Нинішній опалювальний сезон став першим в історії України, коли жителі почали активно утеплювати будинки за рахунок держави. Більше мільярда гривень кредитів було видано понад 80 тисячам сімей.

Це чудово, і все ж Україні треба пройти ще довгий шлях, адже навіть найближчі сусіди – Польща й Угорщина – споживають в 3-4 рази менше блакитного палива. Для досягнення таких показників майже всі країни Східної Європи починаючи з 1990-х провели реформи сектора ЖКГ.

Що стосується України, то саме минулий рік став для уряду першим у впровадженні реформ у житловому секторі. Вперше було ухвалено закон про право власності в багатоквартирному будинку (можливість для жителів приймати рішення без ЖЕКу) і дано старт програмі "теплих кредитів" від Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження.

Всі ці новації спрямовані на створення можливостей для українських громадян модернізувати своє житло, отримавши теплі квартири при зниженні витрат на їхнє опаленні. При успішному запуску всіх можливостей покращиться якість життя українців і, що не менш важливо, Україна зіскочить з "газового гачка".

Адже доти, доки житловий фонд країни є "спалювачем" газу, про реальну економію енергоресурсів в Україні говорити зарано, а валютна виручка (або кредити МВФ) йдуть на закупівлю газу за кордон.

Тепер настав час діяти. Йдеться про створення Фонду енергозбереження, який сприятиме модернізації житлового фонду України.

Це дуже важливий інструмент, і у зв'язку з цим тішить те, що його створення уряд назвав одним із пріоритетів своєї роботи в 2016 році.

Більше того, в появі фонду зацікавлені й іноземні донори. Хочу підкреслити: успіх цієї реформи залежить не тільки (а напевно, і не стільки) від розміру фінансової допомоги, а від шляху, яким піде Україна, включаючи найдрібніші деталі.

Безумовно, можна говорити, що Україна має намір використовувати "європейський досвід". Однак цей термін не повинен збивати з пантелику – в ЄС немає єдиної моделі державної підтримки енергомодернізації, хоча політика зниження споживання енергоресурсів є загальною для ЄС, обов'язковою для всіх його членів.

У такій ситуації український уряд має широкий вибір. І при цьому, як мені відомо, у можновладців є різні думки, який саме досвід більше підходить Україні.

Коротко розглянемо ці приклади.

В європейських моделях фінансування енергоефективності конкурують два базових підходи: назвемо їх "добровільний" і "примусовий".

Для того щоб запрацював перший підхід, необхідно завершити реформу сектора ЖКГ і створити дієві механізми ухвалення рішень більшістю співвласників багатоквартирного будинку за відсутності популізму.

Добровільний підхід – це коли співвласники багатоквартирних будинків (власники квартир) самостійно ухвалюють рішення щодо модернізації свого житла для економії тепла і ресурсів. При цьому використовуються всі доступні механізми, включно з державною підтримкою та банківськими кредитами.

Цим шляхом пішла більшість центральноєвропейських країн: Чехія, Словаччина, Угорщина, Польща, Естонія.

Другий підхід зійшов на ниві незавершеності реформування сектора ЖКГ через перемогу популізму. Саме тому енергетична модернізація в цих країнах була доручена ЖЕКам або муніципальним інститутам, припускаючи підхід "згори вниз".

На цьому полі змагаються Литва, Болгарія, Росія та Білорусь.

Окремо стоїть Німеччина. Умови енергомодернізації тут суттєво відрізняються від країн-сусідів.

По-перше, Німеччина, на відміну від інших колишніх соціалістичних країн, не провела приватизацію житла, де жили громадяни колишньої НДР. Велика частина квартир досі перебуває в держвласності.

Це робить німецький приклад непоказовим для України – там не було величезної кількості громадян, які раптом стали власниками своїх будинків, але не знали, як ними управляти. Крім того, фінансові можливості не дозволяють оцінити ефективність використання цих коштів.

Чому енергоефективна модернізація вдалася в Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині? Завдяки реформі сектора, яку лише зараз, через 20 років, починає проводити Україна.

Це і закон №417-VIII про сумісну власність, і новий законопроект №1581 про ухвалення рішень і відповідальність усіх сторін.

Після завершення реформ енергомодернізацією змогли зайнятися самі мешканці. Ставши повноцінними власниками, громадян отримали можливість об'єднуватися і залучати ресурси на ремонт своїх будинків. У такій ситуації, стимулюючи енергозбереження, держава компенсує частину витрат на ремонт, за умови, що він призвів до значного зниження споживання тепла.

Втім, і тут у досвіді цих країн є свої нюанси.

Особисто мені видається більш успішним польський досвід – там відшкодовується 20% витрат на ремонт. При цьому комерційні банки, видаючи кредити на ремонт будинків, одночасно допомагають подати заявку на держпідтримку. Ці кошти оперативно виділяє польський державний банк.

В Угорщині працюють три моделі, одна з яких передбачає компенсацію від держави частини відсоткової ставки за такими кредитами.

Чому цей шлях я вважаю гіршим? По-перше, в разі різкого погіршення економічної ситуації (що актуально для України) у державному бюджеті може не вистачити коштів на фінансування цієї програми. А громадяни залучали кредити, розраховуючи на підтримку держави. Але не менш важливо те, що така схема більше вигідна фінустановам, аніж громадянам!

Банки, які беруть участь у цій програмі, швидко зрозуміли, що кредити з урахуванням держпідтримки значно вигідніші за звичайні ринкові. А отже, якщо їхні "початкові" ставки будуть вищі за середньоринкові, то з урахуванням держпідтримки вони все одно будуть вигідніші, ніж звичайні кредити.

Як наслідок, у Польщі маржа банків за такими кредитами в середньому становить 2%, тоді як в Угорщині – 5%.

Втім, навіть з урахуванням цього досвід обох країн є цілком успішним.

Що стосується другого підходу, то в сфері енергозбереження Литву і Болгарію єднає одне – нав'язування енергоефективних рішень "згори" внаслідок не до кінця реалізованих реформ.

Зрештою, ця робота практично завмерла, і це не дивно – хіба чиновники можуть бути зацікавлені так, як самі мешканці?

Така ситуація зберігалася до втручання ЄС – адже такий "прогрес" суперечить європейському курсу на зниження витрат в енергетиці. Тоді Литва і Болгарія збільшили фінансування таких проектів.

Однак в обох країнах, як і раніше, впевнені, що чиновники виконають цю роботу краще за мешканців. Таким чином, що громадяни, які зі своїх податків оплачують ці роботи, не можуть контролювати результат.

Саме тому ми досі не спостерігаємо "прориву" в секторі енергоефективності ані в Литві, ані в Болгарії. Більш того, в Болгарії заходи з енергоефективності оплачуються безпосередньо з держбюджету (у вигляді безповоротних субвенцій, а не кредитів, як в інших країнах). Це робить такі вкладення ще менш успішними.

Примітно, що в Україні найбільш популярна саме друга, популістська модель. Не довіряючи громадянам, ці реформи хочуть доручити українським чиновникам.

При цьому, доводячи ефективність такої моделі (не для себе, а для держави), деякі експерти посилаються на досвід ще однієї країни, вважаючи його успішним.

Ця країна – Білорусь. Там усі роботи з енергетичної модернізації будинків фінансувалися з держбюджету.

Варто визнати – на перший погляд, ця модель виглядає успішною: відремонтовані будинки, в кожному встановлений лічильник тепла... І все це за бюджетний рахунок, не турбуючи самих мешканців.

Однак якщо подивитися на енергетичний баланс Білорусі, то можна побачити, що в цій країні з населенням в 4 рази меншим, ніж в Україні, споживання газу лише вдвічі нижче.

Отже, немодернізована українська система все одно вдвічі ефективніша за модернізовану білоруську! Чому?

Тому що мешканці не беруть участі в енергетичній модернізації й не зацікавлені в економії. І якщо Білорусь, з її політичною ціною на газ, поки що може собі це дозволити, то Україна, яка купує газ за ринковими цінами – вже ні.

Саме тому, обираючи оптимальний для України шлях, варто пам'ятати про досвід європейських країн, які обрали різні шляхи, і першу чергу – в делегуванні повноважень громадянам. Зрештою, саме цей фактор і забезпечив успіх або неуспіх реформ.

А отже, треба переконувати і доводити, що Україна не має іншого виходу, аніж адаптувати кращі європейські підходи до енергозбереження.

А кращі підходи – це ті, де питаннями енергоефективності опікуються не чиновники, а мешканці.

Автор: Гжегож Гайда,

керівник проекту групи Світового банку
"Енергоефективність у житловому секторі в Україні"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора