Одним з основних аспектів конституційної реформи, що триває в Україні, є перегляд нинішньої моделі урядування судової влади. Україні потрібні справедливі йі незалежні суди, але як цього досягти?

Існуючу систему часто піддають критиці за її надмірну складність, оскільки вона включає в себе різні незалежні установи (Вища рада юстиції, Рада суддів, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Державна судова адміністрація), функції яких взаємопов'язані і нерідко дублюються. Така розгалуженість системи не лише стає на заваді її ефективному управлінню, але й негативно впливає на незалежність судової влади.

Існуючим численним установам важко діяти узгоджено, як один потужний орган судової влади, що висловлює її спільну позицію та відстоює її незалежність. 

У більшості європейських країн існують суддівські ради як основні та єдині органи суддівської автономії  — це установи, незалежні від законодавчої та/або виконавчої влади, що мають на меті захист незалежності як судової влади в цілому, так і незалежності кожного окремого судді.

Закріплення потужної суддівської ради в законодавстві держави поступово стало невід'ємною ознакою сучасної незалежної судової влади, значною мірою завдяки відповідним рекомендаціям та нагляду з боку Ради Європи.

Історія суддівських рад почалася у країнах Південно-Західної Європи (Франції та Італії) у 1950-х роках. Концепція таких рад поширилася по всій Європі після прийняття Рекомендації (94) 12 Комітету міністрів країнам-членам Ради Європи щодо незалежності, ефективності й ролі суддів.

Цей документ рекомендує покласти відповідальність за відбір та кар’єру суддів на установу, незалежну від уряду та державної адміністрації, члени якої обиратимуться самими суддями. Такі ради було створено в Польщі, Словенії, Румунії, Болгарії, Хорватії, Литві, на Мальті, у Бельгії, Ірландії, Нідерландах, Словаччині, Естонії, Латвії, Північній Ірландії, Данії та Угорщині. Деякі з цих країн заснували свої суддівські ради чи реформували існуючі органи на виконання вимог щодо приєднання до ЄС.

Хоча кожна суддівська рада сформувалася у процесі розвитку власної судової системи країни, вони всі керуються загальними принципами, що значною мірою ґрунтуються на рекомендаціях Ради Європи.

Порівняльний аналіз вищих рад юстиції держав-членів ЄС можна знайти тут.

Згідно з європейськими стандартами, суддівська рада може складатися або виключно із суддів (як, наприклад, у Литві, Угорщині, Шотландії та Північній Ірландії), або мати змішаний склад. Однак в останньому випадку існує безумовна згода щодо того, що не менше половини членів такої Ради складається з суддів, яких обрали їхні колеги з усіх рівнів судової системи, і що головою Ради має бути суддя.

Важливий момент - кандидати у члени суддівської ради не можуть бути активними політиками чи одночасно обіймати посаду члена парламенту, посадової особи у виконавчих органах чи державній адміністрації.

Отже, наприклад, існуюча конституційна норма, що міністр юстиції України входить до Вищої раду юстиції, не відповідає європейським стандартам.

У країнах-членах ЄС, де суддівські ради мають змішаний склад, члени цих рад, обрані не з числа суддів, зазвичай є представниками інших юридичних професій: адвокати (Бельгія, Болгарія, Данія, Франція, Мальта, Ірландія, Словенія, Іспанія, Швеція), прокурори (Болгарія, Франція, Румунія, Іспанія, Італія, Латвія, Мальта, Естонія), керівники юридичного бюро палати лордів (Сполучене Королівство, Ірландія), а також професори університетів з правничих дисциплін (Бельгія, Болгарія, Хорватія, Словенія, Іспанія) чи інші спеціалісти та/або громадяни певного визнаного статусу.

Бажано, щоб вони мали правничий досвід, набутий під час адвокатської діяльності чи роботи на іншій юридичній посаді.

Це гарантуватиме, що члени суддівської ради матимуть відповідні навички та досвід у сферах компетенції ради, а також достатнє розуміння процесів у судовій системі.

Сучасне управління судовою владою може також потребувати використання ширшого спектру знань і навичок від членів рад, що мають не тільки правничий досвід, а й, наприклад, досвід у сферах менеджменту, фінансів, ІТ, соціології. Наприклад, у Данії двоє членів суддівської ради є спеціалістами з управління та соціальних досліджень.

Суддівські ради повинні досягати двох основних цілей: захищати суддів від будь-якого втручання у їхню незалежність у зв’язку з призначенням, підвищенням чи звільненням з посади, а також задовольняти потреби сучасного управління судовою системою, які дедалі зростають.

Ради повинні бути незалежними органами, що приймають рішення, а не лише надають рекомендації іншим установам судової влади.

У більшості країн-членів ЄС (Бельгія, Болгарія, Хорватія, Франція, Італія, Литва, Мальта, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Угорщина, Греція) суддівські ради закріплено на конституційному рівні для визнання їхньої виключно важливої ролі.

Щоб суддівські ради могли дійсно функціонувати як основні гаранти суддівської незалежності, їм надається провідна роль у численних сферах, що стосуються судової системи: відбір та призначення суддів, а також оцінка роботи суддів та підвищення їх на посаді; дисциплінарні та етичні питання; навчання суддів;  контроль та управління окремим бюджетом;  адміністрування та управління судами; захист іміджу суддів; надання висновків іншим державним органам; співпраця з іншими відповідними установами на національному, європейському та міжнародному рівні; обов’язки перед громадськістю: прозорість, підзвітність та звітування.

У випадку конфлікту між різними функціями Ради, такими як призначення та навчання суддів, або між навчанням та питаннями дисциплінарної відповідальності, різні завдання розподіляють між різними відділами суддівської ради.

В країнах ЄС в принципі намагаються уникати дублювання чи розбивки тих самих функцій  між різними установами (як це має місце в Україні), оскільки вважається, що це може послабити роль суддівської ради та, у свою чергу, завдати шкоди незалежності судової влади.

З огляду на це, нещодавній проект змін до Конституції України, що передбачає новий формат складу Вищої ради правосуддя (в частині того, що половина складу є суддями, яких обирають їхні колеги), є, беззаперечно, необхідним і дуже слушним вдосконаленням. 

Подальші кроки, необхідні для приведення чинної моделі урядування судової влади у відповідність до найкращих практик ЄС та європейських стандартів, передбачають перегляд існуючої політики "численних інституцій" та концентрацію основних функцій щодо судової влади в руках єдиного вищого органу суддівського урядування.  

Автор: Года Амбрасайте-Баліньєне,

експерт Проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні",

суддя Апеляційного суду Литви

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора