Наприкінці серпня Верховною радою було зареєстровано пакет законопроектів щодо реформування системи виконання судових рішень.

Ця реформа відсутня в Угоді про асоціацію з ЄС, але є одним з ключових кроків по адаптації української судової системи до європейських стандартів.

Для України це унікальна можливість показати відчутний прогрес у реформуванні судової системи, адже найкраще рішення суду залишиться лише папірцем без ефективної системи виконання рішень.

Що пропонується змінити?

Україна розглядає можливість переходу до так званої змішаної системи виконання судових рішень, за якої Державна виконавча служба та приватні виконавці здійснюватимуть виконавче провадження на конкурентних засадах.

Нагальність реформування системи виконання рішень є очевидною з огляду на статистику Державної виконавчої служби в Україні, яка свідчить про незмінність тенденції, коли наприкінці кожного року залишається близько 3 мільйонів невиконаних судових рішень. Таке значне відставання стає причиною незадоволення та втрати довіри до судової влади і позбавляє українську економіку великого обсягу коштів.

До речі, занепокоєння такою ситуацією висловлює і Міжнародний валютний фонд. Саме тому, що відсутність механізмів виконання судових рішень часто б`є і по державному бюджету.

Але, найголовніше, що ця реформа змінює формат відносин громадянина та держави.   

Українські громадяни вперше отримають вибір, кому довірити свої справи – державному чи приватному виконавцю.

При цьому державні та приватні виконавці матимуть однакові повноваження, дотримуватимуться тієї самої процедури, до них застосовуватимуться однакові механізми нагляду та контролю.

Які повноваження у приватних виконавців? Наприклад, у Болгарії (до прикладу цієї країни ми ще повернемося) приватні виконавці мають право діяти по всім громадянським позовам (стягнення заборгованостей, експропріація власності, опіка над дітьми), а також позовам з боку державних органів (стягнення штрафів та адміністративних зборів).

При цьому державні інституції (за винятком держкомпаній) не потрапляють під дію приватних виконавчих служб. Але під їхню дію можуть потрапити муніципальні органи в тому випадку, якщо справа не стосується державних субсидій.

Звичайно, питання, як поліпшити виконавчу службу, не має одного простого рішення, яке могло б бути застосоване будь-якою країною. У деяких країнах управління системою виконання судових рішень здійснює лише держава.

Провідні приклади, такі як Австрія, Данія, Німеччина, Норвегія і Швеція, свідчать про те, що держава, в принципі, здатна забезпечити суспільство належним й ефективним виконанням судових рішень.   

Однак в цілому в Європі переважає модель надання послуг з виконання судових рішень приватними виконавцями.

Країни, в яких завжди існували приватні виконавці, такі як Бельгія, Франція, Люксембург, Нідерланди, Велика Британія, були кращими прикладами для наслідування.

З кінця 1990-х років велика кількість країн з перехідною економікою в Європі та за межами континенту приєдналися до спільноти ліберальної системи виконання рішень: це Албанія, Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Грузія, Казахстан, Литва, Латвія, Македонія, Польща, Румунія, Словаччина та Сербія.

Усі країни, де було запроваджено ліберальну (повністю або паралельно з державною) систему виконання судових рішень, зробили це, оскільки визнали факт того, що всі багаторічні  намагання держави вдосконалити державну  виконавчу службу були марними.

Насправді в цих країнах держава показала себе неспроможною надавати суспільству цю державну послугу.

Роблячи вибір на користь змішаної системи, Україна не займається винаходом колеса: конкуруючі державна та приватна складові виконавчої системи існують у Болгарії, Грузії та Сербії. Досвід та уроки, отримані в цих країнах, мають бути враховані українськими управлінцями при розробці нової системи виконання судових рішень. 

Тим більше, далеко не завжди реформи проводилися без помилок. Врахувати їх – не менш важливо для України. 

У Грузії приватні виконавці були запроваджені в допомогу державній виконавчій службі, яка була перевантажена справами.

У 2010-2012 рр. державна виконавча служба була повністю реорганізована та посилена: держава зробила значні інвестиції в інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру, робочі умови, підготовку та оцінювання державних виконавців на основі об’єктивних показників результативності.

З іншого боку, приватні виконавці були виключені з усіх важливих процесів у своєму секторі, здебільшого через відсутність життєздатної професійної організації, яка б захищала їхні інтереси та підтримувала баланс у системі виконання судових рішень.

У цілому це призвело до неефективності приватного сектора виконання рішень.

У Сербії приватні виконавці були створені управлінським рішенням з метою вирішення накопичених справ, пов’язаних з оплатою комунальних послуг: здебільшого за рахунками за електроенергію, центральне опалення, газ, телекомунікації.

Різниця в оплаті послуг судових (державних) та приватних виконавців зробила з приватних виконавців свого роду "штатних" виконавців комунальників, не даючи змоги займатися іншими справами для розширення своєї клієнтської бази.

Це призвело до повної залежності приватних виконавців від компаній-постачальників комунальних послуг, а тому поставило під загрозу їхню неупередженість та економічну стабільність.

Набагато позитивнішим є приклад Болгарії.

Динамічне професійне об'єднання приватних виконавців було створено одразу після прийняття парламентом закону про приватних виконавців, який дозволив діючим державним виконавцям перейти до приватного сектора шляхом простого подання відповідної заяви і без проходження будь-якого вступного екзамену.

Створена в такий спосіб Палата приватних виконавців брала активну участь і створювала конкуренцію виконавчій владі (Мін’юсту) власне при розробці нової системи. Вся нормативно-правова база для її впровадження (включно з термінами сплати зборів і розміром зборів за вступний іспит, діловодством, веденням статистики, утриманням спеціальних банківських рахунків тощо) приймалися лише після консультації з Палатою. Представники Палати входили до екзаменаційної комісії з моменту проведення найпершого приймального іспиту.

З моменту свого створення в 2005 р. Палата відіграє ключову роль у всіх основних політичних і нормативно-правових рішеннях в області виконання рішень під цілком логічним керівництвом Мін’юсту, який представляє державну владу.

Оплата послуг державних і приватних виконавців є однаковою, оскільки вони надають ті самі послуги на тому самому ринку, а отже, застосовуються правила справедливої конкуренції.

Доступ стягувачів до виконавчої процедури було посилено шляхом  запровадження процедури пред’явлення платіжного доручення, яка вже була поширена в Європі, оскільки постало питання гармонізації національного законодавства з європейським.

Крім того, це дозволяє уникнути залучення суду до справ, де спір відсутній як такий (тобто коли боржник не заперечує, що винен гроші стягувачу), а отже, сприяє економії державних коштів.

Право боржника на справедливий суд також дотримано: кожний боржник, який вважає, що, отримавши платіжне доручення, стягувач вчинив зловживання щодо нього, може заперечити та змусити стягувача обґрунтувати свої вимоги у звичайному судовому процесі. 

Як наслідок, наразі саме Болгарію можна назвати взірцем для проведення відповідних реформ в Україні.

У минулому році приватні виконавці ефективно зібрали понад 1 млрд левів (500 млн євро) для своїх клієнтів, внесли до державного бюджету більше ніж 100 млн левів (50 млн євро).

І все це ані державі, ані платникам податків не коштувало ані копійки!

Автор: Катілін Попов,

міжнародний експерт Проекту ЄС

"Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні" 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора