Конвертація валютних кредитів: польське рішення української проблеми

Дискусії навколо проекту закону №1558-1 "Про реструктуризацію зобов'язань за кредитами в іноземній валюті" (надалі - Законопроект про конвертацію) засвідчило дуже низький рівень або навіть повну відсутність аналітичної підготовки більшості депутатів та депутатських фракцій щодо змісту законодавчих ініціатив у фінансовій та банківських галузях.

Відповідно до Законопроекту про конвертацію споживчий кредит визначається як "кошти в іноземній валюті, надані кредитором позичальнику для задоволення особистих потреб: придбання житлової та нежитлової нерухомості, земельних ділянок, транспортних засобів, послуг та будь-якого товару". Це означає, що вимагати реструктуризації кредиту мають право всі позичальники, незалежно від суми боргу та виду забезпечення, і незалежно від того, для яких цілей був отриманий споживчий кредит.  

За підрахунками Національного банку України, реалізація Законопроекту про конвертацію коштуватиме банкам близько 100 млрд грн. Збитки банків будуть непосильним тягарем для українських платників податків, які постраждають внаслідок макроекономічного ланцюга банкрутств – переобтяження гарантійного фонду – відтоку грошових коштів та депозитів – рефінансування – інфляції.

Але в чому ж таки суспільна проблема цієї ініціативи? Чи справді суспільна потреба полягає у тому, щоб перекласти ризики зміни курсу валюти з позичальників на банки, які грали за правилами, встановленими на момент видачі таких кредитів. Адже не може суспільна потреба полягати у тому, щоб фактично списати борги кожному, хто брав на себе ризики при отримані споживчого кредиту незалежно від мети отримання такого кредиту та цілей його використання. 

І найголовніше: з якої причини банки, їхні власники та власники депозитів у цих банках повинні нести витрати за ризики, які взяли на себе позичальники? 

Звісно, і НБУ, і Міністерство фінансів різко розкритикували такий непрофесійний крок народних депутатів, а численні громадські активісти (і, ймовірно, не лише вони) серйозно замислились над тим, що за законопроекти взагалі приймають депутати та яким чином працює законодавчий процес на практиці. Як виявилось, майже кожен із депутатів Верховної ради не усвідомлює, за що голосує, не кажучи вже про аналіз наслідків та численних технічних запитань законопроектів, а надто у складній галузі фінансів.

Вирішення проблеми конвертації валютних кредитів позичальників-фізичних осіб, однак, не є унікальною українською проблемою.

Із подібною проблемою зіткнулись сусідні з Україною держави, зокрема Угорщина, Румунія та Польща. У всіх цих країнах свого часу номінальна вартість отримання фінансування позичальниками у локальній валюті була значно вищою, ніж номінальна вартість фінансування в більш стабільних іноземних валютах, таких як євро чи швейцарський франк.

Тому більшості позичальників вартість фінансування в іноземних валютах здавалась економічно вигіднішою.

Спробуємо проаналізувати польський варіант захисту інвесторів, адже у сусідній країні це питання також було винесено у політичну площину.  

На виконання своїх передвиборчих обіцянок новий президент Польщі Анджей Дуда пропонує внести зміни в чинне польське законодавство і реструктурувати кредити, які були прив'язані до курсу швейцарського франка.

Як відомо, у січні 2015 року Центральний банк Швейцарії зняв обмеження щодо верхньої межі курсу франка до євро, що призвело до різкої ревальвації валюти. Відповідно, "подорожчали" всі кредити, прив’язані до швейцарської валюти.

Як виявилося, 40% споживчих кредитів у Польщі були прив'язані до курсу швейцарського франка, а тому його різке подорожчання стало проблемою для багатьох позичальників.

Для покращення ситуації провладна партія пропонує дозволити лише частині позичальників реструктурувати їхні кредити і конвертувати суму за зобов’язаннями з швейцарських франків у польський злотий за курсом, дійсним на час видачі іпотечного кредиту.

Курсову різницю буде поділено порівну між позичальником і банком.

Позичальник має право реструктуризувати кредитне зобов'язання лише якщо дотримані такі умови:

- кредит забезпечений іпотекою;

- вартість заборгованості за кредитом перевищує вартість нерухомості (предмета іпотеки) на 120% (протягом дії програми починаючи з 2018 року реструктуризувати кредити зможуть особи, вартість заборгованості яких перевищує 80%);

- площа нерухомості не має перевищувати 75 м² для квартири і 100 м² для будинку;

- позичальник має бути власником лише одного об’єкта нерухомості, який є предметом іпотеки, а також проживати в цьому об’єкті нерухомості.

Зважаючи на вище перелічені обмеження, скористатись можливістю реструктуризації зможе лише п’ята частина всіх позичальників, чиї зобов’язання забезпечені іпотекою.

Звичайно, це допоможе уникнути занадто сильного навантаження на банківську систему, але при цьому дозволить захистити соціально вразливих позичальників. 

Отже, аналогічна проблема з конвертацією валютних кредитів, що виникла у Польщі, вирішуватиметься за чіткими правилами та з ясно визначеною суспільною потребою.

Ще раз озвучимо "польську формулу" - конвертуються лише кредити, видані в іноземній валюті позичальникам на придбання житла, та й те - лише того житла, яке відповідає певним критеріям та в якому проживає сам позичальник. 

На польському прикладі стає очевидною непідготовленість та хибність українського підходу, що передбачає конвертацію усіх споживчих кредитів, виданих в іноземній валюті.

При правильному визначенні суспільної потреби видається, що необхідність захисту окремим законом повинна стосуватись лише тих осіб, які можуть втратити своє єдине місце проживання (соціально менш заможні позичальники) внаслідок девальвації гривні та чиє житло, обтяжене іпотекою, може забезпечувати лише мінімальні потреби такого позичальника.

За дотримання такого підходу ймовірно, що й наслідки для банківської та фінансових систем будуть менш негативними, а підтримка саме таких незахищених позичальників (які залишаться у єдиному власному житлі) опосередковано сприятиме підтриманню рівня цін на ринку нерухомості та ймовірно призведе до того, що вони залишаться надійними клієнтами банків у перспективі. 

Автор: Ігор Олехов,

партнер міжнародної юрфірми Baker&McKenzie

співголова банківського та фінансового комітету

Американської торговельної палати