Те, що сталося у Вірменії десять днів тому, не могли передбачити жодні аналітики – ані вірменські, ані іноземні.

Кволі, малочисельні виступи проти підвищення тарифів на електроенергію для населення, в яких ще з травня місяця брали участь переважно підтоптані пенсіонери, раптово змінив потужний протестний рух.

Його рушієм виявилася єреванська молодь – освічена, нелякана, дещо зухвала у своїй впевненості в тому, що зуміє зупинити подорожчання, яке особливо болюче било по найбідніших верствах населення.

Вірменське суспільство, яке доти перебувало немов у летаргічному сні стрепенулося. Адже це підвищення тарифів було чи не третім за кілька останніх років.

І доводилося миритися, бо з монополістом, тим більше російським, особливо не посперечаєшся.

А тут – тисячі запальних, мотивованих певністю у своїй правоті протестувальників перекрили Проспект маршала Баграмяна неподалік президентської адміністрації, вимагаючи скасування неадекватного, на їхній погляд, урядового рішення.

Спроба силового розгону поліцією лише примножила ряди мітингувальників.

Не так у Вірменії, як у Росії з острахом відразу заговорили про Майдан, цього разу – "енергетичний".

І, значною мірою саме завдяки російським ЗМІ, суто локальний соціальний протест почав набирати політичного забарвлення і мало не світового розголосу.

Заторохкотіла кремлівська інформаційна машина, в хід пішли добре знайомі нам заяложені пропагандистські кліше, навішування ярликів на учасників протестів, пошуки зловісної руки Держдепу США і, звісно ж, звинувачення українців в "експорті кольорової революції".

Громадяни, що вийшли захищати свої права, подавалися московськими коментаторами не інакше як "розлючений натовп молодиків, що нападає на беззахисних поліцейських", і якими, мовляв, "маніпулюють з-за кордону".

І не лише маніпулюють, а й "не виключено", що направлять до Єревана бандерівських бойовиків.

І що цікаво. До цього я був приголомшений масовим впливом російського радіо і телебачення на пересічних вірмен. Бувало, щойно розмовляєш з якимось єреванцем про Україну, особливо з таксистами, в яких московський "брехунець" увімкнений чи не двадцять п’ять годин на добу, як відразу ж тобі у відповідь ллються "аргументи" від кисельових та соловйових.

Але після "репортажів з єреванського майдану" російська пропаганда стала об’єктом номер один для глузувань і дотепів "вірменського радіо".

Як кажуть, перегнули в Москві. Очевидно, зі страху.

Переполох у московському таборі зрозумілий.

Вірменія є одним з найбільш лояльних союзників Росії на Південному Кавказі. То ж не доведи Боже, щоби вірменам дійсно закортіло змінити східний дрейф, до якого їх зобов’язує членство в Євроазійському економічному союзі, на західний.

Підстав до неабиякого занепокоєння Кремля додавав і той факт, що компанія-монополіст Енергетичні мережі Вірменії, яка результати свого недолугого менеджменту захотіла перекласти на плечі вірменських громадян, є дочкою російського холдингу Інтер РАО.

І скандал довкола провального російського енергетичного господарювання у Вірменії  свідчив, що за надокучливими балачками про переваги тісної інтеграції в рамках СНД прозирають волохаті вуха політичних та економічних зисків однієї країни – Росії.

Адже  замість солоденьких баєчок про "підставлене братерське плече" і про небачені перспективи для Вірменії в Євроазійському союзі, направду виходить обчухралівка російським монополістом вірменського населення.

Примітно, що проти такої " братерської допомоги" виступила саме вірменська молодь, незашорена ностальгійними міфами і стереотипами відносно "спільного минулого", які ще вряди-годи побутують серед старшого та середнього покоління вірмен.

Молоді люди, з якими багато-хто пов’язує сподівання на зміну поколінь у вірменському політикумі, а отже і на зміну його традиційного русофільства, немовби кинули виклик новітньому імперському колоніалізму кремлівських олігархів.

Після шестиденного стояння протестувальників на Проспекті Баграмяна президент Вірменії Серж Сарґсян змушений був провести екстрене засідання уряду, на якому було прийняте рішення провести за участю громадськості аудит російської компанії з метою виявлення зловживань та підтвердженнь необґрунтованості завищених тарифів у розрахунках з населенням за спожиту електроенергію, призупинивши до завершення перевірки запровадження нових розцінок.

Більше того, президент не виключив націоналізації російської компанії або ж продажу її новому власникові, який виявиться більш ефективним на вірменському енергетичному ринку.

Не всі протестувальники лишилися задоволеними таким рішенням влади. Дехто й далі наполягає на безумовному скасуванні підвищення тарифів.

Вони заявляють, що продовжать боротьбу до цілковитого виконання своїх вимог.

Зараз, коли пишуться ці рядки, важко спрогнозувати, чим завершиться енергетичне протистояння у Єревані (занадто багато різних чинників, у тому числі геополітичних).

Але хай там як, теперішні події, очевидно, дадуть потужний поштовх до формування у Вірменії громадянського суспільства, яке, в разі успішності протестної акції, буде свідоме можливостей свого впливу на прийняття в країні важливих рішень.

Автор:

Олександр Божко,

перший посол України у Вірменії  (1996-2001, 2005-2010),
надзвичайний і повноважний посол України,

м. Єреван