Пам’ятаєте, коли в Євросоюзі нарешті зрозуміли, що Путін втратив здоровий глузд? Певен, більшість не згадає, про що йдеться. Але насправді ця подія має чітку дату. І навіть чіткий перелік дійових осіб.

Це був березень 2014 року. Розмова Володимира Путіна і Ангели Меркель.

Телефонна розмова, яка лишила німецького канцлера шокованою. Після якої вона зателефонувала президенту США Бараку Обамі і розповіла, що Володимир Путін живе в "іншому світі" і вона не певна, чи досі російський лідер зберігає "контакт із реальністю".

Після цієї розмови Меркель скинула імідж "співчуваючого Росії" в ЄС і стала головним лобістом економічних санкцій проти Москви.

Звичайно, це розуміння прийшло не до всіх і не одразу. Хтось прокинувся після катастрофи MH-17, дехто досі вважає, що співпрацю з сьогоднішньою РФ треба розвивати за будь-яку ціну.

Але Кремль, схоже, вміє налаштувати проти себе кожного.

Іноді видається, що Путін свідомо обирає найконфліктніший шлях. І справа ЮКОСу – ще одне підтвердження.

У четвер ввечері Москва знову шокувала світ – в МЗС РФ офіційно, в прес-релізі, оголосили, що під час зустрічі з бельгійським послом шантажували останнього, вимагаючи від нього перегляду рішення бельгійського суду.

Російські дипломати заявили, що у разі, якщо бельгійський суд не скасує власне рішення про арешт рахунків дипломатичних установ та держорганізацій РФ, "российская сторона будет вынуждена рассмотреть вопрос о принятии адекватных ответных мер в отношении находящегося в Российской Федерации имущества Королевства Бельгия, в том числе имущества Посольства Бельгии в Москве, а также его (королівства) юридических лиц".

Багатьом західноєвропейським дипломатам в цій ситуації доведеться шукати "тлумача", який розшифрував би заяву російської дипломатії.

Бо з точки зору громадянина ЄС – це нонсенс, так система не працює.

Ми в Україні – зі свого досвіду – розуміємо, що в Москві дійсно можуть вірити у право бельгійського уряду переглядати судові рішення. Але дипломату з Бельгії складно уявити, що Москва має такі сподівання. Адже для міністра закордонних справ чи навіть прем’єра спроба тиснути на суд, вимагаючи скасувати будь-якого рішення, завершиться відставкою і ганьбою.

Тому для Брюсселя шантаж з боку РФ видаватиметься безглуздим. Але від того – не менш образливим.

В Німеччині (а за нею – і в решті Європи) останнім часом набув популярності термін Putinversteher – так називають тих, хто, можливо, здатен зрозуміти логіку дій російського лідера. Це і справді – непросте завдання. І не лише для західних політиків. Адже стратегічні кроки президента РФ часом видаються такими, ніби Путін свідомо обирає найгірший для себе варіант. Це стосується і дій РФ на Донбасі, і, часом, поведінки Росії у міжнародних переговорах щодо України.

Та повернімося до справи ЮКОСу.

Не претендую на звання Putinversteher, однак, розуміючи російську ментальність, нескладно позначити головні пункти стратегії Кремля.

1) Москва не розглядатиме можливості переговорів та мирової угоди з акціонерами ЮКОСу. Адже в такому разі Кремль "покаже слабкість" для внутрішньоросійської аудиторії, до того ж, Путін буде вимушений вибачитися чи поступитися своєму особистому ворогові Ходорковському, а це – неприпустимо.

2) Просте виконання рішення Гаазького арбітражу, яке б дозволило уникнути переговорів з ЮКОСом – тим більше неможливе. До аргументів з попереднього пункту додається фантастична вартість рішення арбітражу – $50 млрд

3) Посилання на зовнішніх ворогів-імперіалістів, які намагаються арештувати російське майно, "активізує скрєпи". Тому наявність таких арештів у невеликій кількості є навіть позитивною та спокусливою для Кремля.

4) До цього варто додати особистісний фактор. Меркель мала рацію – Путін дійсно втратив зв'язок з реальністю. І його дії часом відбуваються за логікою "навколо Росії – ворожий світ". Офіційно підтверджений шантаж на адресу посла Бельгії – мабуть, найкращий доказ цього.

А тому "Гаазька криза" триватиме і ближчим часом лише загострюватиметься.

А Росія – і далі ізолюватиметься.

Сама по собі ця криза, звісно, не обвалить Росію. Але зробить значний внесок у поглиблення прірви, в яку Путін впевнено веде свою країну.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"