Сучасні преференційні торговельні угоди, крім лібералізації імпортних мит, регулюють значно ширше коло питань, включаючи технічні бар’єри, торгівлю послугами, захист інтелектуальної власності, державні закупівлі, захист іноземних інвестицій та електронну торгівлю.

Сьогодні світ спостерігає за новою хвилею преференційної лібералізації у світлі переговорів щодо безпрецедентних "мега-регіональних" торговельних угод: Трансатлантичної зони вільної торгівлі між ЄС та США (Transatlantic Trade and Investment Partnership, або ТТІР), Угоди про зону вільної торгівлі Тихоокеанського регіону (Transpacific Partnership, або TPP) та Всеохоплюючої торговельної та економічної угоди між ЄС та Канадою (Comprehensive Trade and Economic Agreement, або CETA).

Особливістю цих міжнародних договорів є націленість на забезпечення регуляторної конвергенції (regulatory convergence).

Регуляторна конвергенція між торговельними партнерами покликана усунути розбіжності між внутрішніми нормами адміністративного характеру, які перешкоджають міжнародній торгівлі. Ідеться, в першу чергу, про технічні регламенти і стандарти, які дублюються, надмірну бюрократію адміністративних процедур, обтяжливі ліцензійні та кваліфікаційні вимоги.

Регуляторна політика завжди вважалася темою делікатною для учасників Уругвайського та Дохійського раундів переговорів у рамках СОТ.

Розробка будь-яких національних норм вимагає врахування як міжнародних зобов’язань держави, так і суспільних інтересів, як-то охорона навколишнього середовища, захист прав споживачів, національна безпека, здоров’я населення.

На практиці такий баланс витримати досить складно.

Однією з преференційних торговельних угод "нового покоління" є Угода CETA між ЄС та Канадою.

Для нас цей міжнародний договір важливий тому, що Україна вже має режими вільної торгівлі і з ЄС, і з Канадою. 

CETA була підписана у вересні 2014 року і наразі перебуває на стадії ратифікації. Угода містить Горизонтальну главу про регуляторне співробітництво.

Вона пропонує набір інструментів, які допоможуть компетентним органам "прослідкувати" регуляторні вимоги з моменту нормотворчої ініціативи до критичного аналізу їх ефективності. 

Важливим моментом договору є положення про створення Форуму з регуляторного співробітництва, який  відіграватиме роль "посередника" для встановлення контакту між компетентними органами Сторін.

Регуляторні розбіжності – проблема давня

Проблему регуляторних розбіжностей влучно ілюструє висловлювання екс-єврокомісара Карла де Гухта: "Наші паски безпеки регулюються по-різному, але вони однаково безпечні". Цей приклад, наведений у контексті ЄС та США, спрацьовує і у випадку Канади.

Як правило, на різних берегах Атлантики компетентні органи ставлять перед собою однакові цілі – різняться лише шляхи їх досягнення.

Історично склалося так, що стандарти ЄС відзначаються вищим рівнем вимогливості.

Про це свідчить і практика розв’язання суперечок у рамках СОТ. Скарги Канади проти ЄС стосуються передусім технічних регламентів, прийнятих в інтересах суспільної моралі та здоров’я людей і тварин. Взяти хоча б справи "ЄС – Морські котики", "ЄС – Генно-модифіковані продукти", "ЄС – Азбести".

Втім, деякі правові норми у Канаді, хоч і не стали приводом для міжнародних спорів, однак теж ускладнюють торгівлю з ЄС. Європейські експортери скаржаться на затяжні та непрозорі процедури отримання дозволів, особливо для фармацевтичної продукції, косметичних товарів, електротехніки.

Як правило, окрім необґрунтованих часових втрат, це зумовлює негативні наслідки ще й у зв’язку зі скороченням терміну дії патентів. Критики з боку ЄС зазнають і канадські вимоги з маркування та пакування.

Тож практика, що склалася у торговельних відносинах між ЄС та Канадою, визначила необхідність у регуляторному співробітництві.

Безперечно, включення окремої глави щодо регуляторного співробітництва у фінальний текст Угоди CETA – це успіх переговорного процесу. Однак не варто його переоцінювати.

Положення про регуляторне співробітництво, що закріплені в договорі, мають переважно диспозитивний характер, що надає Сторонам право у певних межах врегульовувати питання у цій сфері на власний розсуд.  

З одного боку, в  основі регуляторного співробітництва між ЄС та Канадою лежить принцип добровільності. Це означає, що за обґрунтованих причин будь-яка зі Сторін має право відмовитися від пропозиції торговельного партнера щодо участі у відповідних ініціативах.

Більше того, Сторони можуть вдатися до інструментів з регуляторного співробітництва лише у сферах "спільного інтересу та вигоди", критерії  яких у договорі не визначені.

З іншого боку, наявність правового та інституційного механізму свідчить про готовність Сторін до діалогу. Нехай ЄС та Канада зберігають за собою повну регуляторну автономію, але таке співробітництво здатне забезпечити передбачуваність і прозорість у розробці нових внутрішніх правил.  

Україна: від "брюссельського ефекту" до тристоронніх консультацій 

Регуляторне співробітництво ЄС та Канади за Угодою СЕТА має пряме відношення до України. У силу зобов’язань щодо гармонізації національного законодавства Україна фактично "імпортує" регуляторні стандарти ЄС.

Серед науковців це явище називається  "брюссельським ефектом".

Як відомо, головними перепонами на шляху експорту до ЄС є не тільки імпортні мита, а й нетарифні бар’єри торгівлі. Слід віддати належне зусиллям Міністерства економічного розвитку та торгівлі України щодо імплементації Угоди про асоціацію між ЄС та Україною у цьому напрямку: вони поступово демонструють позитивний результат як у законодавчих змінах, так і у взаємодії з бізнесом.

Поряд з тим, Україні необхідно "тримати руку на пульсі" усіх обговорень, які плануватимуться та відбуватимуться в рамках регуляторного співробітництва між ЄС та її торговельними партнерами.

Для цього Угода CETA передбачає окремий механізм - залучення третіх сторін до консультацій, - яким ми можемо і повинні скористатися.  

Виходячи із вищевикладеного, можна передбачити декілька сценаріїв.

Припустимо, що законодавство України приведене у відповідність до стандартів ЄС. У цьому випадку  будь-які питання, ініційовані Канадою в рамках регуляторного співробітництва з ЄС, можуть опосередковано стосуватися і наших правил, вимог і процедур.

При потенційному підвищенні канадських стандартів до рівня європейських український експорт, що адаптований до останніх, не відчуватиме значних втрат.

У разі ж потенційного пом’якшення регуляторних вимог з боку Канади спроститься вихід українських компаній на ринок по той бік Атлантики.

У будь-якому разі, українським компаніям, які виходять на ринки ЄС та Канади, потрібно готуватися до конкуренції з канадськими чи європейськими експортерами відповідно. З цим нічого не вдієш – ми живемо в умовах ринкової економіки...

Візьмемо інший приклад – обмежувальне законодавство ЄС.

Канадські експортери нарікають на Регламент (EС) No 1907/2006 щодо реєстрації, оцінки та авторизації хімічних речовин – так званий Регламент REACH. Навряд чи доцільно очікувати скасування цього документа та додатків до нього. Однак інструмент регуляторного співробітництва дозволяє сподіватися у майбутньому на зміни (чи хоча б корегування) підходів ЄС до балансу між необхідністю та обтяжливістю регуляторних норм.

Крім того, участь в ініціативах торговельного співробітництва дозволить Україні ознайомитися із особливостями застосування кращих регуляторних практик ЄС і Канади. У свою чергу, цей досвід важливий для розбудови національної системи ефективного регулювання бізнесу.

Насамкінець, Україна не може оминути увагою регуляторні тенденції "мега-регіональних" торговельних угод, вступаючи у переговори щодо власних режимів преференційної торгівлі.

Автор: Олеся Кривецька,

юрист АФ "Сергій Козьяков та Партнери"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора