6 серпня в Сеймі Польщі пройшла інавгурація Анджея Дуди, який одержав перемогу на президентських виборах 25 травня.

Уже в перший день свого перебування на посаді новий польський президент багатьох змусив замислитись... і засумувати. Мене він точно засмутив. Власне, не так він сам, як його прихильники.

Треба сказати, що впродовж усього дня на вулицях Варшави я не зустрів противників президента Анджея Дуди. Тільки палкі прихильники чекали на нього в усіх пунктах інавгураційних заходів на 40-градусній спеці. Називали його справжнім польським президентом і вірили кожному його слову.

Навіть тим обіцянкам, на виконання яких він не має повноважень.

Але все по порядку.

* * * * *

Так склалося, що я – помилково – не отримав акредитації на виступ новообраного президента в Сеймі, мав доступ лише на заходи у президентському палаці.

Отже, біля будівлі Сейму я зміг поспілкуватися з простими прихильниками Анджея Дуди, що чатували на вході. Народ у національних костюмах співав пісні, махав прапорами і всіляко демонстрував свою радість з приводу подій, що відбуваються.

Жорстко критикували попередника, хвалили свого кумира і вірили у те, що Анджею Дуді вдасться зменшити пенсійний вік і збільшити квоту доходів, вільну від податків.

Ні те, ні інше не входить до компетенції президента у Польщі. І прихильники про це знають.

Однак ані ці знання, ані шалена спека не заважали тим, хто зібрався, любити свого президента і вірити кожному його слову.

А слів того дня було багато.

Вони повторювали одні й ті самі думки про все ті ж передвиборчі обіцянки. Іноді видавалося, що президент не усвідомив, що він уже виграв вибори – і продовжував виступати так, ніби виборча кампанія триває.

Це, до речі, зауважили і експерти, обговорюючи промови Анджея Дуди, яких було аж чотири протягом одного дня.

Висновки з промов такі: президент не зупиняється з передвиборчою агітацією, розуміючи, що йому треба виграти ще й парламентську кампанію. Саме з цим місцеві оглядачі пов'язують запланований вояж президента тими воєводствами, які віддали за нього голоси, а також у ті місця, де він не встиг побувати перед виборами.

Символи президентської влади в Польщі. Фото автора

У промові перед президентським палацом, яку найчастіше цитують, Анджей Дуда вкотре повторив мантру про зниження пенсійного віку і про своє бажання виконати цю обіцянку. Переважно усі меседжі були спрямовані на внутрішнього споживача.

Загалом відсутність іноземних гостей, за винятком якогось високого представника з Білорусі, створювала враження, що йдеться не про інавгурацію президента великої східноєвропейської країни, а про якусь затрапезну подію, яка сусідів мало цікавить.

Я не помітив жодної української знімальної групи на урочистостях (окрім себе – включався для одного українського телеканалу). Не помітив жодних урядових представників України. Мені пояснили, що це тут такі традиції – на такі події нікого не запрошувати.

Хоча Дональд Туск, принаймні, міг би приїхати, та й він відмовився, отримавши "не те" запрошення.

Складалося враження, що європейцям трохи соромно за вибір поляків.

Навіть у Сеймі не обійшлося без певного непристойного шуму в опозиційних лавах під час промови президента.

Однак усі ці сигнали ззовні компенсувалися проявом любові всередині.

Переважно старші люди, або ж люди невеликого достатку, з якими доводилося стикатися у Варшаві того дня, говорили про Анджея Дуду тільки у найвищому ступені.

Покладають на нього величезні надії.

Один нетверезий пан навіть заявив, що Анджей Дуда пообіцяв повернути п'ять східних польських воєводств, зазначивши, що Львів і Київ – то польські міста…

Присутні, які це чули, не заперечили своєму співвітчизнику.

На щастя, від нового польського лідера таких заяв не було. Між тим слово "Україна" у промовах нового польського президента взагалі не звучало –

попри великі очікування, що базувалися на його передвиборчих заявах.

У поєднанні з вищенаведеними думками прихильників Анджея Дуди складається доволі сумна картина.

1. Підтримали Анджея Дуду найстарші й найбідніші – тобто традиційний соціальний баласт, який чекає вигод від держави й інших платників податків замість самому щось створювати.

2. Представників Києва на урочистостях не було помітно – у Сеймі був лише посол Дещиця. Українські медіа майже не зацікавилися інавгурацією президента сусідньої країни.

3. Європейських лідерів не було. Навіть поляк Дональд Туск, котрий зараз перебуває на високій європосаді, не приїхав. Таке враження, що Польща теж потрапила під санкції...

4. Очікування електорату надзвичайно високі. Розчарування теж буде сильним, адже прем'єр при владі – від опонентів.

5. Команда нового президента складається переважно з людей, що працювали з Лєхом Качиньським. З огляду на наявність Ярослава Качиньського – самостійність Анджея Дуди викликає великі сумніви.

* * * * *

Ще одна важлива деталь.

Хочеться помилитися, але враження таке, що українцям у нових умовах буде складніше інтегруватися у польське суспільство.

Їм і зараз це нелегко – поки що українців у Польщі сприймають переважно як працівників фізичної праці. І треба дуже багато працювати для того, щоб отримати посаду за іншим фахом – журналісту, актору, вчителю чи науковцю.

А нині, думаю, це буде ще важче.

Однак із радістю повідомлю, якщо помилявся. За сто днів буде видно.

Автор: Олександр Івахнюк,

журналіст, Варшава 

Публікації у рубриці "Експертна думка" відображають точку зору автора, яка не завжди співпадає з позицією редакції.