Як стати європейським містом? Питання, що не обговорюють в Україні

Наближення чергових виборів супроводжується появою нової реклами і нових дискусій.

Це нормально, але для мене – іноземця, який багато років прожив в Україні, досі залишається незрозумілою здатність українців обговорювати другорядні речі, часто забуваючи при цьому про більш важливі проблеми.

Нинішні вибори – чудова ілюстрація цього.

Хоча б тому, що це будуть місцеві вибори, а реформу комунального господарства в Україні може помітити хіба що невиправний оптиміст.

І при цьому передвиборчі дискусії в Україні ведуться лише щодо загальнонаціональних проблем, забуваючи те, заради чого і проводяться ці вибори – заради пошуку шляхів розвитку українських міст і сіл.

Вісім років в Україні я займався консультуванням реформування комунальної сфери. Крім того, подібні реформи у Польщі відбувалися у мене на очах.

Саме тому і виникла ідея цієї статті – спробувати визначити, що таке європейське місто. Мова йде не про міські традиції, одноманітності яких в ЄС немає і поготів, а про систему управління містом.

Іншими словами – про систему забезпечення прав і потреб жителів міст, що робить міста ЄС комфортними для життя. І чого так не вистачає Україні.

По-перше, навіть після всіх подій останніх двох років, дивує небажання українців брати на себе зобов'язання. Варто нагадати дуже просте правило: власність – це не тільки права, але і обов'язки.

Зокрема, обов'язки всіх власників наших квартир і співвласників житлових будинків.

Міська влада зобов'язана сприяти реалізації власниками своїх прав – але де запит від самих громадян?

Як результат цього – "особливі відносини" українських мешканців та ЖЕКів.

З одного боку, люди можуть дозволити не платити вчасно за послуги, надані ними, однак при цьому вони не мають ніякого впливу на рішення ЖЕКів. Наприклад, що і за яку ціну вони купують, чи достатньо у них постачальників або ж ідеться про безальтернативні закупівлі?

Напевно, саме в цьому і криється ключова відмінність європейського міста.

Всі ключові рішення в кожному будинку приймаються власниками будівлі – на підставі результатів голосування. Відповідно, роль адміністрації міста полягає у сприянні власникам у здійсненні своїх колективних прав.

В Україні ж зберігається пострадянська практика, коли адміністрація відповідає за все, а громадяни лише виконують їхні рішення.

Змінити цю ситуацію не здатні ані нинішні, ані наступні муніципальні вибори. Необхідно змінювати систему взаємовідносин міської адміністрації і містян – якщо українці справді хочуть жити в європейських містах.

Пасивність містян і високі повноваження адміністрацій призводять до ще однієї біди. Йдеться про популістські обіцянки, які ніхто не збирається виконувати.

Двадцять років поспіль напередодні виборів громадянам обіцяють за рахунок міського (або державного) бюджету провести ремонт їхніх будинків.

Уточню, щоб абсурд ситуації був більш зрозумілий – політики обіцяють за державний рахунок провести капітальний ремонт приватизованих будинків, які перебувають у приватній власності.

І мова навіть не про те, що навіть в кращому економічному становищі в України не було коштів на реалізацію цього.

Йдеться про інше – такі обіцянки означають, що капітальний ремонт має фінансуватися з податків всього населення країни. В тому числі – з грошей молодих людей, які ледь зводять кінці з кінцями, з останніх сил виплачуючи іпотечний кредит. Або з податків сільських жителів, що живуть у власних будинках, на які обіцянки ремонту не поширюються.

Хіба ця ситуація не абсурдна? Проте в Україні досі не прийнято ставити подібні питання.

Замість цього надія на державу-благодійника приводить до влади чергових популістів, які зовсім не зацікавлені у зміні формату взаємин муніципальної влади і містян.

При цьому нинішня ситуація зовсім не є унікальною. Польща пройшла через злам пострадянської системи в середині 1990-х і поки ще не пошкодувала про це. Аналогічним шляхом пішли й інші східноєвропейські країни.

І наостанок – про проблему, найбільш гостру для українських міст. Про енергоефективність, тим більше – зима не за горами.

Успішність інвестицій в енергомодернізацію очевидна, особливо – в умовах неминучого підвищення комунальних тарифів.

За останні роки в Україні з'явилися механізми, що дозволяють мешканцям вкласти свої кошти в енергетичну модернізацію будинків і отримати економію на оплаті опалення.

Однак чи затребувані ці механізми? Чи зацікавлена міська влада в їх популяризації?

Зі свого досвіду пам'ятаю, як гостро дискутувалися ці питання перед місцевими виборами в Польщі.

Однак саме цих питань я так і не помітив у дискусії напередодні українських муніципальних виборів.

Автор: Гжегож Гайда,

керівник проекту групи Світового банку
"Енергоефективність у житловому секторі в Україні"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора