"Європейська правда" не вперше звертається до теми мігрантів у Європі. Останньою була колонка Аїди Болівар "Один день у пеклі: з Будапешта до Відня на потязі з мігрантами", де автор описує свої особисті враження від "окупації" мігрантами будапештського вокзалу Келеті та їхнього просування до більш заможної Австрії.

Матеріал мав безліч відгуків, як схвальних, так і негативних. Варто погодитися – проблема мігрантів набагато глибша за ситуацію на конкретному вокзалі.

Саме тому ми надаємо слово філософу Володимиру Єрмоленку, який подивився на цю проблему під іншим кутом.

* * * * *

Український інтернет любить пекло. Особливо пекло, яке може нам довести, що ми ліпші за інших.

Криза біженців у Європі стала точкою, де інстинкт любові до пекла став сильнішим за розум і аналіз.

Цим, здається, український інтернет підхопив естафету російського (!), який також почав знаходити задоволення в мантрах про те, що Європа "задихається від мігрантів" та "гине під напливом біженців". 

Один з останніх прикладів – стаття Аїди Болівар "Один день у пеклі – з Будапешта до Відня на потязі з мігрантами". Стаття очевидиці табору біженців у Будапешті (і це добре), яка натискає на спрощені, якщо не примітивні, емоції (і це погано) і абсолютно сліпа щодо деяких наслідків власних суджень (і це ще гірше).

11 тисяч шерів статті за один день свідчать про те, що вірус ненависті в українському інтернеті досить сильний.

Але демонізуючи біженців з Близького Сходу чи Африки на угорських вокзалах, смакуючи деталі того, які вони брудні / нахабні / не люблять своїх дітей / зневажливі до цивілізації тощо, ми маємо розуміти кілька речей:

1. Це мало чим відрізняється від того, що говорять антиукраїнські і пропутінські ультраправі в самій Європі. І, відкрию вам секрет, відмінностей між сирійцями та українцями ці ультраправі не бачать.

2. Ті, хто каже, що Європа має закритися від "арабів" (навмисно беру в лапки) і натомість дати безвізовий режим українцям, є наївними романтиками. В Європі так ніхто не мислить.

Там є ті, хто хоче закритися від усіх, і ті, хто вважає, що треба намагатися відкриватися до усіх (зокрема, до нас), хоча би трохи.

3. Якщо європейці почитають статті на кшталт згаданої (а вони їх читають), вони дійдуть простого висновку: українці не поширюють ліберальних принципів на інші народи. Тоді чому вони хочуть, щоб ми, європейці, поширювали ці принципи на них?

4. Демонізація біженців у Європі веде до важливих геополітичних наслідків.

У нинішньому ЄС ви можете почути такі голоси: якщо ми хочемо менше біженців - давайте дружити з Асадом / Путіним проти Ісламської держави. Ці голоси звучатимуть зараз значно більше.

І йтимуть вони не тільки від ультраправих, але і просто від консерваторів чи навіть прагматиків.

Отже, коли ми смакуємо тему "брудних сирійців", ми фактично смакуємо тему "Путін, врятуй нас від брудних сирійців".

5. Наш єдиний шанс бути почутими в Європі - це говорити європейцям, що Європа не обмежується кордонами ЄС. Що Європа йде значно далі. Що Україна є виміром універсальності для європейського проекту, який все більше ризикує залишитися локальним.

Якщо мантра про "брудних сирійців" йде від нас, це руйнує все. Поставити замість слова "сирійці" слово "українці" для європейського серця дуже легко.

6. Ми входимо в епоху великого протистояння цінностей. ХІХ століття було століттям протистояння між імперіями, ХХ – між ідеологіями, ХХІ буде століттям протистояння цінностей. Не цивілізацій, як вважав Семюел Гантинґтон (бо цивілізації виявляються дуже мінливими і нестійкими), а саме цінностей.

Це боротьба між цінностями, де держава працює для індивідів (умовно назвімо їх "європейськими"), і цінностями, де індивіди працюють для держави (умовно назвімо їх "євразійськими").

Лінія зіткнення проходять сьогодні на кількох фронтах. Сирійський і український – найважливіші. Зневажаючи біженців, ми ставимо себе в логіку євразійську.

І прикро те, що в самій Європі євразійські цінності стають дедалі сильнішими.

7. Принижуючи "арабів", ми робимо дуже цікавий ментальний трюк: доводимо собі, що ми є "меншими варварами", ніж деякі інші "варвари".

Цікаво, що це саме російська і євразійська, а не європейська ментальна тактика. Росія часто пропонувала європейцям ідею того, що вони є "меншими варварами", порівняно з "більшими варварами" (у XVIII та ХІХ століттях – порівняно з турками, у ХХ – порівняно з нацизмом, у ХХI – з "ісламським тероризмом"). І що вони здатні захистити цивілізацію від "більших варварів".

А тому їх треба більше любити, ніж "більших варварів", але дозволяти більше, ніж "цивілізованим".

8. Я розумію, що біженці справді можуть бути різними. Я не був у Будапешті зараз і не можу судити про те, що там відбувається.

Але я чув багато історій про брудних переселенців з Донбасу. І я після цього об'їздив чимало з їхніх поселень.

І здебільшого я бачив дуже добрих людей, які дуже сильно страждають.

Автор: Володимир Єрмоленко,

філософ, 

доктор політичних студій (EHESS, Париж),

директор європейських проектів ГО "Інтерньюз-Україна"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора