Чому про Україну стали мало говорити у світі - погляд європейського журналіста

"Боротьба з українською корупцією? Знову? Знаєш, головного редактора це вже не дуже цікавить". Я довго чекав, коли цей момент настане. Коли я почую ці слова.

Коли ми влітку 2013 року пропонували нашим редакторам у Празі теми з України, то майже завжди чули негативну відповідь: "Кого, скажи, будь ласка, це цікавить?".

Але Євромайдан багато чого змінив.

Україна раптом у 2014 році стала великим інформприводом, редактори брали майже все, що ми пропонували.

Однак ми, репортери, які часто бувають в Україні, розуміли: довго це не триватиме. Ми усвідомлювали, що це виняткове вікно уваги Заходу та світу до України невдовзі знову закриється. Це було лише питання часу.

Що ж, від нинішнього літа, коли на східному фронті стихло важке озброєння, Україна знову більше не "тема".

З чеських та інших західних ЗМІ стає все складніше дізнатися що-небудь про Україну.

Хоча, на мій погляд, при цьому в Україні часто відбуваються події навіть більш ключові, ніж у 2014 році. Боротьба з корупцією – в першу чергу.

Проте західний глядач вже втомився від України і захоплений новими темами, наприклад, європейською міграційною кризою. Дедалі більше людей на Заході відчувають, що нинішні події в Україні – це внутрішня боротьба, яку громадяни мають вести самостійно.

У такій ситуації дуже важливо показати, що за європейські цінності стоять не лише на Майдані і на східному фронті. Довести Європі, що ви захищаєте свій європейський вибір, коли змушуєте працювати своїх політиків та інституції.

Треба визнати: жителям Чехії, та й взагалі людям на Заході, дуже важко пояснити це. Складно довести пов’язаність подій на Донбасі й реформ у Києві.

Але головне – з суто журналістського погляду, Україні не вистачає розумної та ефективної медіа-стратегії, яка привертала б увагу до українського питання.

Київ не приділяє належної уваги вкрай важливим "дрібницям".

Працюючи закордонним телекореспондентом, я постійно стикаюся з дефіцитом якісних телевізійних кадрів. Поряд з матеріалами приватних інформаційних агенцій – AP і Reuters – одним із ключових візуальних матеріалів для нас є так званий обмін у рамках Європейської мовної спілки (European Broadcasting Union, скорочено – ЄМС).

Простіше кажучи: через ЄМС кожна національна телекомпанія пропонує іншим європейським партнерам кадри зі своєї країни. І ручається за їхню щоденну підготовку та якість, і останнє – дійсно важливо. Те, як ваша країна виглядає на європейському екрані, тісно пов'язано з тим, що на цьому каналі з'явиться і в якій якості.

На відміну від AP або Reuters, якість українських матеріалів у ЄМС є поганою. Розмите, неякісне, часто непридатне до використання відео, яке надходить для обміну від "Першого національного".

А треба ж зовсім небагато! Якісно зняті події в парламенті, військовий парад, державна церемонія, зображення інституцій, банків, звичайного життя, магазинів, культурних заходів.

Все це – якісно зняте – створює медіа-образ країни за кордоном.

І я точно знаю, що у "Першого національного" дуже часто є ці матеріали, однак в обміні Євробачення вони або не з'являються, або доступні лише в обмеженій кількості і в поганій якості.

Так, це лише деталь, але вона підсилює сприйняття України як сірої та нецікавої країни.

Звісно, у "Першого національного" зараз є інші турботи. Він шукає стабільні джерела фінансування та будує свою організацію практично з нуля.

Я маю повагу до його нових менеджерів і, як колега по громадському телебаченню, намагаюся їм всіма способами допомогти.

Але якби у цій нелегкій ситуації вони приділили трохи уваги й тому, що і в якій якості дають в міжнародні агентські обміни в рамках ЄМС, це пішло б на користь усім. І нам, закордонним телекореспондентам, і, головне, образу України за кордоном.

Автор: Йозеф Паздерка, 

міжнародний кореспондент громадського телеканалу Česká televize

З 2012 року висвітлює події в Україні, багато разів знімав на Євромайдані, в Криму та на Донбасі

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора