Часом дивує те, як наполегливо ЄС надає Україні "ще один останній шанс". І от, цього тижня – знову.

Єврокомісія за власною ініціативою перенесла на пізніший час ключову зустріч, де мала вирішитися доля безвізової України.

Нам дали ще один шанс. Як жартують дипломати, "знову – останній":) Цього разу Україна спробувала ним скористатися, але ситуація лишається на межі зриву.

І тепер саме Брюссель має врятувати український безвізовий режим – або ж зруйнувати його. І рецепт успіху не такий очевидний, як може здаватися.

Початок засідання Верховної ради автор зустрів в ефірі "Громадського радіо" – так склалося. І там довелося відповідати на запитання не лише про позитивні, але й про негативні сценарії.

Так от, негативних, станом на ранок, було два – поганий і найгірший. 

Перший – якщо депутати "завалять" безвізовий пакет з процедурних мотивів. І перенесуть його розгляд на наступний тиждень.  А другий – якщо вони поспіхом, не надто вивчаючи, підтримають ВСІ "безвізові закони" в тій редакції, що подана до другого читання.

На жаль, ми пішли за другим, найгіршим сценарієм.

По-перше, Рада знову провалила голосування за закон про заборону дискримінації. По-друге, деякі ухвалені закони з "безвізового пакету", схоже, доведеться ветувати.

Хтось може здивуватися – як редактор "Європейської правди" може виступати проти законів, що потрібні для скасування віз? Та відповідь проста.

Україна не обіцяла ЄС ухвалити закон з тією чи іншою назвою.

Йшлося не про назву, а про суть. А суть у низці документів виявилася спотвореною. І лишилася тільки назва.

Про те, яким став зміст частини законів після допрацювання - можна прочитати в дописі Центру протидії корупції, на експертизу якого зазвичай посилається і ЄС,  і США. Але що це означає для безвізових перспектив України? Перш ніж перейти до відповіді, дозволю себе невеликий ліричний відступ.

Євросоюз на зовнішній арені – це велика, неповоротка, повільна бюрократична машина. Це знає будь-хто, хто стикається з європейською тематикою, а авторові доводиться бачити це щодня у роботі з європейськими інституціями. Саме через це пролунала відома фраза Вікторії Нуланд.

Самостійна діяльність ЄС у зовнішній політиці дуже обмежена і через це – надто обережна.

ЄС (на відміну, приміром, від США) вкрай рідко публічно стає на захист тієї чи іншої редакції закону. У вимогах до Києва завжди зазначається, ЯКУ проблему треба вирішити, але ніколи на згадується – ЯК це зробити.

Так само було і з безвізовим – ЄС категорично відмовлявся підтримати конкретні законопроекти, обмежувався розмитими дипломатичними фразами та говорив про потребу виконати вимоги.

Та 10 листопада Брюссель також не витримав.

Пообіді з’явилася заява Яна Томбінського (доступна її оригінальна, англійська версія та переклад українською).

В ній ЄС нарешті дав відповідь на питання "ЯК". Відповідь, яку всі знали, але воліли не помічати.

"Нове законодавство щодо повернення і конфіскації активів, запропоноване Кабінетом міністрів України (пакет законопроектів 2540a, 2541a, 3040), можна розглядати як конструктивну нормативну базу, що повністю відповідає європейським стандартам та реалізує їх", - заявив посол ЄС.

Його заява стала відповіддю на критику депутатів, які стверджували, що урядові законопроекти пропонують надто широкі повноваження для арешту активів.

Томбінський переконує, що це не так.

"В інших країнах Європи існують набагато рішучіші механізми", - йдеться в його заяві.

А тепер – знову про загальмованість європейської машини. Тут вона проявилася "в усій красі". ЄС, погоджуючи текст заяви між різними інстанціями в Брюсселі, запізнився рівно на один день.

Ця заява мала з’явитися напередодні голосування. Вона мала стати "атомною зброєю" в руках тих, хто стверджував, що саме урядові версії виконують вимоги ЄС. Але, схоже, в Брюсселі знову щось загальмувало, і заяву, написану "майбутнім часом", опублікували… за кілька хвилин після того, як голосування завершилося.

А Томбінський, вочевидь, виявився недостатньо сміливим, щоби оприлюднити її напередодні, під свою відповідальність.

І тепер офіційна позиція ЄС є хіба що доказом того, що Юрій Луценко відверто брехав, коли стверджував, що його правки узгоджені та схвалені європейськими структурами. Звичайно ж, не схвалені.

Та шукати винних – справа невдячна. Нині треба думати, як виходити з ситуації. І чим вона загрожує.

А тут – все залежить від ЄС.

Є два варіанти розвитку подій.

Брюссель, який нині ладен закривати очі на купу помилок України, може пробачити Раді й цю. Саме на такий сценарій сподівалися в Блоці Порошенка, коли протискали цю редакцію закону. Нехай можливості для арешту майна корупціонерів стануть лише формальними – байдуже. Адже це, зрештою, буде проблемою України, а не проблемою ЄС.

Та сподівання БПП можуть бути і помилковими.

Головний зовнішньополітичний помічник президента Костянтин Єлісєєв  дуже любить всім відомий анекдот про таксиста зі словами "вам шашечки или ехать?" – авторові доводилось багато разів чути від нього цю фразу. Зараз на це питання має відповісти Брюссель.

Якщо ж в Єврокомісії вирішать, що для них ця вимога принципова і їм недостатньо "шашечок", перед ними знову відкривається два шляхи.

ЄС може йти за усталеною процедурою. Чекати висновків експертних місій, які напевне скажуть, що закон не відповідає праву ЄС. А в грудні, виходячи з цього висновку – провалити безвізові перспективи Києва.

Але в Брюсселі – за великого бажання – можуть і вміють працювати всупереч стандартних правил. І "Європейська правда" закликає саме до цього.

Томбінський має можливість зустрітися з Порошенком і попросити його схаменутися.

Та нагадати прописну істину про те, що для скасування віз потрібні не назви, а зміст законів. Звичайно, для цього ЄС знадобиться провести експертизу ухваленого проекту, переклавши його англійською. Та час ще є.

І якщо буде підтверджена невідповідність європейському праву (і, відповідно, Угоді про асоціацію), Брюссель МАЄ натиснути на Порошенка, щоби той ветував ухвалені норми.

В цьому разі ми ще матимемо шанс на успіх. До грудня парламент ще може ухвалити закон з президентськими пропозиціями (а по суті – з правками ЄС). І комітет Андрія Кожемякіна в цьому разі не матиме можливості знову повикреслювати ті норми, які в "Батьківщині" вважають особливо небезпечними.

P.S. Я свідомий того, що ця вимога мала бути адресована самому Порошенку. Щоби він сам проконсультувався з європейцями. Щоби про безвізовий режим для українців непокоїлася українська влада, а не лише європейські дипломати.

Але новітня історія навчила не вірити в таку можливість. На жаль.

Тому ключ – знову в руках Заходу. Або Європа простить нам невиконання чергової обіцянки, або змусить нас її виконати. Бо інакше лишиться третій варіант – провал безвізових сподівань.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора