20 жовтня міністр закордонних справ України Павло Клімкін дав багатозначну відповідь на запитання щодо протидії дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. З неї можна зрозуміти, що українська влада знову збирається "викручувати руки" Європейському союзу, змушуючи його зарахувати цей пункт Плану дій з лібералізації візового режиму (ПДВЛ) без його реального виконання.

Внесення ознаки сексуальної орієнтації до антидискримінаційної статті Трудового кодексу є прямим зобов’язанням України.

Це вже друга поступка з боку ЄС – спочатку європейці погодилися з переходом України на другу фазу виконання ПДВЛ без належного виконання цієї вимоги з першого, законодавчого блоку.

На останньому засіданні 3 листопада парламент, вочевидь, знову не збирається вносити сексуальну орієнтацію до законодавства. Клімкін каже, що це, мовляв, справа Верховної ради.

Пан міністр, схоже, лукавить, адже є думка, що центр прийняття таких рішень – не в сесійній залі.

До речі, у ВР вже зареєстрований проект нового Трудового кодексу, одним з авторів якого є спікер Володимир Гройсман.

І цей документ знову не містить сексуальної орієнтації в переліку ознак, дискримінація за якими заборонена. Тобто знову ж таки – не виконує вимогу ПДВЛ і не допоможе скасувати візи.

Депутати намагаються переконати європейців, що ця ознака буде внесена до кодексу у вигляді поправки після першого читання. Та очевидно, що це - тактика, спрямована на затягування часу, ще одна порожня обіцянка, яку не планують виконувати.

Та повернемося до слів Клімкіна.

Міністр має сумніви, яким саме чином буде вирішено це питання – шляхом внесення змін до законодавства чи через "зміну судової практики". Ця теза не є новою – і раніше урядовці твердили: якщо  ЛГБТ дійсно зазнають дискримінації, вони мають звертатись до суду, навіть якщо про них немає прямої згадки в законах. Це виглядає як "звинувачення жертви" і є лицемірством, адже якби такі приклади були, влада стверджувала б, що інструменти захисту вже існують, отже, законодавчі зміни виявилися б не потрібні.

Питання явної законодавчої заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації є радше політичним, ніж юридичним, тому і вирішити його за допомогою юридичних маніпуляцій не вдасться. Намагаючись замінити законодавчі норми листами вищих судів, стратегіями, планами та іншими "милицями", українська влада продовжує заганяти себе в глухий кут замість того, щоб взяти приклад з Грузії, Молдови та Балканських країн, які давно прийняли відповідні закони.

Натомість Київ готує Брюсселю чергову порцію обіцянок, сподіваючись в грудні отримати позитивне рішення з ПДВЛ. У Мін’юсті за широкої участі громадянського суспільства стаханівськими темпами розробляється план дій на виконання Національної стратегії з прав людини. В цьому документі уряд знову візьме на себе зобов’язання "розробити і зареєструвати у Верховні раді" законопроекти про внесення відповідної ознаки до ряду законів.

Схоже, влада змушуватиме ЄС вважати цю "обіцянку-цяцянку" реальним виконанням пункту ПДВЛ. Та потім, якщо Україна отримає позитивні оцінки ЄК, ці законопроекти будуть успішно поховані у ВР. Уряд "умиє руки" – ми, мовляв, підготували хороший законопроект, а погані депутати за нього не проголосували.

Гра в "гарячу картоплину" між урядом і парламентом – один з улюблених прийомів як старої "злочинної", так і нової влади.

Політикам і в уряді, і в парламенті, і на Банковій слід нарешті зрозуміти, що вони представляють державу і мають працювати разом на виконання її зобов’язань, а не перекладати відповідальність одне на одного.

Президент контролює в Раді найбільшу фракцію, має вплив на спікера та МЗС. Саме в його адміністрації, судячи з усього, знаходиться реальний центр прийняття рішень щодо безвізового режиму. І саме президент Порошенко має всі важелі, щоб раз і назавжди розрубати цей гордіїв вузол.

Прем’єр-міністр, який контролює другу за чисельністю фракцію в парламенті, уряд і зокрема Мін’юст, також має достатньо впливу, щоб забезпечити належне виконання ПДВЛ. На жаль, за моєю інформацією, саме Яценюк причетний до того, що відповідний законопроект не розглядається в парламенті. Очевидно, обіцянки, дані Раді церков, для Арсенія Петровича важливіші, ніж міжнародні зобов’язання України.

Причина "відсутності політичної волі" проста, як двері. Політики бояться втратити підтримку електорату.

З одного боку, вони явно переоцінюють гомофобність українців, якою їх залякують релігійні лідери і ультраконсервативні політичні сили. З іншого боку – політики не хочуть займати лідерську позицію і пояснювати нації, чому таке рішення є необхідним. І дарма - спічрайтери президента чудово впоралися б із завданням підготувати для українців спокійне, доступне і обґрунтоване пояснення суті цих змін.

Втім, Петро Олексійович і сам уже зайняв безпрограшну позицію, провівши дуже чітку межу між релігією і державою. Продовжувати цю лінію було б кроком справжнього європейського лідера.

Ключова фраза в пасажі Клімкіна – про те, що переговори з ЄС на цю тему тривають. Аналогічні переговори вже мали місце у 2014 році – тоді українська влада діяла саме за описаним вище сценарієм, а ЄС – дивився на це крізь пальці.

Невже Європа готова втретє "проковтнути" відмову України виконувати власні зобов’язання за ПДВЛ?

Але нам треба зрозуміти – законодавчий захист для ЛГБТ в Україні потрібен не Європейському союзу. Це насамперед потрібно самим українцям, якщо вони хочуть жити в сучасному, динамічному, вільному суспільстві, де різноманітність розглядається як цінність, а не як загроза. В суспільстві, де кожен і кожна, незалежно від сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, може робити внесок у його розвиток.

Про це дуже влучно сказав сер Елтон Джон у своїй промові на цьогорічній конференції Yalta European Strategy:

"Відкриті, інклюзивні суспільства є більш сприятливими для бізнесу та економічного зростання… У 2013 році керівники 300 найбільших компаній… США пояснили, що закони, які захищають права людини, сприяють бізнесу.

Адже у суспільстві рівних більше креативних працівників, які приносять компаніям нові підходи та ідеї, що приносять прибуток.

Кожне додатково забезпечене право впливає на ВВП країни, кожен закон, який обмежує права ЛГБТ, негативно впливає на економіку країни".

Україні давно настав час обрати, яким шляхом рухатиметься вона.

Автор: 

Зорян Кісь, правозахисник, 

для "Європейської правди"