними цінними паперами.

По-третє, кредитору доведеться пояснювати акціонерам свої помилки і вимагати від них додаткового капіталу для покриття збитків на "українському напрямку". Що, в свою чергу, поставить у вкрай неприємну ситуацію вже самих акціонерів.

      3. На яку суму можна "знизити тіло" європейських бондів України?

Потенційно знижка (або, якщо хочете, списання) може бути саме до тієї суми, за якою вони зараз торгуються на ринку – 50 центів живими грошима за кожен долар українських зобов'язань. Єдине, але дуже непросте, питання при цьому – а де взяти ці живі гроші? Навіть якщо не враховувати ту порцію євробондів, що знаходяться у РФ, йдеться про пошук близько $7–8 млрд. В України таких грошей немає.

Отже, треба шукати нового гаранта або кредитора, який може надати таку суму на тривалий період.

Це дуже не просто зробити, але все ж можливо. Таким кредитором може бути хтось дуже "серйозний". Наприклад, США чи ЄС. Але це означає, що вони повинні подивитися правді в очі і "взяти на себе цей тягар". Тут вже не працює звичайна економіка, а повинні бути включені "геополітичні мотиви". Не завдання української сторони – знайти їм ці аргументи. Вони на поверхні і будуть знайдені (за необхідності) ними самими.

      4. Запасним варіантом для України може бути традиційне в таких випадках подовження термінів обігу цінних паперів. Як мінімум, на 2–3 роки. І зменшення відсотків.

Не забуваймо, що відсотки за обслуговування даних боргових розписок значні, в середньому близько 7% річних. Тобто щорічне обслуговування цього боргу коштує країні близько $1 млрд.

Порівняйте цю цифру з будь-якою статтею нашого бюджету, і ви зрозумієте, що це колосальні суми. Можливе зниження відсотків – у межах 2–4%. Цей варіант свого роду компромісний, але вкрай небажаний для України, тягар боргів якої різко збільшився.

Україні вкрай необхідна реструктуризація зовнішнього боргу.

При цьому країна зараз не в тому стані, щоб діяти "занадто делікатно". У такій ситуації Мінфіну необхідно і "етикету дотриматися", і рухатися "навпростець".

Однак головне – альтернативи реструктуризації немає.

Україна платить свою ціну на Східному фронті. Вона має право розраховувати, що економічна ціна буде хоча б частково сплачена Заходом.

Автор:

Олег Устенко,

виконавчий директор
Міжнародного фонду Блейзера