Яким би чином не розвивалися події після того, як Туреччина збила російський бомбардувальник, зрозуміло одне: стосунки між Анкарою і Москвою залишатимуться напруженими. Як мінімум – протягом декількох місяців, а можливо, й років.

Як відомо, Кремль відреагував на інцидент вкрай різкою риторикою і дипломатичними заходами, запровадив торговельні та інші обмеження у відповідь на відмову турецького президента вибачитися за дії своїх військових.

Санкції Кремля – значні. Вони значно ускладнять переміщення товарів, послуг, технологій, капіталу і людей між Росією і Туреччиною. Їхньою мішенню стали навіть турецькі культурні установи, фірми, ресторани і студенти в Росії.

А провокаційні дії російських військово-повітряних сил уздовж сирійсько-турецького кордону ще до інциденту з Су-24 додатково обтяжують російсько-турецькі відносини.

Судячи з усього, Кремль і російська громадськість стали жертвами власної інформаційної політики.

Протягом декількох тижнів російські політичні журналісти та експерти недооцінювали критику з боку країн-членів НАТО – у тому числі Туреччини – на адресу російської військової інтервенції в Сирії. Вони недостатньо серйозно поставилися до попереджувальних сигналів з Анкари з приводу неодноразових порушень турецького повітряного простору літаками з Росії.

Замість цього ЗМІ РФ видавали російське бомбардування сирійських населених пунктів за миротворчі та антитерористичні заходи.

За версією кремлівських пропагандистів, всі сторони нібито мали виграти від російського повітряного втручання в Сирії, але, як стверджують у росЗМІ, Захід не виявляє належної поваги до Кремля за його спроби навести порядок на Близькому Сході.

Ця думка, втім, з боку Росії звучить не вперше.

Так було і під час попередніх втручань російських військ у події в Східній Європі та на Кавказі.

У підсумку, розслаблений стриманою реакцією Заходу на попередні порушення міжнародного права у Придністров'ї, Південній Осетії, Абхазії, Криму і на Донбасі,

Кремль явно підвищив ставки в Сирії – і російська громадськість цього просто не помітила.

Що ж, зрештою більшість росіян навряд чи зможе тверезо оцінити далекосяжні наслідки охолодження відносин з Туреччиною для зовнішньої політики своєї країни.

Після обстрілу Су-24 російські мас-медіа заполонили новини про турецький уряд – часом напівправдиві, а іноді – взагалі фальсифіковані. Причому розпочалася ця кампанія ще до інциденту з бомбардувальником.

Стратегія, знову ж таки, не нова. Те саме раніше відбувалося стосовно керівництва України, країн ЄС або США.

Для антитурецької кампанії на контрольованому Кремлем телебаченні фоном виступає як багатовікова історія конфліктів між царською Росією і Оттоманською імперією, так і членство Туреччини в ненависному НАТО.

Але хоча наслідки російсько-турецького протистояння не матимуть великого впливу на підтримку Путіна в Росії, в цілому новий конфлікт може принести путінському режиму набагато більше проблем, ніж попередні зовнішньополітичні авантюри Кремля.

Вага Туреччини на міжнародній арені набагато вища, ніж усіх тих країн, з якими Росія конфліктувала раніше – Молдови, України чи Грузії.

До того ж напруженість у взаєминах Москви з Анкарою збіглася з періодом, коли російські політичні та економічні відносини з іншими столицями світу вже ускладнені.

Від Канберри до Оттави, від Токіо до Варшави, від Вашингтона до Таллінна – у всіх цих країнах зараз спостерігається значне несприйняття нинішнього керівництва Кремля.

Не лише Захід та його союзники, але й арабський світ негативно оцінюють зовнішню політику РФ останнього часу і зростання поставок російського важкого озброєння в потенційні або наявні кризові регіони.

При цьому в нинішній ситуації Москва набагато вразливіша, ніж інші столиці тоталітарних держав.

Наприклад, Північну Корею не лякає втрата зовнішньополітичного іміджу.

Інша ситуація в Росії, де економічна, наукова і культурна еліта, а також середній клас протягом вже понад 20 років так чи інакше беруть участь у процесі глобалізації. Дедалі сильніше відчуження Росії від раніше важливих для неї економічних партнерів та політичних союзників – а зараз і від Туреччини – буде негативно сприйнято в цих колах.

Чиновники, вчителі, митці, інженери, лікарі, підприємці та студенти, особливо у великих містах, як і їхні західні колеги, активно користуються інтернетом, мають схожі туристичні вподобання. Багато хто з поінформованих росіян, напевно, вже помітив, що Росія стає все більш ізольованим ізгоєм серед міжнародного співтовариства. Принаймні, деякі частини російської еліти розуміють зв'язок між втратою міжнародних партнерів та перспективами своєї країни.

Такого розуміння, можливо, стає дедалі більше навіть серед тих інтелектуалів, менеджерів, держслужбовців, які в іншому підтримують політику Путіна.

Швидше за все, вже є значне невдоволення в тих колах російського вищого суспільства, які найтісніше пов'язані із Заходом – у російських дипломатів, суспільствознавців, журналістів-міжнародників та підприємців, які співпрацюють з іноземними партнерами.

Військовий інцидент з членом НАТО – прецедент, який викликає тривогу навіть у деяких прихильників Путіна.

Зараз у фокус російських кампаній з чорного піару, поряд з демонизованими США, Україною та країнами Балтії, потрапляє впливова незахідна країна – і це певним чином зсуває координати у світогляді офіційної Росії.

Мішенню економічних санкцій і риторичного цькування тепер стала Туреччина, яка має вплив серед мусульманських народів колишнього Радянського Союзу – від татар у Криму і вздовж Волги до ісламських національностей Північного Кавказу і країн-спадкоємців центральноазіатських республік СРСР та Азербайджану.

Але чим більше представників вищого і середнього класів Росії помічають, якою непередбачуваною видається їхня країна та її керівництво за кордоном, тим більш крихким стає консенсус еліт, який поки ще підкріплює правління Путіна.

Хоча Кремль, від зміни керівництва можливо, відділяють роки, та зростання напруженості у російсько-турецьких відносинах може – разом з низкою інших проблем, з якими Москва стикається одночасно, – стати початком кінця путінської системи в Росії.

Автор: Андреас Умланд,

кандидат історичних наук, кандидат політичних наук,
старший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва в Києві,
для "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора