Блискуча перемога консерваторів на парламентських виборах у Великій Британії дійсно стала несподіванкою – до останнього моменту прогнозувалося, що розрив між торі та лейбористами не перевищить 1%.

Експерти міркували, наскільки складним буде формування нового "підвішеного уряду", та обговорювали найімовірніші варіанти коаліцій політсил. Навіть ходили чутки, що суперники партії Девіда Кемерона готують масові протести, якщо прем’єр добровільно не піде з Даунінг-стріт.

Та чим менше голосів лишалося підрахувати, тим більше спадало напруження навколо виборів. У результаті, як відомо, консерватори здобули справді історичну перемогу.

Ілюстрація BBC

Партія Кемерона набрала майже 37% голосів, які вилились у 331 парламентське місце.

Цього достатньо, щоби бути партією влади без об’єднання в коаліцію (мінімальна чисельність коаліції – 326 мандатів). Для порівняння, на минулих виборах консерватори отримали 306 місць і тоді, провівши політичні торги, мусили укласти союз із ліберал-демократами.

Передвиборна програма лейбористів виявилася для британців менш переконливою, ніж досягнуті чинним урядом показники економічного зростання – у 2014-му ВВП країни продемонстрував максимальне зростання за останні сім років.

А застереження лідера лейбористів Еда Мілібенда щодо ризиків виходу з ЄС, який лобіюють торі, звучали недоречно. Адже громадськість Британії вимагає саме цього.

Однак основною трагедією для лейбористів стала національна партія Шотландії, яка отримала 56 з 59 місць у палаті громад. До нової хвилі вимог про відокремлення в Шотландії основними гравцями в регіоні були саме лейбористи.

Причиною ж провалу радикальної партії Незалежності Сполученого Королівства (UKIP) стала обережність британців, яка в принципі притаманна виборцям більшості країн ЄС. Експериментувати європейці звикли на виборах до Європарламенту, на яких, до слова, UKIP обігнала усіх суперників, у тому числі лейбористів та консерваторів.

А на національних виборах їхня популістська риторика не знайшла підтримки, в тому числі й через те, що консерватори Кемерона мають потужне праве крило, яке – так само, як і лідер UKIP, друг Путіна Найджел Фарадж – виступає за більш жорстку міграційну політику та вихід із Євросоюзу.

Отже, британці після тривалих роздумів та вагань (виборцям під час голосування було вперше заборонено робити селфі на фоні бюлетеня – такі фото розцінювалися як агітація значного відсотка тих, хто ще не визначився) зробили вибір на користь існуючого стану справ.

То чи лишиться Британія в ЄС?

Феномен успіху Девіда Кемерона можна частково пояснити його вмінням чути свій електорат і ретранслювати його невдоволення на когось іншого, найчастіше – на Євросоюз.

Власне, тема відносин з ЄС у зв’язці з проблемою величезної кількості мігрантів використовувалась як основний важіль впливу на виборців.

Так, у своїй промові з нагоди перемоги на виборах Кемерон нагадав про обіцянку провести у 2017 році референдум про вихід з Євросоюзу.

За статистикою, у першій половині 2014 року до країни переїхало 228 тисяч трудових мігрантів, роком раніше – 95 тисяч. Серед них велика кількість громадян ЄС зі східних країн-членів, які, згідно з базовими принципами функціонування Євросоюзу, мають право на вільне працевлаштування на всі території спільноти.

Якою ж є перспектива відносин між Британією та ЄС у контексті перемоги торі?

Швидше за все, консерватори і далі наполягатимуть на переформатуванні членства країни в Європейському союзі.

Що стосується референдуму, то цей варіант, на думку автора, використовується виключно як шантаж, спосіб нав’язати свою волю Брюсселю. Більше того, Кемерон сподівається, що з часом Британія посяде в Євросоюзі таке ж місце та матиме схожу вагу до тієї, яку має Німеччина, однак без додаткових зобов’язань.

Ризики, які несе вихід з ЄС, надто великі.

За межами Євросоюзу вплив туманного Альбіону на міжнародній арені неминуче почне падати.

Окрім того, таке рішення, швидше за все, призведе до погіршення стосунків з Північною Ірландією та Шотландією. Обидві вони сповідують політику євроінтеграції та найближчим часом не збираються сходити з наміченого курсу.

А Шотландія, нагадаємо, лише нещодавно проводила референдум про вихід зі співдружності і підтримала єдність з мінімальною перевагою.

Та у Британії лишається інший шлях.

Лондон і далі наполягатиме в Брюсселі на введенні квот на кількість трудових мігрантів з інших країн ЄС.

Колонка відображає виключно думку автора, яка не завжди збігається з позицією редакції

Автор:

Тарас Ібрагімов,
політолог