Дискусія навколо судової реформи в Україні багато в чому нагадує події більш ніж 50-річної давнини в Нідерландах. Тоді держава за активної участі суспільства дала старт фундаментальній реформі судочинства, результатами якої ми користуємося донині.

Особливістю 60-х років минулого століття було зростання суспільної недовіри до існуючих методів державного управління. Невдоволення виливалося в демонстрації, протести, в тому числі студентські – проти війни у В'єтнамі (Університет Неймегена, приміром, до 1968 року був перейменований в Університет Карла Маркса).

Не уникла жорсткої критики суспільства і судова система. Було зрозуміло, що зберігати її в існуючому вигляді неможливо, але ніхто не знав, як підступитися до реформ.

Насамперед було прийнято рішення з’ясувати очікування суспільства, для чого було проведено низку інтерв'ю та консультацій. Звіт про результати дослідження "Gedachten over de Toekomst van de Rechtspleging" ("Думки щодо майбутнього у здійсненні правосуддя") було опубліковано в 1972 році.

У цьому звіті знайшли відображення думки юристів, вчених, профспілок, банків, страхових компаній, журналістів. Звичайно, думки не завжди збігалися одна з одною, але це дало підстави для перегляду підходів до судової системи.

Найважливіше – це те, що вдалося дізнатися про очікування від судової системи саме тих, хто стикається з судами і правосуддям, тобто "споживачів" судових послуг.

Широка дискусія призвела до того, що судова система більше не розглядалася як певна "річ у собі", а лише як інструмент служіння суспільству.

Як наслідок, очікування суспільства вели до змін в організації судової системи: доступність, компетентність, досвід, оперативність, ретельність при розгляді справи.

Але, як писав бельгійський новеліст Вільям Елшот, між мрією і дією завжди стоять закони та практичні перешкоди ;) Питання полягало в тому, що саме робити і як це робити?

На перше місце вийшла така відповідь: суддя має бути доброзичливим і, де це можливо, максимально допомагати.

Саме по собі поняття "дружній підхід" на практиці нічого не значить. Однак, на думку опитаних суддів, для з'ясування істини необхідно ставити питання, зберігаючи при цьому "дружній підхід".

В результаті змінилася і організаційна структура: замість 74 загальних та адміністративних судів (з чотирма інстанціями) система була перетворена на 19 загальних судів (усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи розглядаються у загальному суді першої інстанції), 5 апеляційних судів для розгляду цивільних і кримінальних справ, 3 апеляційних суди для адміністративних справ і один суд касаційної інстанції.

Звісно, на цей процес пішов певний час – з 1972 по 2002 рік, тобто тридцять років.

Саме тому насамперед необхідно відповісти на просте запитання: чи готові ви до фундаментальних змін на кшталт цих?

Наступний крок – чітко сформулювати критерії майбутньої судової системи. Ці оцінки повинні дати усі зацікавлені сторони: судді та прокурори, науковці й політики, включно з представниками міністерства юстиції.

Може статися так, що кілька лідерів у судовій системі (наприклад, голови судів) сформулюють напрямок подальших кроків, при цьому парламентарії можуть цей напрямок підтримати.

Кожного разу, коли виникає якийсь спірний момент, слід відповісти на питання: чи збігається це раніше узгодженою спільною метою?

Крім цього, протягом багатьох років судова влада (в Нідерландах) та її лідери демонстрували здатність до підвищення якості правосуддя, поліпшення організації і здійснення ефективного контролю за питаннями здійснення правосуддя.

Іншими словами, судова влада була готова взяти на себе всю відповідальність за судову систему. Її керівництво демонструвало, що захищає не свої власні інтереси, а розглядає кожен свій вчинок з точки зору спільної мети.

Подібні принципи виходили в основному не від Касаційного суду, бо його функція, в тому числі і в його власному розумінні, полягала в забезпеченні єдності застосування законів. Управлінські аспекти залишилися в руках голів судів, які традиційно грали (і досі відіграють) ключову роль у функціонуванні судової системи.

Я також вважаю, що введення судових керуючих/менеджерів (з управлінським досвідом, при цьому необов'язково з юридичною освітою) зіграло дуже важливу роль, бо вони були здатні переконати суддів зберегти стабільну політику для системи. До їхніх функцій також входило вирішення питань бюджетування для кожного суду.

Таким чином, вони мали явну зацікавленість у якісному функціонуванні судів як організацій.

Іншими словами, як каже голландське прислів'я, було б бажання, а можливість знайдеться.

Можна з упевненістю стверджувати, що якщо суспільство і судова влада демонструють волю до змін і виявляють завзятість на цьому шляху, результат буде завжди!

Україна може піти тим самим шляхом: визначити мету, яка матиме широку підтримку, і приготуватися до тривалого процесу.

Ідіть цим головним шляхом і оцінюйте всі бажання та інтереси з ширшої перспективи: чи веде це до кращої, більш ефективної, незалежної судової системи, яка функціонуватиме на благо всього суспільства?

Автор: Берт Маан,

суддя Апеляційного суду Амстердама у відставці,

експерт проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора