Аграрні стандарти ЄС. Що залишається поза увагою?

Для того щоб бути спостерігачем за грою, достатньо лише знати правила, а от для того, щоб стати гравцем, одного знання недостатньо, важливо вміти грати за існуючими правилами. Так само і ринок ЄС відкриває свої двері лише тим, хто готовий та відповідає європейським стандартам.

Аграрний сектор не є винятком, тому кожен впроваджений Регламент, Директива або Рішення – це той інструмент, що дозволяє відкрити нові можливості та дозволити по-новому використати наявні.

Наприклад, ми звикли до того, що одним з основних трендів в Європейському союзі є споживання здорової їжі, що в нашому розумінні означає - безпечної. Разом з тим розуміння того, що на ринок Співтовариства небезпечна продукція потрапити не зможе, спонукає мешканців Європи дедалі більше зважати на низку інших критеріїв, за якими обирається продукт.

Так, вишуканість продукту привертає увагу більш ніж 21% опитаних, легкість у приготуванні – 10,7%, натуральність – 10,6%, екзотичність – 3,2% споживачів ЄС.

Тобто для того, щоб мати успіх на ринку Євросоюзу, продукція повинна бути з певною "цікавинкою".

Наприклад, інтерес може викликати той продукт, що наділений унікальними властивостями, зумовленими особливостями місцевості його виробництва, та у зв’язку з цим захищений знаком географічного походження. Проте це тільки одна з відомих можливостей.

Натомість можливість використання такого інструменту, як виробництво продукції із знаком захисту зазначення традиційного складу, сьогодні залишається поза увагою.

Про що саме мова? У кожній країні Європейського союзу є певні традиції виробництва продуктів, які склались історично, передавались від діда-прадіда та вирізняють кулінарні вподобання представників різних держав-членів ЄС.

Процедура надання знаку "Традиційний склад гарантовано" достатньо проста та схожа із тією, що використовується для захисту географічних зазначень. Достатньо лише довести, що продукція виробляється за рецептурою, із використанням інгредієнтів та методів, які зазвичай застосовувались при виробництві такого продукту, про що буде зазначено у специфікації, та внести цю інформацію до відповідного Реєстру.

Чинне українське законодавство ще не дозволяє використання такої можливості.

Проте це питання може вирішитись через впровадження відповідного акту законодавства ЄС, який, до речі, передбачений для імплементації Угодою про асоціацію між Україною та ЄС.

Більш того, завдяки прийняттю відповідного документа стане можливим відродження традиційних, навіть деякою мірою забутих страв, таких як, приміром, балабушки – невеличкі булочки круглої форми з кислого тіста, які на Полтавщині випікали у святкові дні, або вергуни, тобто ласощі, що виготовляли із прісного тіста на яйці та сироватці або маслянці для колядників і щедрувальників.

Неповна відповідність українського законодавства європейському також іноді залишає поза увагою і нові способи використання існуючих можливостей.

Наприклад, сьогодні завдяки дії автономних преференції з боку ЄС Україна, серед іншого, отримала квоти на ввезення до ЄС деяких зернових за пільговим митним режимом (950 тис. тонн пшениці м’якої, 400 тис. тонн кукурудзи тощо).

Однак, як свідчать останні проведені дослідження, сьогодні дедалі більшої популярності набирає органічний рух, на підтвердження чого вже 1,4 млн гектарів у країнах ЄС віддано під органічне вирощування зернових. Тобто, відповідаючи вимогам про органічне виробництво, українські зернові можуть отримати друге дихання та постачатись як продукція найвищої якості, що дозволить не тільки розширити експорті можливості, а й збільшити прибутки від її продажу.

Проте перший крок до реалізації цього має базуватись на зміні законодавства, адже навіть у підходах визначення органічної продукції вимоги є різними: за українським законодавством до складу такої продукції має входити 90% органічних інгредієнтів, а за європейським – 95%.

Важливо, що при впровадженні європейських правил до уваги має братись не лише зміст, але й форма їх існування.

Одним із орієнтирів у питаннях імплементації законодавчих актів Європейського союзу в сфері сільського господарства є Додаток XXXVIII до Угоди про асоціацію, який зосереджує список актів законодавства, що стосуються різних сфер: від виробництва насіння, продуктів тваринного походження до питань виноробства та торгівлі овочами і фруктами.

За своєю суттю запропоновані документи встановлюють вимоги до показників якості та безпечності різних видів продукції за принципом: відповідність назви продукту його складу (наприклад, шоколадом може бути лише той продукт, який отримано з какаопродуктів та цукру, за умови наявності в його складі 35% сухих какао-речовин, не менше 18% какао-масла та не менше 14% сухих нежирних какао-речовин).

Можна припустити, що зміст критеріїв до сільськогосподарських продуктів, які існують на рівні національних документів в Україні, не вирізняється від європейських, інакше така різниця стала б на заваді експорту українських яблук, солодощів, меду, соку тощо, але на сьогодні вітчизняні вимоги до продукції визначено на рівні національних або галузевих стандартів (ДСТУ або СОУ), які, на відміну від законодавства Європейського союзу, є добровільними у застосуванні.

Впровадження європейських норм фактично спонукатиме зміну самої системи встановлення вимог до такої продукції – від добровільного застосування до мінімальних, але обов’язкових, вимог на рівні законодавства.

Чому це важливо?

По-перше, деякі вітчизняні стандарти не враховують вимоги ЄС, а внесення змін до них є тривалою процедурою, що може розтягнути на роки процес наближення національних вимог до європейських.

По-друге, такі зміни сприятимуть захисту прав споживачів і на внутрішньому ринку. Дивлячись на обгортку, людина розумітиме, що назва продукту відповідає його змісту, серед іншого, коли продукція вироблена за технічними умовами (так званими ТУ), оскільки їхні показники не зможуть бути гіршими за встановлені законодавством. При цьому вітчизняні виробники не будуть обтяжені виконанням інших вимог, ніж ті мінімальні, що встановлені законодавством.

Не менш важливо знати, скільки ми маємо часу для використання наявних інструментів.

Для сільського господарства, як для однієї з небагатьох сфер, Угодою не встановлено чітких дедлайнів для завершення процесу гармонізації, хоча певні часові межі відображено на рівні урядових документів, а саме в Плані заходів, затвердженому розпорядженням Кабміну від 17.09.2014 р. № 847, який розрахований на 2014-2017 роки.

Ці дати скоріше є сигналом для того, щоб протягом трьох років визначити не лише кількість, а й пріоритетність імплементації нормативних документів Європейського союзу саме з тих питань, вирішення яких зможе щонайшвидше дати галузі позитивний ефект, та розпочати законотворчу роботу.

Водночас треба усвідомлювати, що сам факт гармонізації національного законодавства із європейським не охоплює абсолютно всі питання, вирішення яких є складовою доступу вітчизняної продукції до ЄС, проте є першим кроком для розуміння – наші виробники діють за тими самими правилами,  як і європейські, що є своєрідною гарантією якості, а згодом і успіху на ринку Європи.

Автор: Таїсія Клочко,

начальник відділу міжнародної інтеграції
у сфері технічного регулювання,
санітарних та фітосанітарних заходів в АПК

Міністерства аграрної політики та продовольства України